Рішення № 65108318, 03.03.2017, Оболонський районний суд міста Києва

03.03.2017 Справа № 756/3328/16-ц

Унікальний № 756/3328/16-ц

Справа № 2/756/382/17

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2017 року Оболонський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Васалатія К. А.

при секретарі Мушкетик І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ „Банк „Фінанси і кредит", 3 особи - ОСОБА_2, ПрАТ «АСК «Омега» про визнання кредитного договору від 21.08.2007 р. та кредитного договору від 10.01.2008 р. удаваними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позову зазначив, що 21.08.2007 року між ВАТ ( на даний час ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 03-670/07-А щодо придбання автомобілю «Субару-форестер», який і став предметом застави за договором від У відповідності до п. 5.2 договору кредиту, я зобов'язувався застрахувати предмет застави на умовах, погоджених із банком - відповідачем. При цьому відповідач погоджував виключно страхування автомобіля страховою компанією ПрАТ «АСК "Омега".

Як вказано у позові, 10.01.2008 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено кредитний договір на суму 21148 дол. США на придбання та під заставу автомобіля "Лянча Муса", на аналогічних умовах щодо страхування. Дії банку та страхової компанії були аналогічними. За таких умов позивач вважає, що відповідачем було порушено його права, так як кредит надано у іноземній валюті, проте, а фактично він такої валюти на руки ніяким чином не отримував. Кошти за автомобілі були перераховані юридичним особам, які здійснювали їх продаж позивачу у гривні. Вважає дані договори удаваними правочинами, так як ними було приховано інші правочини, у порушення ст. 215 та ст. 235 ЦК України, так як п.2.1 кожного кредитного договору у частині встановлення суми кредиту у доларах США та застосування правил угоди, яку сторони дійсно мали на увазі, а само щодо суми кредиту у гривні. Тому просить суд визнати кредитний договір від 21.08.2007 р. та кредитний договір від 10.01.2008 р. удаваними.

Представник позивача в судовому засідання позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити.

Представник 3 особи не з`явився, надіслав свою заяву щодо слухання справи у його відсутність.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, встановив обставини, викладені нижче.

У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як з'ясовано судом, 21.08.2007 року між відповідачем - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та позивачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 03-670/07-А щодо придбання автомобілю «Субару-форестер», який і став предметом застави за договором від У відповідності до п. 5.2 договору кредиту, я зобов'язувався застрахувати предмет застави на умовах, погоджених із банком - відповідачем. При цьому відповідач погоджував виключно страхування автомобіля страховою компанією ПрАТ «АСК "Омега". Також 10.01.2008 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено кредитний договір на суму 21148 дол. США на придбання та під заставу автомобіля "Лянча Муса", на аналогічних умовах щодо страхування.

Згідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору про спільну діяльність, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Подібну правову позицію було висловлено Верховним Судом України при розгляді справи № 6-1026цс16.

Суд повинен оцінювати докази відповідно до вимог ст. 58-59, 61, ст. 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Недоведеність обставин, на яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки його позовні вимоги щодо удаваності правочинів 21.08.2007 р. та 10.01.2008 р. при отриманні грошей та страхуванні двох автомобілів не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ст. 3,6, 203, 215, 235, 526, 627, 638, 1077, 1078 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя К.А. Васалатій