Рішення № 65117009, 28.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/4137/16-ц Головуючий у І інстанції Оладько С. І.Провадження № 22-ц/780/951/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 28.02.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

28 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Олійника В.І.,

суддів Березовенко Р.В., Мельника Я.С.,

при секретарі Спеней І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 грудня 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2, треті особи Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський», про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах Кабінету Міністрів України, який обґрунтовував тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року №1926/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вулиці Зеленій, 18 в смт.Коцюбинське» ОСОБА_3Л затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3Л видано державний акт серії ЯЖ №903386 на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3210946200:01:042:0011) площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В наступному на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.07.2009 року вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_4М і на державному акті серії ЯЖ №903386 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_4 Разом з цим, ОСОБА_4М 04.08.2010 року вказану земельну ділянку згідно договору купівлі-продажу відчужив ОСОБА_2Ф і на державному акті серії ЯЖ №903386 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_2Ф

Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становила 81538грн.38 коп.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25.06.2014 року за позовом прокурора міста Ірпеня було визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року №1926/25-5 та державний акт на право власності на землю серії ЯЖ №903386, виданий ОСОБА_3Л з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2Ф та скасовано державну реєстрацію вказаного державного акту.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт.Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт.Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст.116, 122, ч.1 ст.155, п.12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Таким чином прокурор вважав, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В подальшому було встановлено, що Указом Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосїївський» його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального обєднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд».

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18,27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час за інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 14.07.2014 року №472 та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 03.07.2015 року №А143/180 земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0012 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Білічанської філії НІШ «Голосїївський» попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосїївський».

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2Ф прокурор вважав, що витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Позивач також зазначав, щодо прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності виходячи з наступного.

Спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства і відносилася до земель лісогосподарського призначення.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого обєднання ВО «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони міста Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації №2715 від 17.12.2001 року на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 року №59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне обєднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне обєднання зеленого будівництва та експлуатацій «Київзеленбуд»; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводились у 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

З урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт.Коцюбинське, враховуючи вимоги п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатися.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території обєкту природно-заповідного фонду, то розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_2Ф на підставі ст.388 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначав, що відповідачка по справі зобовязана була знати, а тому мала передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст.84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику.

Також, позивач зазначив, що крім спірної земельної ділянки ОСОБА_2 придбала ще 4 земельні ділянки у смт.Коцюбинське у цьому ж кварталі і договори купівлі-продажу 4 ділянок посвідчені одним і тим же нотаріусом.

Прокурор вважав, що викладені вище обставини, за яких ОСОБА_2Ф була придбана спірна земельна ділянка, виключають добросовісність останньої та надають підстави суду витребувати у неї ділянку в порядку ст.388 Цивільного кодексу України за будь-яких умов.

Просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0011 вартістю 81538 грн.38 коп.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 5 грудня 2016 року відмовлено у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

У апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким задовольнити позов.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом ч.3 ст.10 та ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що витребувати своє майно із чужого незаконного володіння має право лише власник, і лише якщо доведе факт незаконного вибуття майна з його володіння та що позивач не надав до суду доказів того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0011 незаконно вибула із володіння держави в особі саме Кабінету Міністрів України, і з цих підстав суд вважав позов безпідставним та таким, що не підлягав до задоволення.

З такими висновками суду колегія не може погодитися.

Відповідно до ст.ст.19, 126 Конституції України, ст.2 ЦПК України основним принципом діяльності судових органів є принцип законності, який полягає в тому, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення є законним тоді, коли воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, незважаючи на те, що суд повинен сприяти всебічному і повному зясуванню обставин справи, в порушення принципу рівності та змагальності сторін і вимог ст.ст. 57-59, 64, 212, 213 ЦПК України судом не надано належної оцінки доводам прокурора щодо порушення прав позивача - Кабінету Міністрів України, як органу, уповноваженого від імені держави розпоряджатися спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка на даний час одночасно відноситься і до земель природно-заповідного фонду.

Положеннями ст.4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.13, 14 Конституції України, ст.ст.1-3 Земельного кодексу України, ст.ст.1, 2, 7 Лісового кодексу України, ст.324 Цивільного кодексу України земля та ліси є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Так само і всі ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, а держава, реалізуючи право власності українського народу через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

Згідно з ч.1 ст.84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 122 Земельного кодексу України чітко визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом є порушення права Кабінету Міністрів України у зв'язку з перевищенням, органом місцевого самоврядування - Коцюбинською селищною радою Київської області наданих повноважень щодо розпорядження землею, яка знаходилася у її віданні, що встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26.05.2014 року у справі №367/3918/13-ц.

Вказаним рішенням встановлено, що Коцюбинська селищна рада, приймаючи рішення про передачу у власність земельної ділянки першому набувачу ОСОБА_3, перевищила передбачені ст.122 Земельного кодексу України свої повноваження та розпорядилась землею, яка розташована за межами населеного пункту.

Отже, вказане рішення свідчить про те, що суд дійшов висновку про знаходження спірної земельної ділянки за межами смт. Коцюбинське, проте на території адміністративних меж Коцюбинської селищної ради.

Разом з тим, у звязку з недотриманням судом встановленого ст.211 ЦПК України принципу оцінки доказів, суд у цій справі помилково дійшов до висновку, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового та природно-заповідного фонду, адже надані прокурором докази в сукупності підтверджують, що на момент прийняття органом місцевого самоврядування скасованого в судовому порядку у справі №367/3918/13-ц рішення, спірна земельна ділянка відносилися до лісогосподарських земель, а на даний час ще й розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський», у звязку з розширенням на підставі Указу Президента України від 01.05.2014 року №446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський територію парку «Голосіївський».

Встановлено, що спірна земельна ділянка цілковито вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобовязаний був знати, а проявивши розумну обачність в силу фізичних властивостей лісу повинен був передбачати приналежність до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст.84 Земельного кодексу України не можуть передаватися у привату власність.

Судом зроблено посилання на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26.05.2014 року у справі №367/3918/13-ц, в якому, на думку суду, встановлено, що спірна земельна ділянка ОСОБА_2Ф не відноситься до земель лісового фонду.

Вказаний висновок суд зробив з аналізу постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 року, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 року у справі №2а-6326/11/2670, де лише зазначено, що КП «Святошинське лісопаркове господарство» не є державним лісогосподарським підприємством і в нього відсутні документи, що підтверджують право користування землею, у тому числі і спірною земельною ділянкою.

Проте, суд не врахував, що Окружний адміністративний суд міста Києва у вказаній справі вирішував спір за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме, Ірпінською міською радою та Коцюбинською селищною радою Київської області наданих законом повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, право розпоряджатися якими, на думку позивача, належало виключно Київській міській раді з огляду на розташування спірної землі на території міста Києва, яка перебувала у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», власником якого є Київська міська рада.

Таким чином, у вказаній адміністративній справі не вирішувався спір щодо віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення, а виключно стосувався питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями, які знаходилися у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство».

При цьому, висновок у цій справі суд обґрунтував тим, що сторонами не надано доказів, які б свідчили про наявність права власності чи права користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» на спірні території, як того вимагає ст.46 Лісового кодексу України, у зв'язку з чим КП «Святошинське лісопаркове господарство» не є державним лісогосподарським підприємством та у останнього відсутні документи, що підтверджують право користування на раніше надані землі.

Також судом не враховано, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого обєднання ВО «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони міста Києва. Загальна площа Святошинською лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації №2715 від 17.12.2001 року на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 №59/1493 перейменовано: Київське державне комунальне обєднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне обєднання зеленого будівництва та експлуатацій «Київзеленбуд»; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство».

За ст.ст.76, 77 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Відповідно до ст.17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

За змістом ст.ст.35, 45, 47 Лісового Кодексу організація лісового господарства передбачає, в тому числі, і проведення лісовпорядкування. Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Отже, з врахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» та наведених вище законодавчих положень спірна територія була і є землями лісогосподарського призначення.

Земельний кодекс України (в редакції від 18.12.1990 року) передбачав лише державну, колективну та приватну форми власності на землю і до прийняття нового Земельного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2002 року спірна земельна ділянка відносилася до земель лісогосподарського призначення державної форми власності.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт.Коцюбинське та поза межами міста Києва, враховуючи вимоги п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття рішень Коцюбинською селищною радою про передачу лісу у приватну власність), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже, селищна рада не мала права нею розпоряджатися.

Судом залишено поза увагою доводи прокурора про порушення у цьому спорі на даний час інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, так як спірна земельна ділянка є територією національного природного парку «Голосіївський» і відноситься до земель природно - заповідного фонду.

Цей факт підтверджується Указом Президента України від 01.05.2014 року №446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», яким його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального обєднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд».

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок

лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», в тому числі кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.

Також за інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 14.07.14 №472 та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26.01.2015 року №А20/180 земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0011 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько - Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський».

З врахуванням того, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території обєкту природно-заповідного фонду, то її розпорядником є Кабінет Міністрів України.

За ст.13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Компетенція Кабінету Міністрів України визначена ст.ст.122, 149 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 9 ст.149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно з ч.8 ст.122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Відповідно до глави 7 Земельного кодексу України, землі природно - заповідного фонду відносяться до земель природоохоронного призначення.

Зазначеними вище положеннями Земельного кодексу України визначено, що органом, уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою є Кабінет Міністрів України.

Таким чином, витребування у ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з її володіння на користь держави у звязку з порушенням органом місцевого самоврядування при розпорядженні землею вимог JIK України та ЗК України відповідає критерію законності.

Треба зазначити, що внаслідок постановлення рішення про відмову в задоволенні позову прокурора землі лісогосподарського призначення, які є національним багатством України і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно - гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, безпідставно перейшли у власність фізичної особи для будівництва та обслуговування жилого будинку. Така діяльність призводить до фактичного знищення лісу, що в свою чергу порушує природні функції лісових екосистем та спричиняє екологічні катастрофи.

Відповідно до вимог ст.213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Згідно з п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, відповідно до ст.2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Стаття 152 Земельного кодексу України визначає, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно зі ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати майно від добросовісного набувача лише у разі, серед іншого, і якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

В даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_2 на підставі ст.388 ЦК України.

За змістом зазначеної вище статті ЦК України недобросовісним вважається набувач, який не лише безпосередньо обізнаний в тому, що набуває майно у субєкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлює факт порушення прав іншої особи, або який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувана права на відчуження майна, але за обставин його набуття міг і зобов'язаний був про це знати.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності скасування рішення і ухвалення нового, яким витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га (кадастровий номер 3210946200:01:042:0011) вартістю 81538грн. 38 коп. і стягнути з ОСОБА_2 на користь Прокуратури Київської області (код 02909996, банк платника Держказначейська служба України, МФО 820172, р.р.35216008015641) судовий збір у розмірі 2893 грн. 80 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 грудня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0011, вартістю 81538грн. 38 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Прокуратури Київської області (код 02909996, банк платника Держказначейська служба України, МФО 820172, р.р. 35216008015641) судовий збір у розмірі 2893 грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: