Ухвала суду № 65130168, 03.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/3557/15 Головуючий у 1 інстанції: Шеремета Г.І.

Провадження № 22-ц/783/280/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. Л.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі суддів

головуючий суддя Шумська Н.Л.

судді: Цяцяк Р.П., Шеремета Н.О.

секретар Симець В.І.

за участі представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди,-

встановила:

Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2016 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» відмовлено.

Рішення суду оскаржено ПАТ «ЄВРОГАЗБАНК». Апелянт вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неповному зясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд, встановивши відсутність правових підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності в розмірі 163428,06 грн., не застосував положення ст. 133 КЗпП України, яка передбачає застосування обмеженої матеріальної відповідальності та не стягнув з ОСОБА_4 суму середньомісячного заробітку, а саме 3877, 32 грн., яка обраховується за останні 2 календарні місяці роботи, що підтверджується довідкою про доходи ОСОБА_3 Просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги банку задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення у межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не знайшла підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено обставини, що мають значення у справі, правильно визначено правовідношення сторін та застосовано закон, який їх регулює. Судом правильно тлумачено норми матеріального права, відповідно до судової практики Верховного Суду України та Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Відповідно до вимог ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законим є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.. 138 КЗпП України, обовязок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Як вбачається із змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів позивач просить покласти на відповідача повну матеріальну відповідальність в розмірі 163 428,06 грн. покликаючись на три самостійні підстави: договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність укладений між сторонами 29.09.2014 року та правові норми визначеніст. 132 КЗпП(матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку), ст.ст. 386 (Засади захисту права власності), 1166 (Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду) ЦК України.

Відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо звязані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету ОСОБА_5 Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної ОСОБА_5 Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі Перелік).

Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року № 14 розяснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобовязаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Відповідача 01.03.2013року було переведено на посаду начальника управління інформаційної безпеки. Наказом від 05.12.2014року уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ «Єврогазбанк» ОСОБА_6 його було звільнено за скороченням на підставі п.1ч.1ст.40 КЗпП, з виплатою вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки (а.с.14).

Як пояснила представник позивача колегії суддів, при його звільненні Акту передачі матеріальних цінностей не складалось. Недостачу матеріальних цінностей було виявлено уже іншим призначеним уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ «Єврогазбанк» - ОСОБА_7, тобто після 19.12.2014року.

Відтак, колегія суддів вважає дотриманими норми ст.212-214 ЦПК при розгляді судом першої інстанції, погоджується з висновками про відсутність підстав покладення повної матеріальної відповідальності на відповідача, оскільки сам по собі факт укладання з працівником договору по повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Позивачем заявлено позов з тих підстав, що відповідач є матеріально відповідальною особою, з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відтак він відповідно до ст..132,134 КЗпП повинен відшкодувати усю суму недостачі. За час розгляду судом першої інстанції позовні вимоги не змінювались та не уточнювались.

Судом першої інстанції спір вирішено повністю у межах заявлених позовних вимог, що не позбавляє позивача звернутись до суду з вимогою про відшкодування шкоди, завданої товариству, але з інших правових підстав та інших розмірах.

Тому колегія суддів відхиляє усі доводи апеляційної скарги як необґрунтовані.

Відповідно до ч. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд, відповідно ст.308 ЦПК, встановивши, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відхиляє апеляційну скаргу і залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 303, п.1ч.1ст.307, 308, п.1ч.1ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» відхилити.

Заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 3 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді: