Постанова № 65111071, 01.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/5601/16

Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Градовського Ю.М.судді -Лук'янчук О.В.при секретарі -Величко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року по справі за позовом громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування висновку та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2016 року громадянка В'єтнаму ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі - відповідач, ДМС), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (надалі - відповідач-2, МВС) в якому (з урахуванням уточнень до адміністративного позову) просила:

- визнати протиправним та скасувати висновок ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області щодо перевірки законності документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні позивача від 25.05.2012 року про визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, видану 28.07.2003 року;

- зобов'язати ДМС поновити посвідку серії НОМЕР_1 від 28.07.2003 року на постійне місце проживання в Україні, видану позивачу.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що згідно висновку ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області щодо перевірки законності документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні позивача, посвідку на постійне проживання на території України позивача скасовано із її вилученням, у зв'язку з відсутністю відповідних документів про працевлаштування позивача на Криворізькому текстильному заводі в колишньому СРСР та рішенням Київського районного суду м. Одеси про встановлення факту постійного мешкання на території Україні з 1989 року датованим червнем 2003 року. Позивач вважає такий висновок протиправним та незаконним, та таким, що порушує її права та інтереси.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДМС подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у 1989 році, відповідно до Міжурядової Угоди «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» від 02.04.1981 року (надалі - Міжнародна Угода), прибула на територію СРСР, де до 1994 року працювала на Криворізькому текстильному заводі.

У лютому 2002 року позивач звернулася до ВГПІС УМВС в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання та видачу їй посвідки на постійне проживання в Україні згідно Закону України «Про імміграцію» №2491-III від 07.06.2001 року.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви ВГПІС УМВС України в Одеській області прийняло висновок від 28.07.2003 року про залишення позивача на постійне мешкання в Україні, яким задоволено клопотання позивача на документування тимчасовою посвідкою на проживання в Україні.

Отже, 28.07.2003 року позивачу було видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1, терміном дії - безстроково.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.06.2003 року по справі №2-3912, яке набрало законної сили, встановлено факт приїзду позивача на роботу відповідно до договору між В'єтнамом та колишнім СРСР та факт постійного проживання позивача на території України з 1989 року по теперішній час.

Згідно висновку від 25.05.2012 року щодо перевірки законності документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні позивача, 06.05.2012 року до відділу ГІРФО ГУМВС України в Одеській області надійшов запит за №14/3/2-10211 Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України м. Києва щодо надання, відповідно до ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», завірених копій документів, які стали підставами для оформлення посвідок на постійне проживання в Україні позивача.

На виконання вищевказаного запиту відділом ГІРФО ГУМВС України в Одеській області, було проведено додаткову перевірку законності отримання позивачем посвідки на безстрокове мешкання в Україні.

В ході проведення перевірки, зокрема, було встановлено, що в матеріалах справи про отримання позивачем посвідки на постійне проживання в Україні, не вбачається жодного документу, який би підтверджував працевлаштування останньої на Криворізькому текстильному заводі по міжурядовій угоді. Крім того, рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.06.2003 року, залучене до матеріалів справи безпідставно, оскільки датоване червнем 2003 року, коли клопотання щодо залишення на постійне проживання в Україні було подане ще 27.02.2002 року.

За результатами вищезазначеної перевірки, 25.05.2012 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області було складено висновок щодо перевірки законності документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні позивача від 25.05.2012 року, в якому ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області дійшло висновку про:

- документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні позивача вважати безпідставним;

- в паспортному документі позивача скасувати штамп «Дозволено постійне проживання в Україні»;

- посвідку на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 визнати недійсною та вилучити для знищення в установленому порядку;

- на позивача виставити контрольну картку до АДС при ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області;

- позивачу оформити виїзд на батьківщину;

- про прийняте рішення проінформувати Управління режиму та перепускного контролю Державного кордону України;

- повідомити райвідділ за місцем реєстрації позивача щодо вирішення питання стосовно анулювання її реєстрації;

- повідомити позивача про скасування її посвідки на безстрокове мешкання в Україні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області, приймаючи висновок від 25.05.2012 року, діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про імміграцію» (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; імміграційна віза позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця чи особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання.

Згідно абз.6 ст.1 Закону України «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Статтею 13 Закону України «Про імміграцію» визначено, що орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Відповідно до п.п.21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію».

Враховуючи наведені вище норми законодавства та переглянувши матеріали справи, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем-1 не надано суду доказів належного виконання вище наведених положень законодавства.

Відповідно до абз.3 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Закон України «Про імміграцію» згідно п.1 роз.V Прикінцевих положень набув чинності в серпні 2001 року.

Як вже зазначалося вище, у 1989 році, відповідно до Міжурядової Угоди «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» від 02.04.1981 року, позивач прибула на територію СРСР, із заявою про залишення в Україні на постійне проживання та видачу їй посвідки на постійне проживання в Україні, позивач звернулася у лютому 2002 року, тобто в межах шестимісячного строку.

З матеріалів справи вбачається, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні 28.07.2003 року позивачу, ВГПІС УМВС України в Одеській області, також, діяло на підставі п.4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», тобто, проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача. Під час проведення перевірки у 2003 році підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію не виявило та надало позивачу посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Зараз же ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області на підставі цієї ж норми Закону обґрунтовує прийняття протилежного рішення про скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 28.07.2003 року.

Отже, враховуючи наведене та те, що позивач проживає на території України з 1989 року і органом який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію наданням безстрокової посвідки на постійне проживання в Україні у 2003 році підтверджено законність перебування іноземця в Україні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 25.05.2012 року про визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.07.2003 року, оформлене висновком щодо перевірки законності документування посвідкою на безстрокове мешкання позивача в Україні від 25.05.2012 року, є непоґрунтованим та протиправним.

Посилання ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області на те, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.06.2003 року по справі №2-3912 датоване червнем 2003 року, коли клопотання щодо залишення на постійне проживання в Україні було подане 27.02.2002 року, як на підставу для скасування посвідки позивачу, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, висновок про залишення на постійне мешкання позивача в Україні та документування її тимчасовою посвідкою на проживання в Україні було складено 28.07.2003 року, а також 28.07.2003 року позивачу було видано посвідку на постійне проживання, тобто, після прийняття Київським районним судом м. Одеси вищезазначеного рішення.

Відповідно до п.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди перевіряють чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів вважає, що спірне рішення не відповідає визначеним у п.3 ст.2 КАС України критеріям, оскільки його не можна вважати розсудливим, своєчасним та пропорційним.

Прийняття такого рішення через дев'ять років після надання позивачу права постійного приживання на території України, протягом якого позивач в Україні створила сім'ю і не вчиняє дій, які б відповідно до законодавства могли бути самостійною підставою для скасування дозволу на імміграцію, на думку колегії суддів є явно невиправданим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.199, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 березня 2017 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Лук'янчук Ю.М. Градовський