Ухвала суду № 65100341, 23.02.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 601/431/16Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/789/197/17 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 57

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Щавурської Н.Б.

суддів - Фащевська Н. Є., Ходоровський М. В.,

при секретарі - Сович Н.А.

з участю сторін - відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року в справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі в сумі 32359 грн. 28 коп. та 1378 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права й ухвалити нове, яким у задоволенні позовну відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на безпідставне незастосування судом першої інстанції вимог ч.4 ст.267 ЦК України, що передбачає наслідки спливу позовної давності й про що заявлялося його представником в ході судового розгляду справи 20 грудня 2016 року. На думку апелянта, право позивача вимагати відшкодування витрат пов'язаних із навчанням виникло внаслідок його (відповідача) звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, тому перебіг позовної давності починається з наступного дня після звільнення. Оскільки, наказ про його звільнення прийнято 09 січня 2013 року, відповідно перебіг позовної давності розпочався 10 січня 2013 року і закінчився 09 січня 2016 року. Позов Національною академією внутрішніх справ було подано у березні 2016 року, тобто, після спливу трирічного строку позовної давності без зазначення причин поважності його пропуску.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.

Задовольняючи позов Національної академії внутрішніх справ, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулось в межах трирічного строку роботи після закінчення навчання у зв'язку з порушенням дисципліни та з відсутності передбачених законом підстав для застосування наслідків спливу позовної давності в зв'язку з тим, що строк звернення позивача за захистом порушеного права пропущений не був.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, як такими, що відповідають вимогам закону та зроблені з врахуванням наявних у справі доказів.

Так, судом встановлено, що наказом ректора Київського національного університету внутрішніх справ від 26 липня 2008 року № 714 ОСОБА_1 з 1 вересня 2008 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання даного навчального закладу (а.с. 8).

09.09.2008 року між Київським національним університетом внутрішніх справ, головним управлінням МВС України в Тернопільській області та ОСОБА_1 був укладений договір № Тр-33 про підготовку фахівця. Відповідно до договору відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов'язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання - відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі (а.с. 9-10).

22 травня 2012 року між тими ж сторонами було укладено додатковий до вищевказаного договір № 1, згідно якого главу 3 договору від 09.09.2008 року в частині підстав відшкодування фактичних витрат на підготовку було доповнено пунктом 3.3, що передбачав відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі при звільненні особи начальницького складу органів внутрішніх справ зі служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни (а.с.126).

27.08.2010 року Київський національний університет внутрішніх справ реорганізовано в Національну академію внутрішніх справ. Національна академія внутрішніх справ є правонаступником Київського національного університету внутрішніх справ (а.с.33).

28 червня 2012 року наказом Національної академії внутрішніх справ № 376 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію юриста за спеціальністю Правознавство, видано диплом спеціаліста (а.с.11) та направлено для подальшого проходження служби до УМВС України в Тернопільській області.

Наказом УМВС України в Тернопільській області від 03 липня 2012 року № 146 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1, який прибув з Національної академії внутрішніх справ, призначено на посаду оперуповноваженого БНОН КМ Кременецького РВ з 29.06.2012 року (а.с. 25).

Згідно наказу № 4 о/с від 09 січня 2013 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року Про затвердження положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п.64 є (за порушення дисципліни) (а.с.26).

Про звільнення ОСОБА_1 Національну академію внутрішніх справ було повідомлено письмово листом УМВС України в Тернопільській області № 2/7-1795 від 16.07.2013 року, який позивачем отримано 18.07.2013 року (а.с.23).

За довідкою розрахунком, складеним 23 квітня 2014 року витрати, пов'язані з утриманням відповідача у Національній академії внутрішніх справ за період навчання з 01 вересня 2008 року по 28 червня 2012 року, становлять 32359 грн. 28 коп. (а.с.13).

Згідно п.2.1.3 договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України від 09 вересня 2008 року в обов'язки академії входить забезпечення особи харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами МВС України (а.с. 9).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Стаття 629 ЦК України регламентує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 56 Закону України «Про вищу освіту» № 2984-III 17 січня 2002 року гарантує випускникам вищого навчального закладу, що їх працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу відповідно до угоди між замовниками, керівником навчального закладу та випускником.

Відповідно до ч.2 ст.52 Закону України «Про освіту» в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановлену Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.6 ст.18 Закону України «Про міліцію» курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через недисциплінованість, звільнені із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за порушення дисципліни, відшкодовують МВС України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 року «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», яка діяла на час вступу ОСОБА_1 до університету, у разі звільнення за порушення трудової дисципліни протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 навчався за рахунок державного бюджету, звільнення його з органів внутрішніх справ за місцем розподілу після закінчення навчання за порушення дисципліни мало місце в межах трирічного строку роботи й добровільно він не відшкодував позивачу витрати, пов'язані з навчанням, суд першої інстанції, на думку колегії суддів прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 в користь національної академії внутрішніх справ 32359 грн. 28 коп. витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі, розрахунок яких проведено відповідно до п.п.2, 5 Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року № 313.

Такими, що відповідають вимогам закону колегія суддів вважає й висновки суду першої інстанції в частині безпідставності застосування передбачених ч.4 ст.261 ЦК України наслідків спливу строку позовної давності за заявою представника відповідача, зробленою до ухвалення рішення в справі, оскільки про порушення права позивач дізнався лише 18.07.2013 року, а позов пред'явлено 15.03.2016 року, тобто в межах встановленого ст.257 ЦК України трирічного строку позовної давності. З врахуванням наведеного не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині порушення судом норм матеріального права, що стосується незастосування судом вимог ч.4 ст.261 ЦК України. При цьому, колегія суддів вважає помилковими твердження апелянта, що перебіг позовної давності для позивача починається з наступного дня після його (відповідача) звільнення з органів внутрішніх справ, оскільки в трудових відносинах ОСОБА_1 перебував з УВС в Тернопільській області, а не з Академією внутрішніх справ України, а тому остання, інакше як за повідомленням Головного управління МВС України в Тернопільській області, з яким в неї був укладений тристоронній договір і яке в силу вимог закону наділене повноваженнями призначення на посади та звільнення з посад випускників Академії внутрішніх справ, що навчалися за рахунок державних коштів, не могла знати про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ. Відсутність іншої, ніж за інформацією органу МВС України, можливості в позивача дізнатися про звільнення відповідача з органів внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчання, стверджується й умовами укладеного між сторонами в справі тристороннього договору, згідно п.2.2.5 якого саме на Замовника (яким в даному випадку є Головне управління МВС України в Тернопільській області) покладено відповідний обов'язок інформувати Виконавця, яким є навчальний заклад, про звільнення особи зі служби в органах внутрішніх. В той час, з матеріалів справи вбачається, що така інформація позивачу надійшла лише 18.07.2013 року, а тому перебіг позовної давності починається з наступного дня після отримання вказаного листа про звільнення - з 19 липня 2013 року і закінчується 18 липня 2016 року. Звернувшись з вказаним позовом 15.03.2016 року, позивач передбачений законом трирічний строк позовної давності не пропустив.

Не може погодитись колегія суддів з твердженнями апелянта щодо безпідставного незастосування судом першої інстанції наслідків спливу строку позовної давності й з посиланням на існування долученої до апеляційної скарги копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.11.2016 року (а.с.147-148), оскільки в силу вимог ч.1 ст.360-7 ЦПК України обов'язковими для судів загальної юрисдикції, що розглядають справи з аналогічними правовідносинами є лише постанови Верховного Суду України, а не Вищого спеціалізованого суду, як помилково вважає відповідач.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачає.

У відповідності до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.305 ч.2, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ч.ч.1, 2; 319 ч.1, 324 ч.1 п.1, 325 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.Б. Щавурська

Судді : Н.Є. Фащевська

ОСОБА_2