Ухвала суду № 65133110, 28.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7540/16 Головуючий у 1-й інстанції:Іщук І.О. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_6., представника відповідача - Ступака Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 24.03.2016 № 333-ц; визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 28.03.2016 № 353-ц; поновлення на посаді заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді Генеральної прокуратури України; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 24.03.2016 № 333-ц про звільнення радника юстиції ОСОБА_4 з посади заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді Генеральної прокуратури. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 28.03.2016 № 353-ц про перенесення дати звільнення ОСОБА_4 Стягнуто з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.04.2016 по 25.07.2016 в сумі 67 631,81 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного судового рішення колегія суддів виходить з положень ч. 1 ст. 195 КАС України, згідно з яким суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, колегія суддів суду апеляційної інстанції не знаходить підстав для перегляду зазначеного судового рішення в частині, яка не оскаржується апелянтом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме із копії трудової книжки, наявної в матеріалах справи, ОСОБА_4 працював у Генеральній прокуратурі України на таких посадах:

- заступника начальника управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді з 26 серпня 2014 року до 13 січня 2015 року ;

- заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді з 14 січня 2015 року до 16 квітня 2015 року ;

- з 17 квітня 2015 року заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді.

До дисциплінарної відповідальності не притягався.

У 2015 році позивач пройшов атестацію, за результатом якої його атестовано на посаду заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні.

У зв'язку із прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 з метою удосконалення організації роботи органів прокуратури відбувався процес їх реформування. При цьому, згідно із ст. 14 Закону загальна штатна чисельність працівників органів прокуратури поступово зменшувала з 15 000 до 10 000 осіб.

З метою удосконалення організації роботи наказами Генерального прокурора України від 16.07.2015 № 55 шц та № 56 шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 07.08.2015 № 59 шц у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України ліквідовано управління представництва інтересів громадян та держави в суді, утворено Департамент підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави в судах у складі управління підтримання державного обвинувачення в суді, управління представництва інтересів громадян або держави в суді та організаційно-методичного відділу.

Вказаним наказом внесено відповідні зміни до наказів Генерального прокурора України від 16.07.2015 № 55 шц та № 56 шц.

Таким чином, новим штатним розписом ліквідовано управління представництва інтересів громадян та держави в суді, а також скорочено дві посади заступника начальника цього управління.

22.01.2016 ОСОБА_4 отримав попередження про вивільнення у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України з посиланнями на накази Генерального прокурора України від 16.07.2015 № 55 шц та № 56 шц, якими затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України.

У повідомленні зазначено, що відповідно до зазначених наказів затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України, а також скорочена посада заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України.

Разом із попередженням ОСОБА_4 запропонували іншу роботу у Генеральній прокуратурі України, згідно з переліком вакантних посад, в тому числі, на посаді заступника начальника управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України.

Позивач погодився на переведення на посаду заступника начальника управління реформ та забезпечення якості роботи у Генеральній прокуратурі України, про що власноручно зазначив на другому примірнику додатку до попередження.

Крім того, позивач у розписці про отримання попередження про вивільнення зазначив, що 11.01.2016 звернувся з рапортом, завізованим заступником Генерального прокурора України, до Генерального прокурора України щодо переведення на посаду заступника начальника управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України.

Будь-яких повідомлень щодо розгляду рапорту про переведення у зв'язку з вивільненням позивач не отримував.

З 17.03.2016 до 16 квітня 2016 позивач був відсутній на робочому місці у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка підтверджується відповідними листками непрацездатності.

Наказом Генерального прокурора України від 24 березня 2016 року № 333-ц ОСОБА_4 звільнено з посади заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді Генеральної прокуратури України у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скорочення кількості прокурорів.

Наказом Генерального прокурора України від 28 березня 2016 року №353-ц у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді Генеральної прокуратури України радника юстиції ОСОБА_4 перенесено дату звільнення 24.03.2016 на перший робочий день після закінчення хвороби, за умови надання ним листка-непрацездатності.

Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (КЗпП) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 60 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо:

1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів;

2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення;

3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Відповідно до пп. 4 п. 5-1 Перехідних положень вказаного Закону, до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону: прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

В свою чергу, відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

За правилами частин 1-3 статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Як роз'яснив Верховний Суд України в п.19 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як вбачається із додатку до попередження про вивільнення від 22.01.2016 станом на 22.01.2016 позивачу було запропоновано наступні вакантні посади в центральному апараті Генеральної прокуратури України, а саме: посаду в Головному слідчому управлінні, в Управлінні з розслідування корупційних злочинів, скоєних службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, в Управлінні з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки, в Управлінні з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції га тимчасово окупованій території півострова Крим, в Управлінні організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи, в Управлінні реформ та забезпечення якості роботи, в Управлінні інформаційних технологій, в Управлінні зв'язків із громадськістю та засобами масової інформації, у Відділі процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище.

Позивач не заперечував щодо його переведення на зазначені у додатку посади, зокрема, 11.01.2016 написав рапорт з проханням перевести його на посаду заступника начальника управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України.

Проте, не зважаючи на це, ОСОБА_4 звільнено з посади 24.03.2016 у зв'язку із реорганізацію органів прокуратури у зв'язку із скороченням чисельності прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно вимог п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що за результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів Генеральним прокурором України їх повернуто без підпису, про що 20.01.2016 кадровим підрозділом центрального апарату повідомлено ОСОБА_4, оскільки доказів цьому відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, надано не було ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.

Крім того, відповідач, в свою чергу, обґрунтовуючи правомірність своїх дій, зазначає, що продовжуючи процес реформування та подальше скорочення штату Генеральної прокуратури України планувалося скоротити у штатному розписі управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України 6 одиниць, у тому числі й посаду заступника начальника управління. Відповідний наказ № 26 шц підписано Генеральним прокурором України 08.04.2016 у зв'язку із чим, було недоцільно призначати позивача на зазначену посаду прокурора і повторно проводити процедури вивільнення, а на інші запропоновані посади ОСОБА_4 заяви не подавав.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний був попередити позивача про вивільнення у зв'язку із новим скороченням на підставі наказу № 26 шц та запропонувати йому перелік вакантних посад на погодження, чого зроблено не було.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у період з 17.03.2016 до 16.04.2016 року ОСОБА_4 був відсутній на робочому місці у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи листками-непрацездатності серія АГЯ № 291001 (з 17.03.2016 по 04.04.2016), серія АГЯ № 291482 (з 05.04.2016 по 09.04.2016), серія АГЯ № 291484 (з 11.04.2016 по 16.04.2016).

Не зважаючи на вказану обставину, позивача було звільнено з посади в період його тимчасової непрацездатності.

В подальшому, наказом № 353-ц від 28.03.2016 відповідачем було змінену дату звільнення позивача у зв'язку із його тимчасовою непрацездатністю та перенесено дату звільнення з 24.03.2016 на перший робочий день після закінчення хвороби.

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, доказів того, що позивач надав відповідачу листки працездатності чи повідомляв про його хворобу матеріали справи не містять, а тому вказані дії відповідача є неправомірними.

Таким чином, наведені вище порушення трудових прав позивача при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП України свідчать про незаконність спірних наказів Генеральної прокуратури України, а тому вони підлягають скасуванню.

Стосовно посилань апелянта на те, що відповідно до вимог ч.3 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній як на день попередження позивача про наступне вивільнення, так і на день його звільнення) прокурором Генеральної прокуратури України міг бути призначений громадянин України, який має стаж роботи на посаді прокурора не менше п'яти років, а позивач не відповідав вказаним вимогам, колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне. Так, вказана норма Закону поширюється лише на осіб, які призначаються прокурором Генеральної прокуратури України вперше, а не на осіб, які вже займають посади в Генеральній прокуратурі України. Так, на момент призначення позивача на посаду до Генеральної прокуратури України, редакція Закону України «Про прокуратуру», чинна на той момент, не містила зазначеної вище вимоги щодо п'ятирічного стажу роботи на посаді прокурора для призначення громадянина України прокурором Генеральної прокуратури України.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при цьому, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995 року за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно із пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При цьому, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Посилання апелянта відповідача щодо необхідності зменшення розміру компенсації за час вимушеного прогулу у зв'язку з виплатою вихідної допомоги на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема ч. 3 ст. 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-511цс16.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу в сумі 67 631,81 грн. також є законним, враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 67 дні, а середньомісячна заробітна плата - 1009,43 грн.

Крім того, твердження відповідача, що закон пов'язує обов'язок роботодавця щодо виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу винятково з прийняттям відповідним органом рішення про поновлення цього працівника на роботі також є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 №9 у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП).

З огляду на викладене, позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи, наведені відповідачем у апеляційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 06 березня 2017 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.