Постанова № 65132596, 28.02.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року м. Чернігів Справа № 825/177/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - Агапової І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

26.01.2017 ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - Управління) та, з урахуванням заяви про зміну підстав та предмету позову, просить зобов'язати відповідача надати йому дозвіл на відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби, орієнтовною площею 70 га в оренду, терміном на 7 років на території Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2016 по справі № 825/1616/16 його позовні вимоги до Управління було задоволено повністю: визнано протиправними дії відповідача щодо відмови йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби, орієнтованою площею 70,00 га в оренду, терміном на 7 років на території Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області та зобов'язано відповідача повторно розглянути заву ОСОБА_4 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду вищевказаної земельної ділянки.

Однак, обраний ним спосіб захисту у вигляді зобов'язання повторно розглянути заяву, не призвів до відновлення порушеного права. Тому, в межах строку на звернення до адміністративного суду та враховуючи наявність преюдиції, а саме встановленої вищевказаним рішенням суду, що набрало законної сили протиправності дій відповідача щодо його відмови від 06.09.2016, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, наголосивши, що повторна відмова відповідача, що була надана на виконання вищевказаної постанови, викладена у листі від 19.12.2016 № У-24531/0-6937/6-16, в межах цього адміністративного позову не оскаржується, у зв'язку із тим, що не сплив строк позовної давності для звернення до адміністративного суду щодо вимог позивача, які випливають з протиправної відмови від 06.09.2016.

Представник відповідача судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити, надав письмові заперечення та пояснив, що адміністративний суд не може ухвалити рішення щодо зобов'язання вчинити дії, які відносяться до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень. Так, нормативно-правові акти, які регулюють діяльність Управління, наділяють відповідача повноваженнями, перебирання яких на себе судом суперечило б принципу законності.

Крім того, розмір земельної ділянки, яку планує до відведення позивач є досить значним і не відповідає меті використання земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби - для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Позивач жодного разу не надав інформацію про наявність у нього в господарстві будь-якої худоби.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, враховуючи таке.

Судом встановлено, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2016 по справі № 825/1616/16 позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені та визнано протиправними дії Управління щодо відмови ОСОБА_4 у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби, орієнтованою площею 70,00 га в оренду, терміном на 7 років на території Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області; зобов'язано Управління повторно розглянути заяву ОСОБА_4 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби, орієнтованою площею 70,00 га в оренду, терміном на 7 років на території Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області (а.с. 99-100).

Вказана постанова набрала законної сили 08.11.2016.

Як вбачається зі змісту зазначеної постанови, відповідач листом від 06.09.2016 відмовив ОСОБА_4 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у відповідь на його заяву від 08.08.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки вищевказаним рішенням суду встановлено протиправність дій Управління щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби, орієнтованою площею 70,00 га в оренду, терміном на 7 років на території Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає таке.

Кожному громадянину України, згідно статті 14 Конституції України, гарантується право на землю.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини друга статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно із підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №12, Управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах визначених Земельним кодексом України, на території Чернігівської області.

Згідно із частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено виключними повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Як вбачається із заяви про зміну підстав та предмету позову, ОСОБА_4 просить суд зобов'язати Управління надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою, враховуючи незаконну відмову відповідача, викладену в листі від 06.09.2016.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції зокрема, про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права.

Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону. В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

Вказана правова позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Пленуму від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (пункт 7) та постановою Верховного Суду України від 21.05.2013 по справі № 21-87а13, яка в силу вимог ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для врахування судом для при виборі і застосуванні правової норми.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується конституційними засадами.

Таким чином, вищевказана позовна вимога розцінюється Чернігівським окружним адміністративним судом як втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

При прийнятті вказаного рішення суд враховує, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2016 по справі № 825/1616/16 обрано спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання Управління повторно розглянути заяву ОСОБА_4 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби, орієнтованою площею 70,00 га в оренду, терміном на 7 років на території Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.

Крім того, в межах цього адміністративного позову позивачем не оскаржується інша відмова Управління від 19.12.2016, у зв'язку із тим, що не сплив строк позовної давності для звернення до адміністративного суду щодо вимог ОСОБА_4, які випливають з протиправної відмови відповідача від 06.09.2016.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя С.В. Бородавкіна