Постанова № 65104493, 27.02.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 р. Справа № 816/1840/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Котелевець Н.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2017р. по справі № 816/1840/16

за позовом ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішенн,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 (далі за текстом - ОСОБА_3, позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (далі за текстом - ДПІ у м. Полтаві, відповідач), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.04.2016р. № 512-1304, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб в розмірі 3 940,18 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме: ст. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, ст. 182, ст. 792 Цивільного кодексу України, ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 має у приватній власності нежитлове приміщення (продовольчий магазин з підвалом) за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, дата прийняття рішення про державну реєстрацію права власності 21.09.2005р. (а.с. 52-54).

Даний магазин було переобладнано у нежитлове приміщення із придбаної позивачем квартири у багатоквартирному будинку за вищевказаною адресою.

На виконання умов рішення позачергової двадцять восьмої сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 24.12.2012р. "Про надання земельних ділянок, оформлення та продовження права користування земельними ділянками" між Полтавською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_3 (Орендар) був укладений договір оренди землі по АДРЕСА_1, зареєстрований у виконавчому комітеті Полтавської міської ради, про що у книзі реєстрації записів договорів оренди землі вчинено запис 04.02.2013р. за № 28-П (а.с. 28-30). За умовами цього договору в оренду передається земельна ділянка площею 86 кв.м. згідно з планом (схемою) земельної ділянки, що є невід'ємною частиною договору (п. 2.1), строком дії з 24.12.2012р. по 24.12.2015р.

ДПІ у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області згідно з отриманої інформації та згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2016р. № 512-1304, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб 18010900" у розмірі 3 940,18 грн (а.с. 22).

Не погодившись з вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень позивач звернулась до суду з вимогою про його скасування.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для нарахування позивачу орендної плати з фізичних осіб та правомірності податкового повідомлення-рішення від 18.04.2016р. № 512-1304.

Між тим, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата) (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно з п. 288.2, п. п. 288.3 ст. 288 Податкового кодексу України платником орендної плати є орендар земельної ділянки; об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Отже, підставою для нарахування орендної плати орендарю земельної ділянки є договір оренди такої земельної ділянки.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_3 має у приватній власності нежитлове приміщення (продовольчий магазин з підвалом) за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, дата прийняття рішення про державну реєстрацію права власності 21.09.2005р. (а.с. 52-54).

Орендна плата за земельну ділянку обраховувалася позивачу на площу 86 кв. м., що була визначена у відповідності до опису меж площі земельної ділянки у розмірі 85,59 кв.м. та згідно експлікації угідь: східці - 4,7 кв.м, тамбур - 2,79 кв.м., магазин - 78,06 кв.м. (а.с. 31 - зворот), тобто за фактичну частину земельної ділянки, яка перебуває саме під нежитловим приміщенням, належним позивачу, округленою до цілого числа. Площа цього приміщення співпадає із даними експлікації до плану будинку, внесеними до технічного паспорту на магазин (а.с. 63-64).

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2013 року між Полтавською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_3 (Орендар) був укладений договір оренди землі по АДРЕСА_1, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка площею 86 кв.м. згідно з планом (схемою) земельної ділянки, що є невід'ємною частиною договору (п. 2.1), строком дії з 24.12.2012р. по 24.12.2015р. Кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_2.

Вказаний договір зареєстрований у виконавчому комітеті Полтавської міської ради у книзі реєстрації записів договорів оренди землі від 04.02.2013р. за № 28-П (а.с. 5-6).

У зв'язку з закінченням строку дії договору оренди землі від 25.01.2013р. в кінці грудня 2015 року ОСОБА_3 направлено на адресу Полтавської міської ради лист з повідомленням про небажання продовжувати дію договору оренди землі по спірні земельній ділянці, до якого додано акт приймання - передачі даної земельної ділянки.

На вказану заяву Полтавською міською радою листом від 20.01.2016р. № Г 04.1-01/8427 повернуто без підписання акт приймання - передачі в оренду земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, оскільки земельна ділянка згідно умов договору оренди землі не звільнена - знаходиться нежитлове приміщення, що є власністю ОСОБА_3, у зв'язку з чим повідомлено про неможливість припинення договору.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вищевказаний договір оренди землі не може бути підставою для нарахування ОСОБА_3 орендної плати за земельну ділянку, оскільки цей договір оренди не зареєстрований у встановленому законодавством порядку, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За приписами ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди земельної ділянки):

- державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;

За змістом ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010р. №1878-VI встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року.

Згідно із зазначеними законодавчими змінами повноваження щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 1 січня 2013 року здійснювалися виключно реєстраторами органів державної реєстрації прав на нерухоме майно та, у передбачених законом випадках, - нотаріусами.

Між тим, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна від 28.11.2016 року відомості щодо права власності чи права користування земельною ділянкою за кадастровим номером: НОМЕР_2, відсутні (а.с. 66, 72).

Отже, враховуючи відсутність даних щодо реєстрації права оренди вищевказаної земельної ділянки, припинення дії договору оренди землі, колегія суддів приходить до висновку, що позивач станом на момент прийняття контролюючим органом оскаржуваного рішення, не є платником орендної плати за земельну ділянку у відповідності до вимог до ст. 288 Податкового кодексу України, а тому нарахування відповідачем орендної плати за земельну ділянку ОСОБА_3 є неправомірним.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом п. 1 ч. 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено обов'язок відповідача щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, колегія суддів зазначає, що у вказаних спірних правовідносинах податковим органом не доведено правомірність податкового повідомлення-рішення від 18.04.2016р. № 512-1304, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 3 940,18 грн.

За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову в повному обсязі.

За приписами ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6 ст. 94 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 за подання адміністративного позову було сплачено судовий збір в розмірі 551,21 грн., що підтверджується квитанцією від 17.10.2016р. №9664 (а.с. 3) та за подачу апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 640,00 грн., що підтверджується квитанцією від 24.01.2017 р. №79 (а.с. 87).

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2017 року по справі №816/1840/16 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області від 18.04.2016р. № 512-1304.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ - 39680655, місцезнаходження юридичної особи - 36008, м. Полтава, вул. Фрунзе, 155) на користь ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Дрогобицьким МВ УМВС України у Львівській області 06.10.1998 р.) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1191 грн. 21 коп. (одну тисячу сто дев'яноста одну гривню 21 коп.)

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М.

Повний текст постанови виготовлений 03.03.2017 р.