Ухвала суду № 65109981, 28.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

28 лютого 2017 року м. Київ К/800/5684/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Заїка М.М., перевіривши можливість розгляду касаційної скарги Громадянки Ірану ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі за позовом Громадянки Ірану ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

29 листопада 2016 року Громадянка Ірану ОСОБА_4 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області, в якому просила визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 27 жовтня 2016 року № 537-16 про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання її та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 біженцями або особами, яка потребують додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, позов Громадянки Ірану ОСОБА_4 було залишено без задоволення.

У касаційній скарзі скаржник не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що оскаржувані рішення судів були прийняті без всебічного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Скаржник вважає, що судами не взято до уваги, що наслідком залишення позовної заяви без задоволення буде припинення для позивача процедури отримання захисту в Україні та, як наслідок, виникнення у позивача обов'язку повернутись до країни походження - Іран, в якій наявна ситуація систематичної дискримінації та порушення прав жінок.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем було вжито всіх заходів для встановлення обставин за якими позивач звернулась із заявою про надання їй статусу біженця та прийнятий обґрунтований висновок, а оскаржуване рішення про відмову у визнанні позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є обґрунтованим і законним.

Згідно з пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України від 8 липня 2011 року №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Доводи позивачки про існуючу загрозу в країні походження стати жертвою переслідувань внаслідок бажання змінити релігію, а саме прийняти християнство, не дають підстав вважати, що вона буде переслідуватись за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто відсутні підстави та обставини, визначені статтею 1 Закону України № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для надання їй статусу біженця.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Обставини, які зазначені скаржником у касаційній скарзі, досліджувалися та перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій з наданням їм належної правової оцінки. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних рішень судів, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене та керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Громадянки Ірану ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі за позовом Громадянки Ірану ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства.

Суддя М.М. Заїка

Вищого адміністративного

суду України