Рішення № 65127642, 01.03.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/75/2017(м)

263/7488/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції Скрипниченко Т.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 27

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

01 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Кочегарової Л.М.

суддів Гаврилової Г.Л., Попової С.А.,

секретар Герасимова Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу за прострочений період виплати та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобовязання за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк»). В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 31 березня 2014 року між нею та відповідачем укладено строковий договір банківського вкладу №SAMDNWFD 0070098104800 в сумі 6850 євро на строк 366 днів по 31 березня 2015 року включно з виплатою 11,5% річних. 01 квітня 2015 року вона звернулася до відповідача з вимогою про повернення вкладу, але у видачі було відмовлено, оскільки відсутня валюта вкладу у всіх відділеннях банку. Відповідачем порушено свої зобовязання, оскільки сума вкладу та нараховані відсотки повертались частинами, остання виплата проведена 23 червня 2015 року. Просила стягнути з відповідача 3% річних та проценти по банківському вкладу за прострочений строк виплати за період з 01 квітня 2015 року по 23 червня 2015 року в сумі 189,17 євро.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача за несвоєчасне виконання грошового зобовязання за договором банківського вкладу № SAMDNWFD 0070098104800 від 31 березня 2014 року 3% річних - 35,67 євро, що еквівалентно 914,39 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 29 березня 2016 року апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2015 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення коштів задоволені.

Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 проценти по банківському вкладу за прострочений строк виплати у розмірі 192, 80 євро, 3% річних у розмірі 1318 грн. 07 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково та скасовано рішення Апеляційного суду Донецької області від 29 березня 2016 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення 3% річних і нарахованих процентів за кожен день прострочення виплати вкладу за період з 01 квітня 2015 року по 23 червня 2015 року в загальній сумі 189,17 євро. При цьому посилається на порушенням норм матеріального та процесуального права.

В поданій апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду, в частині задоволення позовних вимог та стягнення 35,67 євро за несвоєчасне виконання грошових зобовязань у вигляді 3% річних, скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цього позову, а в іншій частині рішення суду залишити без змін. При цьому посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не зявилася, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно належним чином, подала до суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутності. Тому, виходячи з положень ст.305 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_4, яка підтримала доводи апеляційної скарги банку та просила відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, в межах апеляційного оскарження, та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а скарга ПАТ КБ «Приватбанк» - задоволенню, з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до положень ст.ст. 1058, 1060, 1061 ЦК України ПАТ КБ «Приватбанк» повинно було повернути позивачу вклад по закінченню строку його дії, однак банк зазначених вимог закону та обовязків, взятих на себе за укладеним договором, не виконав, сума вкладу та нараховані проценти повертав частинами, тому наявні всі підстави для стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобовязання.

З висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вказане судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 31 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу «ДЕПОЗИТ ПЛЮС», за умовами якого банку внесено вклад в розмірі 6850 євро на строк 366 днів до 31 березня 2015 року включно з виплатою 10,5% річних. Відповідно до умов додаткової угоди до договору, банк збільшив процентну ставку за вкладом на 1% річних.

Позивач 6 квітня 2015 року звернулася до відповідача із заявою про розірвання договору банківського вкладу від 31 березня 2014 року та сплату за договором 7 513 євро 90 центів. Одночасно вона погодлилася, що до закінчення строку дії депозиту залишилося 363 дні і при розірванні депозиту 6 квітня 2015 року вона втратить частину нарахованих процентів за неповний строк вкладу у розмірі 4 євро 66 центів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою

є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Однак, підп. 9 п. 6 постанови Правління Національного банку України від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» передбачено, що уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.

Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління Національного банку України, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов'язань.

Тому, на час дії постанови Правління Національного банку України від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», а саме з 3 березня 2015 року до 3 червня 2015 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року № 6-37цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, замість постанови Правління Національного банку України від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» 3 червня 2015 року була прийнята постанова № 354, підп. 10 п. 6 якої містить аналогічні обмеження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах, зокрема, адміністративне регулювання, а саме встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.

Отже, вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь грошових коштів за несвоєчасне виконання грошового зобовязання за договором №SAMDNWFD 0070098104800 від 31 березня 2014 року в розмірі 3% річних, є такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Однак, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував взаємозвязок Закону України «Про захист прав споживачів» та постанову Правління Національного банку України від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» і дійшов необгрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 в цій частині.

За таких обставин рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з відмовою ОСОБА_2 у позові про про стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобовязання.

На підставі зроблених висновків апеляційна скарга ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає задоволенню, а тому, з ОСОБА_2 на користь банку, в порядку визначеному ст.88 ЦПК України та відповідно до Закону України «Про судовий збір», підлягає стягненню судовий збір за подачу цієї скарги в розмірі 267,96 грн.(а.с.91).

Відмовляючи ОСОБА_2 у позові про стягнення нарахованих відсотків за кожен день прострочення виплати вкладу за період з 01 квітня 2015 року по 23 червня 2015 року, суд виходив з того, що у період дії договору з 31 березня 2014 року до 06 квітня 2015 року банком нараховувалися проценти за вкладом, а відповідно до заяви позивача договор розірвано 06 квітня 2015 року, тому відсутні підстави для стягнення процентів, нарахованих за кожен день прострочення вкладу.

Проте вказані висновки не відповідають встановленим обставинам та матеріалам справи.

Зі справи вбачається, що 31 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу, а 06 квітня 2015 року позивач звернулася до відповідача із заявою про розірвання договору банківського вкладу від 31 березня 2014 року та сплату за договором 7 513 євро 90 центів. При цьому вона погодилася з тим, що втратить частину нарахованих процентів за неповний строк вкладу - 363 дні, у розмірі 4 євро 66 центів.

Колегія вважає, що вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач, у звязку з розірвання договору 06 квітня 2015 року, втратила право на отримання процентів за договором банківського вкладу за прострочений період виплати, оскільки матеріали справи вказують на те, що фактичний розрахунок ПАТ КБ «Приватбанк» з позивачем провів тільки 23 червня 2015 року.

Відповідно до змісту ст. ст. 526, 1058 ЦК України зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості використання цих коштів зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України.Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 грудня 2013 року № 6-140цс13.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Закінчення строку дії договору у разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Згідно із ч. 2 ст. 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Як вбачається з договору банківського вкладу від 31 березня 2014 року, він не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовими вкладами у разі неналежного виконання банком зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії.

Оскільки повернення вкладу у строк визначений договором не відбулося, то вимоги ОСОБА_2 про стягнення додаткових процентів за користування її коштами обґрунтовано мотивовано порушенням її прав споживача, передбачених

Законом України «Про захист прав споживачів» та узгоджується з положенням ст.1070 ЦК України, на підставі якої з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-1891цс15 від 11 листопада 2015 року).

З наданого витягу Умов та Правил надання банківських послуг стосовно вкладних операцій, умов вкладу «ДЕПОЗИТ ПЛЮС», умов дострокового розірвання депозитного вкладу, встановлений ПАТ КБ «Приватбанк» процент за процентною ставкою за вкладом на вимогу становить 1% (а.с.130-135).

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що після припинення договору банк порушив свої грошові зобов*язання щодо повернення депозитних коштів із процентами на вимогу вкладника, а тому повинен виплатити проценти по банківському вкладу до дня фактичного повернення вкладнику за процентною ставкою за вкладом на вимогу в розмірі 1 % (а.с.12,135).

Розглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг, вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд не може погодитися з розрахунком позивача та покласти його в основу рішення, оскільки він суперечить дослідженим письмовим доказам і стосується розрахунку 3% річних, виходячи з представленої формули (а.с.15).

Зважаючи на те, що звернення ОСОБА_2 до банку документально підтверджено 06 квітня 2015 року, виплата за договором вкладу почалася з 22 квітня 2015 року, то початок прострочення виконання зобов*язання є 07 квітня 2015 року (наступний день за останнім днем дії договору депозиту), а не 01 квітня 2015 року, як вказав позивач в своєму позові, і тривав цей строк до моменту належного виконання договору депозиту, шляхом періодичних виплат коштів вкладу, яке зменшувалося та остаточно відбулося 23 червня 2015 року (а.с.54-55).

Розрахунок коштів, які підлягають стягненню з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача за вказаними вимогами, з урахуванням зменшення суми вкладу, зазначеного відповідачем та не спростованого позивачем, наступний :

1 07.04.2015-21.04.2015 7513,90 ?1:100:366?15 = 3,09

2 22.04.2015-07.06.2015 6913,90 ?1:100:366?47 = 8,90

3 08.06.2015 6413,90 ?1:100:366?1 =0,18

4 09.06.2015 5813,90 ?1:100:366?1 =0,16

5 10.06.2015 5213,90 ?1:100:366?1 =0,14

6 11.06.2015 4613,90 ?1:100:366?1 =0,13

7 12.06.2015 4203,90 ?1:100:366?1 =0,12

8 13.06.2015 3603,90 ?1:100:366?1 =0,10

9 14.06.2015-15.06.2015 3603,90 ?1:100:366?2 =0,20

10 16.06.2015 3003,90 ?1:100:366?1 =0,08

11 17.06.2015 2403,90 ?1:100:366?1 =0,07

12 18.06.2015 1803,90 ?1:100:366?1 =0,05

13 19.06.2015 1203,90 ?1:100:366?1 =0,03

14 20.06.2015-21.06.2015 1203,90 ?1:100:366?2 =0,07

15 22.06.2015-23.06.2015 603,90 ?1:100:366?2 =0,03

13,35євро

Порядок нарахування і виплати процентів за вкладами в іноземній валюті регламентується постановою Національного банку України «Про затвердження порядку здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», відповідно до якої банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті. Але згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, яка є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України). Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Тому, з урахуванням даних про офіційні курси валют НБУ на 01 березня 2017 року, сума заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» перед позивачем визначається в розмірі 384,28 грн.(13,35 євро х 28,7853 гривень).

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення суду про відмову позивачу у стягненні процентів за договором банківського вкладу за прострочений період виплати, скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 процентів в розмірі 13,35 євро, що становить 384,28 грн.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, ст.309 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2015 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобовязання, скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобовязання відмовити.

Це ж рішення, в частині відмови ОСОБА_2 у позові про стягнення процентів за договором банківського вкладу за прострочений період виплати, скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 проценти за договором банківського вкладу за прострочений період виплати в сумі 13, 35 євро, що становить 384 (триста вісімдесят) грн. 28 коп. за період з 7 квітня 2015 року по 22 червня 2015 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 267 грн.96 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Л.М.Кочегарова

Судді : Г.Л.Гаврилова

ОСОБА_5