Ухвала суду № 65104615, 23.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2017 р. м. Київ К/800/4764/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Голубєвої Г.К., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представників позивача Ткача І.О., Зеленого С.В.,

представника відповідача Кондакова Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Озірнянський комбікормовий завод» до Корсунь-Шевченківської об'єднаної державної податкової інспекції (Городищенське відділення) Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Озірнянський комбікормовий завод» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Озірнянський комбікормовий завод» (далі - позивач, ТОВ «Озірнянський комбікормовий завод») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Корсунь-Шевченківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - відповідач, ДПІ) від 19.05.2015 №0000382200 про збільшення розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі ПДВ) на загальну суму 6205820,00грн. і №0000392200 про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ на суму 608098,00грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року , залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що надані позивачем документи не містять достовірних відомостей і не підтверджують відповідного руху активів платника податків, тому визнав обґрунтованими висновки відповідача про складання відповідних документів без реального виконання посвідчуваних ними правочинів для надання/отримання податкової вигоди, а також про правомірність прийнятих ним рішень.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає про необґрунтованість та недоведеність висновків акту податкової перевірки товариства, оскільки рух активів у процесі здійснення господарських операцій ТОВ «Озірнянський комбікормовий завод» із контрагентами-постачальниками ТОВ «Спецхімагро», ТОВ «АгроСоюзСнаб», ТОВ «Органічні рішення», ТОВ «Вектор-Агро ЛТД» на підставі укладених із цими суб'єктами господарювання договорів поставки підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити таку без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства у правовідносинах з: ТОВ «СПЕЦХІМАГРО» за період з 01.12.2013 року по 30.06.2014 року; ТОВ «АГРОСОЮЗСНАБ» - з 01.07.2014 року по 31.08.2014 року; ТОВ «ОРГАНІЧНІ РІШЕННЯ» - з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року; ТОВ «ВЕКТОР-АГРО ЛТД» з 01.12.2014 року по 31.01.2015 року, за результатами якої складено акт від 29.04.2015 року № 237/22-009/38682709.

Згідно з актом, контролюючий орган установив порушення платником: пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010, в результаті чого завищено податковий кредит, що призвело до заниження позивачем розміру ПДВ, який підлягав сплаті до бюджету за січень-серпень 2014року, листопад 2014 року, в сумі 4137213,00грн., а також завищення значення суми від'ємного значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за січень 2015року в розмірі 608098,00грн.

Обґрунтовуючи такі висновки, відповідач послався на виявлені під час перевірки недоліки первинних бухгалтерських документів позивача, відсутність достатніх документів бухгалтерського обліку, у т.ч. доказів переміщення, зважування придбаного товару. Крім того, на переконання податкового органу, відсутність фактичного руху активів у процесі господарських взаємовідносин із вказаними контрагентами-постачальниками підтверджується обставинами неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, про що свідчать отримані відповідачем від інших ДПІ акти, а також інша податкова інформація, зокрема наявна у інформаційних базах контролюючого органу.

На підставі названого акту відповідачем 19.05.2015 року було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

№ 0000392200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на суму 608098,00 грн. (579762,00 грн. - за грудень 2014 року згідно з декларацією № 9043036261 і 28336,00 грн. за січень 2015 року згідно з декларацією № 9043608021),

№ 0000382200, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 6205820,00 грн. (4137213,00 грн. - основний платіж та 2068607,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивували свої рішення тим, що позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження правомірності формування останнім податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємий період по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Спецхімагро», ТОВ «АгроСоюзСнаб», ТОВ «Органічні рішення», ТОВ «Вектор-Агро ЛТД».

До вказаних висновків суди попередніх інстанцій дійшли на підставі доводів відповідача, акту перевірки № 4062/2205/30640085 та актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а не на позивача.

Висновки судів про те, що під час перевірки жодних із вказаних вище документів позивач до податкового органу не надавав, у суду відсутні підстави для їх врахування при прийнятті рішення суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що «добросовісний платник податків» не може нести відповідальність за неправомірні дії постачальників робіт чи зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на формування податкового кредиту. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

У постанові Верховного суду України № 21-4471а15 закріплено правовий висновок, згідно якого надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

Тобто, судами попередніх інстанцій необхідно належним чином дослідити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених договорами робіт як самостійно позивачем так і його контрагентом, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товари (послуги/роботи) отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим контрагентом, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Крім того, судам попередніх інстанцій необхідно належним чином з'ясувати рух коштів по рахунку позивача та первинні документи, якими підтверджено оплату позивачем товарів/послуг по господарських операціях з ТОВ «Спецхімагро», ТОВ «АгроСоюзСнаб», ТОВ «Органічні рішення», ТОВ «Вектор-Агро ЛТД».

При цьому варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні товари справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту по господарським операціям із вищевказаними контрагентами, позивачем надано до суду певний пакет документів, однак вказані документи в повному обсязі не були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій, оскільки суди вважали, що такі документи не були надані податковому органу під час проведення перевірки, а тому у судів відсутні підстави для їх врахування при прийнятті рішення. Вказані висновки судів попередніх інстанцій прямо суперечать вимогам ст. 11 КАС України щодо повного та всебічного встановлення обставин справи.

Тобто, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не з'ясовано у повному обсязі обставин щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентом, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з контрагентом, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не встановлено обставин справи щодо оприбуткування позивачем отриманих товарів/послуг та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено подальше використання позивачем придбаних робіт у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Озірнянський комбікормовий завод» задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у справі № 823/5128/15 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко

Повний текст виготовлено 01.03.2017 року.