Ухвала суду № 65129667, 01.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №310/3023/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Черткова Н.І.

Провадження № 22-ц/778/652/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Дзярука М.П.

ОСОБА_2

суддів: Трофимової Д.А.

за участі секретаря Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_5 звернувся до суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

В позові зазначав, що між ним та ОСОБА_3 існувала домовленість про купівлю-продаж автобуса з розстрочкою оплати, а саме ОСОБА_3 повинна була продати на умовах розстрочки ОСОБА_5 автобус ІVЕСО РЕGASSO, д.н.з. НОМЕР_1, 2000 р. випуску, а позивач повинен був сплатити його вартість впродовж календарного року.

Факт існування домовленості підтверджується розпискою від 01.12.2015 р., в якій ОСОБА_3 вказала, що отримала від нього 700,00 доларів СІІІА та 750 євро в якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу.

01.12.2015 р. ОСОБА_5 приїхав до м. Запоріжжя з метою передати ОСОБА_3 аванс за купівлю автобуса та переоформити автобус в органах ДАІ, а згодом виплатити всю суму вартості автобуса. ОСОБА_3. Н.О. попросила його підписати договір позики від 30.11.2015 р., щоб уникнути ризику не виплати ним повної суми вартості автобуса.

Після цього, позивач заправив автобус пальним за свої кошти на суму 4000 грн. та разом з ОСОБА_3 поїхали на цьому автобусі з м. Бердянську через м. Запоріжжя до м. Києва, щоб оформити на ім'я позивача нотаріально завірену довіреність з правом розпоряджатися автобусом. Після того, як вони проїхали 170 км автобус зломився і ОСОБА_3 забрала автобус, пообіцявши відремонтувати його в місячний термін, після чого обіцяла зателефонувати йому, щоб він забрав його.

Позивач кілька разів телефонував ОСОБА_3, але вона не відповідала на його дзвінки. 11.04.2016 року позивач приїхав до м. Запоріжжя, щоб повернути свої кошти, дані ним відповідачу під розписку за намір придбати в неї автобус, проте ОСОБА_3 в грубій формі повідомила йому, що автобус віддавати не збирається та суму авансу також не поверне.

Таким чином між сторонами був укладений удаваний правочин - договір позики та написана нею власноруч розписка, що насправді є договором купівлі-продажу на умовах розстрочки. Отримавши від позивача аванс та підписавши удаваний правочин - договір позики, який насправді був договором купівлі-продажу на умовах розстрочки, ОСОБА_3 в подальшому відмовилась від передачі майна (автобуса), а також авансу, наданого їй.

Договір позики був укладений для того, щоб узаконити зобов'язання позивача перед ОСОБА_3 щодо сплати решти вартості автобуса, яку він повинен був здійснити на протязі року, тобто, насправді і договір позики, і розписка є прихованим договором купівлі-продажу на умовах розстрочки.

Позивач вказав, що в дійсності між ним та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу на умовах розстрочки, на підставі якого відповідач повинна була передати йому автобус в користування, а він в свою чергу сплатити повну вартість автобуса протягом року. Разом з тим, розпискою підтверджується факт, отримання відповідачем авансу за прихованим договором купівлі-продажу на умовах розстрочки.

І договір позики, і розписка була вчинені виключно з метою приховання іншого правочину, договору купівлі-продажу на умовах розстрочки, який насправді сторони вчинили, тому до відносин, які виникли між позивачем та ОСОБА_3 необхідно застосовувати відповідні правила правочину, які вони приховали, оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені розпискою і договором позики. За удаваною розпискою та договором позики насправді були встановлені правовідносини купівлі-продажу транспортного засобу.

ОСОБА_3 не виконала свої зобов'язання та відмовилась передати йому автобус, як предмет договору купівлі-продажу.

Посилаючись на викладене, просив суд зобов'язати ОСОБА_3 повернути йому кошти, а саме аванс, переданий їй за таким договором та відшкодувати, понесені ним збитки.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 700 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28.11.2016 року складає 18 006 грн.; 750 євро, що за курсом НБУ станом на 28.11.2016 року складає 20435 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 5700 грн., які складаються із судового збору у розмірі 551, 20 грн., витрат, пов»язаних з явкою до суду позивача у розмірі 1842 грн. та добових у розмірі 3307 грн.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач та відповідач домовилися укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу з розстрочкою платежу, але його не оформили, то передані в рахунок виконання договору позивачем гроші визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися в сумі 700 доларів США, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ станом на 28.11.2016р. складає 18 006 грн. 00 коп. та 750 євро, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ станом на 28.11.2016р. складає 20 435 грн. 00 коп.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з таких підстав.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Частиною 2 статті 570 ЦК України встановлюється презумпція авансу, якщо в правочині не визначено, що така сума є завдатком. На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функції попередньої оплати. Якщо продавець чи підрядник отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано незалежно від того, з чиєї вини це трапилося і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню. У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому ж розмірі, в якому вони надавалися.

Із змісту статей 202, 208, 626, 638, 655 ЦК України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. У письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пункти 1, 2, 8, 42 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N1388 від 07 вересня 1998 року (далі - Порядок або Порядок державної реєстрації автомобілів), передбачають, що цей Порядок є обов'язковим для всіх власників автомобілів.

Для того, щоб здійснити продаж автомобіля, зняти його з обліку та перереєструвати на нового власника необхідно, щоб був відсутній арешт автомобіля чи заборона зняття його з обліку. Крім того, власник автомобіля повинен підтвердити зазначеними в Порядку документами, засвідченими підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, правомірність придбання транспортного засобу.

Серед зазначених в Порядку документів відсутня розписка про передачу коштів та письмовий договір позики, укладений між сторонами і ніким не посвідчений.

Натомість вказано, що одними із таких документів можуть бути договори, в тому числі угоди, укладені на товарних біржах, та інші посвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортний засіб.

При цьому, вирішуючи спори названої категорії, суди повинні дотримуватися норм, виписаних у статтях 59, 60, 213 ЦПК України, постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

Згідно них, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність позову є підставою для відмови у його задоволенні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено у повній відповідності з виписаним.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом першої інстанції, що 01 грудня 2015 року між сторонами була досягнута домовленість про купівлю-продаж з розстрочкою платежу автобусу марки ІVЕСО РЕGASSO, д.н.з. НОМЕР_1, 2000 р. випуску. З цією метою, позивач передав відповідачу 700 доларів США та 750 євро. Факт передання грошей оформили розпискою.

Тобто, між сторонами виникла певна угода, направлена на переоформлення автомобіля в майбутньому.

Договір купівлі-продажу транспортного засобу автобусу ІVЕСО РЕGASSO, д.н.з. НОМЕР_1, 2000 р. випуску між позивачем та відповідачем укладено не було.

Передана позивачем по розписці сума авансу в розмірі 700 доларів США та 750 євро, відповідачем до теперішнього часу не повернута.

Іншого з наданих сторонами доказів не вбачається.

Оскільки сторони не уклали договору купівлі - продажу, то передані позивачем ОСОБА_5 відповідачу ОСОБА_3 гроші не можуть залишатися у останньої в якості авансового платежу за неукладеним договором.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про стягнення на користь позивача з відповідача 38441,00 грн. сплаченого авансу.

Не спростовують висновків суду першої інстанції посилання ОСОБА_3 на те, що сплачена позивачем сума на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання за своєю природою є завдатком.

Про те, що вказана сума у загальному розмірі 700 доларів США та 750 євро передана позивачем є завдатком в розписці не зазначено.

Крім того, ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов'язання.

Правила ст. 571 ЦК України про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в таких випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь зі сторін.

У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.

Оскільки договору купівлі-продажу транспортного засобу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, то сплачені в рахунок виконання договору позивачем 700 доларів США та 750 євро, є авансом, і повинні бути повернуті позивачу в національній валюті України - гривні - у сумі 38 441 грн. 00 коп., що є еквівалентною за курсом НБУ сумі у валюті.

Отже, посилання відповідача на те, що дана сума є завдатком, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки пов'язані з помилковим тлумаченням норм законодавства.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що витрати, пов»язані з переїздом позивача з місця його проживання до м. Бердянськ та у зворотньому напрямку, а також добові має нести відповідач. Ці витрати не підлягають стягненню з відповідача на підставі ст.88 та ч.2ст.85 ЦПК України. Розмір витрат, пов»язаних з переїздом обрахований згідно наданих позивачем доказів, а саме квитків, розмір добових розрахований у відповідності до постанови КМУ «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011р. №98.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання розподілу судових витрат допущено порушення норм процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, а тому правових підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303,307,313- 315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: