Ухвала суду № 65106421, 28.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

Провадження 22ц/790/25/17 Головуючий 1 інстанції - Божко В.В.

Справа № 640/18842/14-ц Доповідач - Бровченко І.О.

Категорія - житлові

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Бровченко І.О.,

суддів -Карімової Л.В., Швецової Л.А.,

при секретарі - Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_4, про визначення порядку користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачі звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_4, про визначення порядку користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, стягнення моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог зазначили, що позивачі та ОСОБА_5 були співвласниками 3-кімнатної квартири АДРЕСА_1, яку приватизували у 1991 році, по 1/3 частині кожний. Квартира складається з кімнат розміром 11,7 кв.м, 11, 1 кв.м та 16, 7 кв.м, житловою площею 39, 5 кв.м. У 2003 році ОСОБА_5 та відповідачка ОСОБА_1 уклали договір міни, відповідно до якого здійснили обмін частками квартири та житлового будинку, з цього часу відповідач оселилася в квартирі в кімнаті 11,7 кв.м. Суміжні кімнати 16,7 кв.м та 11, 1 кв.м займають позивачі. З 2002 року по 2010 рік позивач ОСОБА_6 та відповідач перебували у цивільному шлюбі. Після 2010 року відносини між сім'єю ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зіпсувалися, і позивач ОСОБА_3 на деякий час залишав квартиру. В силу неправомірної поведінки ОСОБА_1 залишала квартиру і ОСОБА_2, але у зв'язку із необхідністю лікування, розташування лікарняних закладів поряд із житлом, вона вимушена була повернутися. Закріплення існуючого порядку, на погляд, позивачів, нормалізує їх відносини та стане на перешкоді порушення їх прав відповідачем.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2015 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками таким чином: виділено в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлові кімнати розміром 16, 7 кв. м та 11,1 кв. м; виділено в користування ОСОБА_1 житлову кімнату розміром 11,7 кв. м. Допоміжні приміщення квартири: коридор, кухню, ванну кімнату, вбиральню у вищевказаній квартирі залишено в спільному користуванні співвласників. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 3000 грн., судові витрати в розмірі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вислухав доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, встановивши обставини справи, перевірив зібрані по справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що квартира АДРЕСА_1 складається з 3-х кімнат площею 11, 1 кв.м, 11,7 кв.м та 16, 7 кв.м, житловою площею 39, 5 кв.м, та допоміжних приміщень кухні 7,0 кв.м, вбиральні 1,2 кв.м, ванної кімнати 2, 6 кв.м, коридору 10, 6 кв.м, 2-х вбудованих шаф 0,3 кв.м, квартира обладнана лоджіями 3,3; 3,6 та 3,9 кв.м.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 10 березня 2000 року, виданого ЦПДЖФ УКМП, р . № 2А-00-195546, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та рідному сину позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5

11 листопада 2003 року співвласники квартири дали згоду на визначення по 1/3 частині вищезазначеної квартири за кожним. В той же день між ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір міни, р. № 1-2216.

З 2010 року між сторонами склалися неприязні відносини, виникали спори щодо користування приміщеннями в квартирі, законності договору міни, які були предметом розгляду правоохоронними органами. З заявами зверталися ОСОБА_2 і ОСОБА_1, у порушенні кримінальних справ було відмовлено.

Із заявами про порушення житлових прав сторони зверталися і до житлових органів.

До виниклого конфлікту між мешканцями квартири, склався порядок користування квартирою, згідно до якого позивачка ОСОБА_2 займала та користувалась кімнатою 16, 7 кв.м., позивач ОСОБА_3 кімнатою 11, 1 кв.м та ОСОБА_1 у кімнаті площею 11, 7 кв.м.

В спірній квартирі проживає дочка відповідача - ОСОБА_4, яка не має самостійного права власності, її право користування похідне від права матері.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, встановивши фактичні обставини справи, з урахуванням положень ст. ст. 356, 358 ЦК України, дійшов правильного висновку про те, що між сторонами не досягнуто домовленості про порядок користування спільним майном, відповідач чинить перешкоди у користуванні приміщенням, яке належить їм на праві на праві спільної часткової власності та останні мають право користуватись ним нарівні з ОСОБА_1

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною часткової власністю.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками зі їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.

За змістом ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України усі громадяни мають рівні права і свободи, які є невідчужуваними та непорушними. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку, з врахуванням характеру стосунків, які склались між позивачами та відповідачем, ту обставину, що договір про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток на праві спільної часткової власності не укладався, дійти згоди щодо управління спільною частковою власністю сторони не можуть, у користування позивачів має бути виділено житлові кімнати площею 16,7 кв.м та 11, 1 кв.м, ОСОБА_1 житлову кімнату площею 11, 7 кв.м.; допоміжні приміщення квартири: кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор - залишено у спільному користуванні сторін по справі. Визначений судом порядок користування спірною квартирою найбільш точно відповідає розміру часток сторін у спільній частковій власності та їх інтересам та вирішує спір між сторонами.

При цьому, виділивши у користування сторонам відповідні житлові кімнати, суд першої інстанції врахував розмір ідеальних часток співвласників спірної квартири, особливості розміщення таких кімнат на плані й правильно залишив у спільному користуванні підсобні приміщення. А тому і доводи відповідачки в апеляційній скарзі стосовно незгоди з визначеним судом порядком користування квартирою, судова колегія вважає необґрунтованими. 1/3 частина спірної квартири, що належить відповідачу на праві власності по відношенню до житлової площі квартири становить 13, 17 кв.м., що на 1,47 кв.м. менше площі житлової кімнати, яка була виділена ОСОБА_1 Разом з тим, наведене не дає підстав для висновку про неможливість встановлення порядку користування спірною квартирою.

Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_7 моральної шкоди в розмірі 3000 грн. з огляду на наступне.

Згідно з ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до роз'яснень, які викладені в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 9 вказаної постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи те, що діями відповідача були порушені права позивача ОСОБА_2, зазначені дії призвели до душевних страждань, переживань, а також враховуючи те, що позивач є людиною похилого віку, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 моральної шкоди у розмірі 3000 грн.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що в матеріалах справи відсутні докази перешкоджання відповідачем у користуванні позивачами спірною квартирою, спростовуються матеріалами справи та поясненнями самих сторін. Матеріали справи не містять відомостей підтверджуючих вільний доступ позивачів до квартири. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що з 2010 року ОСОБА_2 стала здійснювати спроби щодо вселення у спірну квартиру за відсутності будь-якої домовленості або договору про володіння та користування квартирою, не будучи членом сім'ї ОСОБА_1 Спроби вселення у квартиру позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_2 здійснювались із викликами правоохоронних органів.

Доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності не приймаються судовою колегією, оскільки порушення прав позивачів є триваючим з 2010 року, та вони не може бути позбавлені судового захисту на усунення перешкод у користуванні власністю. Відповідно до положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Посилання відповідача та третьої особи, що ОСОБА_4 зареєстрована у квартирі у встановленому законом порядку та встановлення порядку користування квартирою погіршить умови її проживання, висновків суду не спростовують. Встановлення порядку користування приміщеннями квартири між співвласниками відповідно до змісту ст. ст. 319, 358 ЦК України є складовою здійснення ними права спільної часткової власності та не змінює розміру часток належних кожному із співвласників. За змістом ст. 358 ЦК України порядок користування визначається тільки між співвласниками, ОСОБА_4 співвласником спірної квартири не являється.

Твердження відповідача, що спірну квартиру не може бути поділено на частини, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки судом не вирішувалось питання про поділ майна в натурі відповідно до вимог ст. 364 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів та до не згоди з висновком суду першої інстанції.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про постановлення районним судом рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у відповідності з обставинами справи, наданими сторонами доказами та, відповідно, про відсутність підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді -