Рішення № 6511575, 29.10.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

29 жовтня 2009 р.           Справа 7/194-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технострой", м. Київ.

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька промислова група", м. Вінниця.

про стягнення 847915,25 грн. заборгованості

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Невмержицька Г.В. - представник, довіреність від 01.01.2009 року № 01/01-09.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ТОВ "Вінницька промислова група" на користь ТОВ "Технострой" 847915,25 грн., з яких 656418,00 грн. основного боргу, 20123,21 грн. 3% річних, 98690,52 грн. інфляційних та 72683,52 грн. пені в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору поставки № 01/02/08-03 від 01.02.2008 року в частині своєчасності та повноти оплати.

Ухвалою від 24.07.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/194-09 та призначено до розгляду на 22.09.2009 року.

Сторони в судове засідання не з'явились та не виконали вимоги суду щодо надання витребуваних доказів. При цьому суд зазначає, що сторони про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, оскільки до суду повернулись поштові повідомлення № 341830, № 341805, № 340663 з яких вбачається, що позивач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 31.07.2009 року та 05.08.2009 року, а відповідач 30.07.2009 року відповідно.

Разом з тим 22.09.2009 року до суду надійшла телеграма позивача про відкладення розгляду справи. Також в телеграмі позивач просить продовжити термін розгляду справи понад 2 місяці.

В свою чергу відповідач 22.09.2009 року подав заяву якою також не заперечує проти розгляду справи поза межами 2-х місячного терміну в зв'язку з необхідністю надання додаткових документів для вирішення справи.

Враховуючи неявку сторін та ненадання сторонами витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 29.10.2009 року.

Відповідач в судове засідання призначене на 29.10.2009 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 22.09.2009 року не надав, причин неявки та неподання документів суду не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвала про відкладення розгляду справи від 22.09.2009 року надсилалась відповідачу рекомендованим листом за тією ж адресою, що і ухвала про порушення провадження у справі від 24.07.2009 року - вул.Л.Толстого, 10, м.Вінниця, 21018.

Слід зауважити, що вказана поштова адреса також відображена в довідці Головного міжрегіонального управління статистики у м.Києві від 10.07.2009 року № 21-10/4739-1 з якої вбачається, що місцем знаходження ТОВ "Вінницька промислова група" є вул.Льва Толстого, 10, м.Вінниця, 21018 (а.с.54, т.1).

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 24.07.2009 року про порушення провадження у справі та ухвали від 22.09.2009 року про відкладення розгляду справи, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Слід зазначити, що ухвала від 22.09.2009 року надіслана відповідачу до суду не повернулась, а відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника тощо.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представником позивача подано уточнення до позовної заяви в якому останній посилаючись на те, що станом на 27.10.2009 року відповідачем здійснено оплату основної суми боргу в повному обсязі (656418,00 грн.) просить суд стягнути з відповідача 20123,21 грн. 3% річних, 98690,52 грн. інфляційних та 72683,52 грн. пені та судові витрати.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.02.2008 року між ТОВ "Технострой" (Постачальник) та ТОВ "Вінницька промислова група" (Замовник) був укладений договір поставки № 01/02/08-03 згідно п.1.1 якого Постачальник зобов'язувався поставляти Замовнику вагонними партіями передбачену Договором щебеневу продукцію, а останній зобов'язувався приймати продукцію та оплачувати її на умовах даного Договору.

В п.2.1 Договору сторони встановили, що Постачальник поставляє Замовнику продукцію в наступному асортименті: щебінь фракції 5-10, щебінь фракції 10-20, щебінь фракції 5-20, щебінь фракції 20-40. При цьому кількісні характеристики, а також асортимент продукції в кожній окремій партії визначаються заявками Замовника і закріплюються у відповідних накладних (п.2.2 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору ціна продукції закріплюється сторонами у відповідній специфікації (додатку № 1), яка є невід'ємною частиною даного Договору.

В п.5.1 Договору сторони погодили порядок розрахунків між сторонами у вигляді 100 % попередньої оплати, шляхом перерахування Замовником повної суми, яка складає ціну продукції у відповідній партії, в безготівковій формі на банківський рахунок Постачальника.

19.03.2008 року, 01.04.2008 року, 01.05.2008 року, 01.06.2008 року між сторонами було підписано додатки до договору поставки від 01.02.2008 року № 01/02/08-03 "Заявки на придбання Товару" в яких між контрагентами погоджено найменування товару, кількість в тоннах, ціна за одиницю продукції, залізничну станцію одержувача (а.с.17-20, т.1). Згідно вказаних заявок ТОВ "Вінницька промислова група" замовило Товару на загальну суму 3939662,10 грн. (19.03.2008 року - 343170,00 грн., 01.04.2008 року - 372396,90 грн., 01.05.2008 року - 1964076,00 грн., 01.06.2008 року - 1260019,20 грн.).

За період з 21.04.2009 року по 07.07.2009 року позивачем поставлено відповідачу Товару на загальну суму 4164708,30 грн., що підтверджується накладними, оборотно-сальдовою відомістю за період з 01.02.2008 року по 26.10.2009 року (а.с.21-41, т.1).

Відповідач за отриманий Товар до звернення позивача з даним позовом до суду провів частковий розрахунок за період з 29.04.2008 року по 29.09.2008 року на загальну суму 3508290,30 грн., що вбачається із наданих ТОВ "Технострой" виписок банківських установ, оборотно-сальдової відомості (а.с.42-48, т.1).

Таким чином заборгованість відповідача за отриманий товар склала 656418,00 грн. (4164708,30-3508290,30).

Слід вказати, що вказаний вище розмір заборгованості зафіксований в обопільнопідписаному акті звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2008 року оригінал якого оглядався в судовому засіданні 29.10.2009 року (а.с.51, т.1).

Дослідивши вказані вище первинні документи (заявки на придбання Товару, накладні, виписки банку), суд вважає, що передача Товару відповідачу відбулась за умовами Договору поставки від 01.02.2008 року № 01/02/08-03, оскільки саме на нього зроблено посилання як заявках на отримання товару так і у виписках банку в графі "Призначення платежу". Крім того, суд зауважує на повному співпадінні найменування товару, його кількості та ціни визначеної в заявці на отримання товару та накладних.

20.05.2009 року позивачем було заявлено вимогу відповідачу про повернення заборгованості в розмірі 656418,00 грн. (від 20.05.2009 року № 20-05/09) факт надіслання якої підтверджується фіскальним чеком № 0716, описом вкладення в цінний лист (а.с.49-50, т.1).

Відсутність проведення платежів зі сторони відповідача спонукала ТОВ "Технострой" звернутись з позовом до суду про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище сторони погодили порядок розрахунків у вигляді попередньої оплати, яка мала проводитись відповідачем у розмірі 100 %, але незважаючи на вказане 20.05.2009 року позивачем було заявлено вимогу відповідачу про повернення заборгованості в розмірі 656418,00 грн..

Частиною 2 ст.530 ЦК України вказано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 656418,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними.

Разом з тим, як встановлено судом, після порушення провадження у справі відповідач повністю погасив основну заборгованість перед позивачем.

Так, як вбачається із конверту в якому надійшла до суду позовна заява, остання здана для відправки до відділення поштового зв'язку 16.07.2009 року (а.с.57, т.1).

18.08.2009 року відповідачем перераховано позивачу 656418,00 грн.. Вказане підтверджується випискою банківської установи та оборотно-сальдовою відомістю.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 656418,00 грн. виходячи з наступного.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 656418,00 грн., яку було сплачено відповідачем після подачі позовної заяви до суду.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 72683,52 грн. пені, 98690,52 грн. інфляційних втрат, 20123,21 грн. 3 % річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п. 7.2 договору поставки від 01.02.2008 року № 01/02/08-03 сторони встановили, що у випадку прострочення Замовником строків розрахунку, зафіксованих в п.5.1 цього Договору, Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченої належним чином продукції за кожний день такого прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому суд зазначає, що у розрахунку пені позивач посилався на дану норму та нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено наступне.

Так, позивач здійснював обрахунок пені окремо по кожній із видаткових накладних починаючи з 19.06.2008 року. При цьому нарахування пені здійснювалось позивачем на протязі 6 місяців з моменту передачі товару відповідачу, але початок періоду нарахування позивачем визначено 15.07.2009 року (дата подачі позовної заяви).

В результаті здійсненого судом перерахунку пені із врахуванням вказаних позивачем періодів нарахування та сум заборгованості судом не виявлено арифметичних помилок.

Разом з тим, судом виявлено в обрахунку пені помилки, які полягають в тому, що останній невірно визначив заборгованість яка існувала на початок проведення обрахунку –15.07.2008 року, яка становила 1083042,60 грн., тоді як позивач визначив її у розмірі 656418,00 грн.. Вказане пояснюється тим, що позивач в обрахунку врахував оплату проведену відповідачем після початку проведення нарахування пені (16.07.2008 року –201938,40 грн., 29.09.2008 року –224686,20 грн.).

Оскільки визначення періодів нарахування штрафних санкцій та розміру заборгованості на який проводиться їх нарахування є виключно прерогативою позивача, а перерахунок пені із врахуванням виявленої судом помилки призведе до збільшення розміру пені, суд задовольняє позовні вимоги позивача в цій частині в межах заявлених ним вимог - 72683,52 грн.. При цьому суд враховує те, що вказана у розрахунку позивача заборгованість існувала на протязі періодів за який проводився обрахунок.

В наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат обрахованого позивачем за період з липня 2008 року по червень 2009 року (включно) окремо по кожній із видаткових накладних судом виявлено помилки, яка полягає в неправильному визначенні кінцевої суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів.

Так, за першою накладною від 19.06.2008 року позивач визначив заборгованість в розмірі 20895,00 грн., а інфляційні втрати склали 3133,27 грн.. Натомість судом в результаті перерахунку за вказаний період отримано 3134,25 грн..

В результаті перерахунку інфляційних втрат за іншими накладними судом отримано наступні значення: за накладною від 23.06.2008 року № 23/06-1 –31334,76 грн. (заявлено до стягнення –31324,95 грн.); за накладною від 29.06.2008 року № 29/06-1 –30290,76 грн. (заявлено до стягнення –30281,28 грн.); за накладною від 07.07.2008 року № 07/07-1 –33702,93 грн. (заявлено до стягнення –33951,02 грн.).

Оскільки отримана судом сума інфляційних втрат в результаті перерахунку за першими трьома накладними є більшою ніж заявлена позивачем, судом задовольняються позовні вимоги в цій частині в розмірі визначеному позивачем –64739,50 грн. (3133,27+31324,95+30281,28).

В зв'язку з тим, що судом в результаті перерахунку інфляційних втрат за останньою накладною (від 07.07.2008 року № 07/07-1) отримано менший розмір ніж заявлено позивачем, в стягненні 248,09 грн. інфляційних втрат суд відмовляє як заявлених безпідставно.

Таким чином загальний розмір інфляційних втрат присуджених судом до стягнення складає 98442,43 грн..

Слід зазначити, що позивачем при обрахунку інфляційних втрат допущено помилку аналогічну тій, що виявлена судом при перевірці правильності обрахунку пені –невірне визначення заборгованості станом на початок проведення обрахунку інфляційних втрат.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3 % річних судом встановлено наявність у ньому помилок, які полягають в тому, що позивачем при обрахунку не було враховано правил математичного заокруглення, що привело до отримання менших значень 3 % річних ніж заявлено позивачем.

В результаті перерахунку судом отримано наступні значення 3 % річних: за період з 01.01.2009 року по 07.07.2009 року –3227,90 грн., тоді як заявлено –3227,91 грн.; за період з 07.07.2008 року по 31.12.2008 року –3278,20 грн., заявлено –3278,21 грн..

Також слід вказати, що в одному із періодів позивач невірно визначив кількість днів прострочення зазначивши їх кількість 188, тоді як правильним буде 191 (з 01.01.2009 року по 10.07.2009 року –накладна від 07.07.2008 року № 07/07-1).

В інших періодах, які перевірялись судом не виявлено помилок в зв'язку з чим суд задовольняє вимоги позивача у заявлених ним вимогах.

Разом з тим, в зв'язку з тим, що судом отримано менше значення 3 % річних у періодах вказаних вище в стягненні 0,02 грн. 3 % річних суд відмовляє.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 24.07.2009 року, від 22.09.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні інфляційних втрат, 3 % річних та припинення провадження в частині стягнення основного боргу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України із врахуванням того, що спір доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

При розподілі державного мита судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 8479,16 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 14.07.2009 року № 307. Як вбачається із позовної заяви ціна позову, на момент звернення до суду, складає 8479915,25 грн.. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 8479,15 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.47 ГПК України.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Як вбачається із відбитку штемпеля на конверті в якому надійшла позовна заява до суду остання була здана для відправки на відділення поштового зв'язку 16.07.2009 року (а.с.57, т.1).

Разом з тим, згідно постанови КМУ від 08.07.2009 року № 693, яка набрала чинності з 14.07.2009 року відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 року № 361, тобто розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення становив з 14.07.2009 року 118,00 грн..

Внесення витрат на ІТЗ судового процесу у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення відповідно до п.13 ПКМУ від 21.12.2005 року № 1258, п.1ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", розділу IV Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15, ст.47 ГПК України.

На можливості повернення надмірно сплачених сум витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу також наголошено в п.16 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України".

Керуючись, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, ч.1 ст.546, ст. 548, ч.ч. 1, 2 ст.549, ч.1 ст.550, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ч.2.ст.625, ч.1 ст.626, ст. 627, ч.1 ст. 628, ст.ст. 629, 631, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230, ч.4 ст.231, ч.6 ст.232 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п.11 ч.1 ст.80. ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька промислова група", вул.Льва Толстого, 10, м.Вінниця, 21018 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31041602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технострой", вул.Заболотного, 15, Голосіївський район, м.Київ, 03143 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 20075968) - 72683 грн. 52 коп. пені, 98442 грн. 43 коп. інфляційних втрат, 20123 грн. 19 коп. 3 % річних, 8476 грн. 67 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 117 грн. 96 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в стягнені 248 грн. 09 коп. інфляційних втрат та 00 грн. 02 коп. 3 % річних.

5. Припинити провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 656418 грн. 00 коп..

6. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 01 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Технострой", вул.Заболотного, 15, Голосіївський район, м.Київ, 03143 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 20075968) сплаченого за платіжним дорученням від 14.07.2009 року № 307 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/194 (а.с.6, т.1).

7. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 197 грн. 00 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Технострой", вул.Заболотного, 15, Голосіївський район, м.Київ, 03143 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 20075968) сплаченого за платіжним дорученням від 14.07.2009 року № 308 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/194-09 (а.с.7, т.1).

8. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 03 листопада 2009 р.

віддрук.4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Заболотного, 15, м. Київ, 03187.

3 - позивачу - 03022, м. Київ, а/с 44.

4 - відповідачу - вул. Л.Толстого, 10, м. Вінниця, 21018.