Ухвала суду № 65116998, 22.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/660/16-ц Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.Провадження № 22-ц/780/193/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 22.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

22 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Данілова О.М., Журби С.О.,

за участю секретаря: Бобка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області до ОСОБА_3 районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконними і скасування розпоряджень, рішень про державну реєстрацію, витребування земельних ділянок,-

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до позовом до відповідачів ОСОБА_3 районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, в якому посилається на грубі порушення законодавства при виділенні та зміні цільового призначення земельних ділянок, які розташовані на землях водного фонду у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро. Неправомірність виділення спірних ділянок із земель державної власності встановлена в межах прокурорської перевірки. При прийнятті розпорядження було порушено процедуру розгляду. Договори купівлі-продажу земельних ділянок прокурор вважав нікчемними. Загалом прокурор просив наступне:

1.Визнати протиправними та скасувати розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації Київської області № 34 від 16 січня 2009 року та № 999 від 10 серпня 2009 року.

2.Визнати незаконними та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки :

-площею 2,0000 га від 10.09.2013 року, індексний номер 5740571;

-з кадастровим номером 3223151000:05:007:0067 площею 2,0000 га від 10.09.2013 року, індексний номер 5740571;

-з кадастровим номером 3223151000:05:007:0068 площею 2,0000 га від 22.08.2013 року, індексний номер: 5241733;

-з кадастровим номером 3223151000:05:007:0069 площею 2,0000 га від 22.08.2013 року, індексний номер 5244030.

3.Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 6,0000 га з кадастровими номерами 3223151000:05:007:0069, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0067.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації Київської області № 34 від 16 січня 2009 року та № 999 від 10 серпня 2009 року.

Визнано незаконними та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки :

-з кадастровим номером 3223151000:05:007:0067 площею 2,0000 га від 10.09.2013 року, індексний номер 5740571;

-з кадастровим номером 3223151000:05:007:0068 площею 2,0000 га від 22.08.2013 року, індексний номер: 5241733;

-з кадастровим номером 3223151000:05:007:0069 площею 2,0000 га від 22.08.2013 року, індексний номер 5244030.

Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 6,0000 га з кадастровими номерами 3223151000:05:007:0069, 3223151000:05:007:0068, 3223151000:05:007:0067.

Стягнуто з ОСОБА_3 районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі по 2 067 грн. з кожного.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з висновками наведеними в рішенні суду апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове, яким у задовольнити позову відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона не обґрунтована та не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Судом першої інстанції було встановлено, що розпорядженнями голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 14.11.2008 №№ 1750, 1752, 1753 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області площею 2,0000 га кожна, загальною площею 6,0000 га.

Розпорядженням голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 16.01.2009 № 34 затверджено розроблений ТОВ «Дельта 2003» проект землеустрою щодо відведення у власність вказаним вище 3-ом громадянам земельних ділянок в адміністративних межах Української міської ради.

На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 6, 0000 га.

У подальшому незаконно виділені земельні ділянки відчужені на користь інших осіб.

Так, встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу (під одним й тим самим номером) від 18.06.2009 № 2712 вказані громадяни відчужили земельні ділянки на користь ОСОБА_5.

Розпорядженням ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 10.08.09 № 999 змінено цільове призначення земельних ділянок, належних на праві власності ОСОБА_5 з «для ведення особистого селянського господарства» на землі «для ведення індивідуального садівництва».

На підставі вказаних цивільно-правових угод ОСОБА_5 видано наступні державні акти:

-державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га для ведення індивідуального садівництва серії ЯЖ № 2891958 від 18.08.2009;

-державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га для ведення індивідуального садівництва серії ЯЖ № 691957 від 18.08.2009;

-державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га для ведення індивідуального садівництва серії ЯЖ № 691959 від 18.08.2009.

Згодом, ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу від 02.09.2010 за №№ 3427, 3420, 3474 відчужила земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223151000:05:007:0067; 3223151000:05:007:0068; 3223151000:05:007:0069 площею 6,0000 га на користь ОСОБА_4.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо обєкта нерухомого майна ОСОБА_4 відчужив вищевказані земельні ділянки на користь ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 10.09.2013 № 1071, від 22.08.2013 № 1387, від 22.08.2013 № 1386.

З матеріалів справи вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду і знаходяться в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, що, зокрема, підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи від 29.01.2015 № 16413/14-41, яка проведена згідно постанови слідчого від 25.11.2014 у кримінальному провадженні № 42012000000000007.

Висновком експертизи, встановлено, що спірні земельні ділянки знаходяться на 11-12 км так званої Великої дамби в смузі між дамбою та руслом річки Дніпро.

Виносом в натурі (на місцевості) вказаних земельних ділянок встановлено, що останні покриті водою, а саме:

-3223151000:05:007:0067 - орієнтовна площа покриття водою 1,09 га (р. Дніпро) та 0,06 га частково накладається на захисну дамбу Канівського водосховища);

-3223151000:05:007:0068 - орієнтовна площа покриття водою 0,13 га;

-3223151000:05:007:0069 - орієнтовна площа покриття водою 0,35 га.

Таким чином, не зважаючи що згідно вихідної земельно-кадастрової інформації до проекту землеустрою земельні ділянки відводились у власність громадянам за рахунок, земель сільськогосподарського призначення, за складом угідь дані ділянки відносяться до пісків. Проте фактично вказані земельні ділянки відведені за рахунок земель водного фонду.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обовязковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Правова позиція щодо неможливості відведення у приватну власність земель водного фонду викладена у постанові Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі № 6-179цс14.

Відповідно до ст. З Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Зі змісту указаних положень законодавства вбачається, що віднесення земельних ділянок, зайнятих водними обєктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним обєктом.

При цьому ст. 86 Водного кодексу України визначено вичерпний перелік робіт, що можуть проводитися на земельних ділянках дна річок. До цих робіт віднесено будівництво гідротехнічних споруд, поглиблення дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин, прокладанням комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

Крім того, до складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Так, згідно з приписами ст.ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних обєктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.

Ширина прибережних захисних смуг визначена ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України та становить для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів від урізу води.

Частинами 7, 8 ст. 88 Водного кодексу України, ч. З ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.

За ст.ст. 1, 20, 50-54 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі обєктів землеустрою.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.

Наведені висновки відповідають п. 2.9 Порядку погодження, яким передбачено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних обєктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України в постанові від 21.05.2014 у справі № 6-14цс14 щодо аналогічних правовідносин, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Суперечить вимогам чинного земельного законодавства і розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 10.08.09 № 999, яким змінено цільове призначення земельної ділянки площею 6,0000 га, яка належить ОСОБА_5 на праві власності з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Української міської ради.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. З ст. 20 Земельного кодексу України).

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11.04.02 № 502 зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за заявою до районної державної адміністрації із обгрунтування необхідності зміни її цільового призначення.

Відповідно до п.З постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.02 № 502 районна державна адміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення:

-складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина;

-перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка.

Так, встановлено, що без урахування вказаних вимог, ОСОБА_3 районна державна адміністрація розпорядженням від 06.07.09 № 820 надала дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового використання земельних ділянок ОСОБА_5 з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Української міської ради, а в подальшому розпорядженням від 10.08.09 № 999 затвердила технічну докуметацію із землеустрою щодо зміни цільового використання земельних ділянок ОСОБА_5 з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Української міської ради.

Таким чином, всупереч ст. 17, 20, 35 Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11 квітня 2002 року № 502 розпорядженням ОСОБА_3 районної державної адміністрації змінено цільове призначення земельних ділянок на підставі технічної документації, а не проекту відведення земельної ділянки.

Відповідно до змісту ст. 20 ЗК України надання (передача) земельної ділянки громадянам та юридичним особам відбувається згідно з їх цільовим призначенням.

У випадку передачі громадянам у приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обовязковим є розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною ( стаття 21 ЗК України).

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 14.05.2014 у справі 6-35цс14.

Оспорюване розпорядження суперечить вимогам ст. 153 Земельного кодексу України, оскільки порушує право державної власності на земельну ділянку загальною площею 6,0000 га.

Крім того, колегією суддів звернуто увагу, що завдання на розробку проекту землеустрою 16-826е затверджене замовниками 17.11.2008, а 18.11.2008 документація із землеустрою ніби-то розроблена та вже погоджена Управлінням земельних ресурсів у ОСОБА_3 районі та відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури.

Заяви громадян про безоплатну передачу у власність земельних ділянок зареєстровані в ОСОБА_3 районній державній адміністрації 04.11.2008, заява представника ТОВ «Дельта-2003» також датована 14.11.2008. за результатами розгляду заяв громадян, в цей же день (14.11.2008) ОСОБА_3 РДА видані розпорядження №№ 1750, 1752, 1753 про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до п. пп. 6.2.2 Інструкції документи без зазначення строку виконання повинні бути виконані не пізніше як за 30 календарних днів, а документи з позначкою «терміново» - протягом 7 робочих днів від дати підписання документа. У цьому разі для підготовки доручення до документа надається один день.

Тобто, перебіг строків виконання документів, які надійшли до органів виконавчої влади (їх розгляд та надання відповіді тощо) розпочинається наступного дня після надходження цих документів, крім документів з позначкою «терміново».

Згідно з постановою Верховного Суду України у постанові від 16.06.2009 у справі за позовом до Великодорошівської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання неправомірними рішень, їх скасування, суд прийшов до висновку, що порушення процедури підготовки питань до розгляду на сесії призводить до прийняття протиправних рішень.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, вважається таким, що порушує публічний порядок, та є нікчемним.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови

від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Спірні земельні ділянки є, землями водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом.

Так колегія суддів звертає увагу на те, що органами влади не дотримано передбачений законом порядок безоплатного надання земельних ділянок у власність громадян.

З положень ст.ст. 717, 718, 722 ЦК України вбачається, що право на передачу у власність за договором дарування належить лише власникові майна. Аналогічні положення закріплені й у ст. 346 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.ст. 330, 658 ЦК України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, сукупний аналіз указаних норм законодавства свідчить про те, що право на укладання договору відчудження майна виникає лише у особи, яка набула це майно на законних підставах.

У цьому випадку договори відчуження земельних ділянок були укладені особами, які отримали земельні ділянки на підставі незаконного, прийнятого з перевищенням повноважень, рішення міської ради, а отже, факт незаконного набуття первинними власниками права власності на спірні земельні ділянки унеможливлює укладення ними будь-яких угод щодо цього майна на законних підставах.

Із викладеного вбачається, що оскільки дії органів влади із передачі у приватну власність спірних земельних ділянок фізичним особам та договори відчуження спрямовані на незаконне відчуження, заволодіння обєктами права власності українського народу землею, вони є такими, що порушують публічний порядок, а отже, нікчемними.

Згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим відповідачі отримали державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, тому державні акти є також нікчемними і додаткового визнання недійсними не потребують.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 3 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею користувача та в порядку безкоштовної приватизації відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, а тому існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідача на користь держави на підставі ст.ст. 387, 388, 396 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, серед іншого, і визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене, незаконне вибуття з володіння держави спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, володіння та користування належним державі майном, що згідно зі ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для їх судового захисту.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 2 ст. 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

В даному випадку у спірних відносинах порушені інтереси держави, оскільки у власність відповідачів передані землі, які заборонено передавати у приватну власність. Землі водного фонду мають особливий режим використання, тому їх пошкодження, тощо може призвести до незворотних негативних наслідків, в тому числі навколишньому природному середовищу.

Так колегія суддів не приймає до уваги заяву представника третьої особи ОСОБА_5 ОСОБА_9 про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки вона подана особою, що не має належних процесуальних повноважень, а саме представником третьої особи, а не стороною, що суперечить приписам ч.4 ст.267 ЦК України.

Отже, виходячи з вище викладеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суд першої інстанції,що апелянтом вірно пред'явлено позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, яка відповідно до ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу України, наділена певними повноваженнями щодо розпорядження землями цієї категорії. Предметом позову є землі водного фонду, які відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції станом на 2000 рік) та ст. 84 (в редакції станом на 2003 рік) взагалі не можуть передаватись у приватну власність, за виключенням окремих випадків. Таким чином, жоден орган виконавчої влади від імені держави не мав права розпоряджатися спірними землями. В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом, в нашому випадку Київською обласною державною адміністрацією.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, колегія суддів погоджується з тим, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Нових доказів або обставин, які б могли призвести до скасування рішення суду, яке обґрунтоване, апелянт не навів, а колегія суддів їх не встановила.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: