Ухвала суду № 65109968, 28.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року м. Київ К/800/6916/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську про стягнення витрат на виплату пільгових пенсій,

встановила:

У листопаді 2013 року Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська (далі - Управління) звернулось до суду з позовом про стягнення з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську (далі - відділення Фонду) заборгованості з відшкодування витрат на виплату ОСОБА_2 пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві у розмірі 900 грн за період з 01 травня 2013 року по 28 жовтня 2013 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відділення Фонду на користь Управління витрати на виплату ОСОБА_2 пенсії по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві у розмірі 900 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року залишити в силі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує пенсію по втраті годувальника, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджено актом про нещасний випадок на виробництві від 02 жовтня 1980 року №91, а також свідоцтвом про смерть від 13 березня 1981 року серії НОМЕР_1

Витрати Управління з виплати пенсії ОСОБА_2 по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з 01 травня 2013 року по 28 жовтня 2013 року складають 900 грн.

Вищевказані виплати увійшли до актів щомісячної звірки витрат по особовим справам потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які направлялись відповідачу для погодження.

Відділенням Фонду суми витрат Управління на виплату ОСОБА_2 пенсії по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві до відшкодування не прийнято, зазначено причину такого неприйняття - «особи були працездатні та не перебували на утриманні померлого на момент його смерті».

Задовольняючи частково позовні вимоги Управління, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у відшкодуванні витрат на виплату ОСОБА_2 пенсії по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент настання страхового випадку ОСОБА_2 не визнавалась непрацездатною, не досягла пенсійного віку та не знаходилася на утриманні померлого, тому правові підстави для відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Частиною першою статті 36 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Згідно пункту 1 частини другої статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до частини восьмої статті 36 зазначеного Закону пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Частиною першою статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; д) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; є) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону.

Згідно з вимогами статті 28 зазначеного Закону страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому; 4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника; 5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Статтею 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами, серед іншого, є жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, якій виплачено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, на час смерті ОСОБА_3, не досягла встановленого законом пенсійного віку та не знаходилась на його утриманні.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача виплаченого Управлінням розміру пенсій по втраті годувальника не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_2, якій виплачується позивачем пенсія по втраті годувальника в даному випадку, не має права на одержання щомісячних страхових виплат згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року необхідно залишити без змін, оскільки вона є законною і обґрунтованою та ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську про стягнення витрат на виплату пільгових пенсій - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий Заїка М.М.

Судді Загородній А.Ф.

Кобиляський М.Г.