Ухвала суду № 65125007, 24.02.2017, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 415/3188/15-к

Провадження № 11-кп/782/308/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого Люклянчука В.Ф.,

суддів: Рябчун О.В., Юрченка А.В.,

за участі:

секретаря Подрябінкіна Я.Г.,

прокурора Гринюк А.В.,

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

розглянувши 24 лютого 2017 року у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сєвєродонецьку кримінальне провадження за зміненою апеляційною скаргою прокурора Лисичанської місцевої прокуратури ОСОБА_5 на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 23 серпня 2016 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, одруженого, зареєстрованого та проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця селища Рудівка Сватівського району Луганської області, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_6, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого у ІНФОРМАЦІЯ_7, раніше судимого

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_9, раніше судимого,

виправдано - за ч. 4 ст. 187 КК України.

ВСТАНОВИЛА

Згідно з обвинувальним актом, обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили інкримінований злочин за наступних обставин 26.03.2015 року, приблизно о 21.30 годині, будучи особами, які раніше вчинили розбій, незаконно проникли до будинку за місцем мешкання ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 по вулиці Куйбишева, 8/1, міста Новодружеська, де вчинили напад на останніх з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством небезпечним для життя та здоров'я особи. В результаті вказаних дій, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заподіяли ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 майнову шкоду на загальну суму 241004,08 гривень, що є великим розміром, оскільки складає суму, яка в 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Окрім того заподіяли тілесні ушкодження: ОСОБА_6, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, які потягли за собою тривалий розлад здоровя; ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції виправдовуючи обвинувачених ОСОБА_1. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчинені інкримінованого їм злочину, встановив, що слідчим, прокурором, всупереч вимогам ст. 92 КПК України, не доведено винуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм злочину, оскільки докази, на які посилається сторона обвинувачення, як на підставу доведеності провини обвинувачених у вчиненні зазначеного злочину, не були підтверджені безпосередньо під час судового розгляду, у зв'язку з чим, зазначені докази не можуть бути визнані достатніми для доведення обвинувачення, інкримінованого в провину, і, відповідно, для визнання обвинувачених винуватими у вчиненні цього злочину.

У зміненій та доповненій апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок, призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що даний вирок суду підлягає скасування у звязку з допущеними істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Зазначає, що під час судового провадження в суді першої інстанції, потерпілі ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, яке відбулося 22.05.2016 року, що є порушенням вимог п. 1 ч. 3 ст. 56 КПК України та унеможливило реалізацію останніми прав, передбачених чинним кримінальним процесуальним законом. У порушення вимог ч.1 ст.52 КПК України зазначене судове засідання відбулось без участі захисника, що є істотним порушенням вимог КПК України. На думку прокурора, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності вини обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, не відповідають фактичним обставинам справи, що вплинуло на правильність застосування кримінального закону, внаслідок чого вирок суду є незаконним та необґрунтованим. Окрім того, судом першої інстанції дана неправильна оцінка дослідженим по справі доказам, оскільки вони розглянуті не в їх сукупності, а відокремлено один від одного. Стверджує, що показання надані потерпілими в ході судового розгляду щодо обставин вчиненого злочину, які вони сприймали особисто, були послідовними, незмінними та повністю узгоджуються з фактичними обставинами провадження, при цьому жодних розумних сумнівів у недостовірності наданих ними показань щодо подій злочину не встановлено. Вважає, що суд першої інстанції помилково оцінив як беззаперечний факт показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо відсутності грошей, зокрема доларів США у обвинуваченого ОСОБА_1 Оскільки той факт, що останні не бачили у обвинуваченого даних грошових коштів не свідчить про їх відсутність та не спростовує факт можливості їх перебування у нього. Так само, показання свідка ОСОБА_11 стосовно виявлених декоративних статуеток в речах обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 носять характер припущення, а не достовірно встановленого факту. Судом першої інстанції безпідставно, всупереч вимогам ст. 290 КПК України, прийнято в якості доказу показання свідка ОСОБА_12 Факт проживання останньою в іншій місцевості жодним чином не перешкоджав стороні захисту під час досудового розслідування в установленому законом порядку повідомити стороні обвинувачення про існування даного свідка, що є прямим порушенням принципу змагальності сторін, закріпленому в ст. 22 КПК України. При цьому, поза належною увагою суду залишено показання свідка ОСОБА_12 в частині періоду часу перебування обвинуваченого ОСОБА_3 за місцем свого мешкання, а саме до 21.00 години, хоча, як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду встановлено, що подія злочину відбулася о 21.30 годині, що відображено у журналі судового засідання від 10.06.2016 року. Однак у вироку частина даних показань взагалі відсутня. Не погоджується прокурор з висновком суду першої інстанції щодо неможливості звернення обвинувачених один до одного за прізвищами в момент вчинення злочину, через наявність відповідного досвіду, повязаного з попередніми судимостями. Вказане судження не можна віднести до розумного сумніву, оскільки воно за своєю суттю є припущенням. Твердження суду про недоведеність стороною обвинувачення наявності грошових коштів у родини потерпілих суперечить вимогам ст. 91 КПК України, в якій чітко визначені обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. До того ж самими потерпілими надано вичерпні пояснення з даного приводу. Недоцільним та необґрунтованим видається твердження суду щодо виявлення під час огляду місця події лише одного фрагменту скотчу, яким звязувались руки потерпілих, що ніяким чином не спростовує фактичні обставини вчинення злочину. Судом необґрунтовано не прийнято до уваги результати огляду житла за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_1 та результати отримані при проведенні слідчого експерименту за його участю, мотивувавши прийняте рішення наявністю фізичного тиску з боку правоохоронців на свідків та обвинуваченого, при цьому жодного підтвердження даного факту не встановлено. При проведенні слідчого експерименту в установленому законом порядку, в присутності захисника, ОСОБА_1 послідовно відтворив дії здійснені під час злочину. При ознайомленні з протоколом даної слідчої дій зауважень та клопотань не надходило. Висновок суду щодо порушень вимог закону при проведенні оглядів житла потерпілих, обвинуваченого та автомобілю не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки дані слідчі дії проведено відповідно до положень ст. 233 КПК України за добровільною згодою осіб, які фактично володіють вказаним майном, підтвердження чого міститься в самих матеріалах провадження. Окрім того, будь яких звернень щодо наявності істотних порушень прав власників не надходило. Безпідставно оціненим як протиріччя є твердження суду стосовно часу звернення потерпілим ОСОБА_8 за медичної допомогою, а саме на наступний день після вчинення злочину, що також не є фактором що виключає вчинення даного злочину, а свідчить лише про індивідуально фізіологічний особливості потерпілого щодо погіршення стану його здоровя. Водночас, суд приймаючи до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_2 щодо джерела походження виявлених під час огляду автомобіля грошових коштів, приналежність яких останній до того ж не заперечував, як прибуток за оренду землі, обмежився наданими довідками, які відсутні в матеріалах провадження та того ж не є належним правовим підтвердженням вказаних правовідносин.

Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:

- прокурор, який підтримав вимоги апеляційної скарги, пославшись на її доводи;

- обвинувачені та захисник, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, пославшись на законність і обґрунтованість вироку суду.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, обвинувачених та захисника, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в зміненій апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона частково підлягають задоволенню, з таких підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Частина 2 статті 421 КПК України визначає, що виправдувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований лише у разі, якщо апеляційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання.

У відповідності до ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

У відповідності до ч. 2 ст. 314 КПК України підготовче судове засідання відбувається за участю прокурора, обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для судового розгляду.

Однак в порушення вказаної норми потерпіли про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання не повідомлялись, через що, це засідання, яке відбулось 22.05.2015 року було проведено за їх відсутності. У звязку з цим доводи апеляційної скарги прокурора про обмеження прав потерпілих, передбачених ст. 56 КПК України, є обґрунтованими.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 409 КПК України, суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого. У звязку з чим доводи прокурора про порушення права обвинувачених на захист не є підставою для скасування виправдувального вироку щодо них.

Згідно з ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Однак суд першої інстанції ухвалюючи виправдувальний вирок не виконав цих вимог закону.

Суд встановив, що слідчим, прокурором, всупереч вимогам ст. 92 КПК України, не доведено винуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм злочину.

При цьому суд першої інстанції поставив під сумнів показання потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 щодо обставин вчиненого злочину. Так суд не визнав достовірними показання потерпілої ОСОБА_7 щодо спілкування винними особами під час вчинення цього злочину за прізвищами. Суд зауважив, що потерпіли не вказали чітко виконуючи нападниками стосовно кожного потерпілого функції; повідомивши в судовому засіданні про деякі обставини нападу, вони не зазначали ці обставини на досудового розслідуванні. Окрім того суд наголосив, що стороною обвинувачення не доведено наявність грошових коштів у родини потерпілих. При цьому суд встановив, що обвинувачений ОСОБА_2 на підтвердження наявності у нього грошових коштів, надав довідку про отримання ним прибутку за оренду землі. У суду також викликало протиріччя і встановлені, відповідно до довідки травпункту Лисичанської КЛПУ "ЦМЛ імені Титова" тілесні ушкодження, встановлені у потерпілого ОСОБА_8, який звернувся до медичної установи 27.03.2015 року, лише о 18.30 годині, в той час, як злочин, стосовно останнього, згідно з обвинувальним актом, вчинено 26.03.2015 року приблизно о 21.30 годині.

За наявності відповідних показань потерпілих, суд першої інстанції оцінивши їх, по суті визнав їх недостовірними. За таких обставин суд першої інстанції піддав сумніву дійсність обставин злочину, у вчинені якого обвинувачуються ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, тобто суд достовірно не встановив чи мав місце цей злочин.

При цьому вирок не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України є підстави для скасування вироку судом апеляційної інстанції.

Як зазначалось вище, суд першої інстанції не визнав формулювання обвинувачення доведеним, серед іншого наявність у потерпілих грошових коштів. Напроти суд наголосив, що обвинувачений ОСОБА_2, на підтвердження законності джерела отримання коштів, надав відповідну довідку.

При цьому суд першої інстанції вирішуючи долю речових доказів - грошових коштів 800 доларів США та 22200 гривень, повернув їх потерпілій ОСОБА_7 В цій частині суд своє рішення не мотивував, що призвело до істотних суперечностей у висновках суду.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги докази здобуті під час затримання обвинуваченого ОСОБА_1, що стосуються вилучення у нього 3000 гривень, оскільки свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили відсутність грошей на той час у обвинуваченого.

Проте суд не з'ясував, не зробив висновків щодо обставин за яких ці кошти з'явились у обвинуваченого ОСОБА_1 В той же час ці кошти, вироком суду були повернуті потерпілому.

Колегія суддів вважає, що висновок суду про проведення огляд житла за місцем мешкання родин потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, огляд житла за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_1, а також огляд транспортного засобу автомобіля "Опель-Вектра", держномер ВВ6631, з порушеннями ст. 234 КПК України, яка регулює порядок проведення обшуку, є недостатньо мотивованим.

Стаття 233 КПК України передбачає дві підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи добровільна згода особи, яка ними володіє, або ухвала слідчого судді.

У вироку суд першої інстанції вказав, що огляд житлових приміщень та транспортного засобу проводився на підставі отриманих нібито від власників дозволів, при цьому в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості щодо власників, як житлових приміщень, так і транспортного засобу, і суд, за вказаних обставин, не може засвідчити належність майна тій чи іншій особі, і, відповідно, надання дозволу уповноваженою особою.

Однак ст. 233 КПК України передбачає підставу для проникнення до житла чи іншого володіння особи добровільну згоду особи, яка ними володіє, що не виключає надання такого дозволу не тільки власником.

Стаття 317 ЦК України визначає зміст права власності - власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За таких обставин права власника ширші аніж права володіння, яке включає в себе можливість мати (утримувати) в себе певне майно, фактично панувати над ним.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вимоги зміненої апеляційної скарги прокурора підлягають задоволенню, оскільки виправдувальний вирок не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

При цьому доводи прокурора щодо оцінки доказів судом першої інстанції з порушенням вимог ст. 94 КПК України, апеляційним судом не можуть бути перевірені, оскільки призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

За таких обставин при новому розгляді в суді першої інстанції необхідно, виконавши всі вимоги чинного законодавства, надавши належну оцінку доказам, постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Колегія суддів вважає, що заявлені ризики, які виправдовували тримання під вартою, які встановлені при застосуванні запобіжного заходу щодо обвинувачених зменшились, отже обставини, що виправдовують подальше тримання під вартою обвинувачених відсутні. Також не встановлено підстав для застосування до обвинувачених іншого запобіжного заходу.

Керуючись п. 6 ч. 1 ст. ст. 407, 411, 412, 419, 426 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу прокурора Лисичанської місцевої прокуратури ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 23 серпня 2016 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 скасувати, призначити новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Ф. Люклянчук

Судді: О.В. Рябчун

ОСОБА_13