Рішення № 65100322, 28.02.2017, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.,

суддів: Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання: Москалик Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином,-

в с т а н о в и л а :

06 травня 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04 листопада 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 29073 (двадцять дев'ять тисяч сімдесят три) гривень 85 копійок матеріальної шкоди, 20000 (двадцять тисяч) гривень моральної шкоди, всього стягнути 49073 (сорок дев'ять тисяч сімдесят три) гривні 85 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1929 (одна тисяча девятсот двадцять дев'ять) гривень 20 копійок судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в який доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що його обвинувачували у скоєнні злочину передбаченому ч.1 ст. 286 КК України, проте у даній справі вирок Дубенського міськрайонного суду від 02 березня 2012 року скасований, а тому не міг бути взятий до уваги судом в порядку ст. 61 ЦПК України.

Щодо стягнення моральної шкоди зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди позивачем не зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльності її заподіяно, з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір. Крім того, судом першої інстанції стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 29073,85 грн., тоді як майнова шкода була зазначена в розмірі 27973,85 грн., суд включив в цю суму ще і моральну шкоду, яка стягувалась при винесені вироку від 02 березня 2012 року.

Просить рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 02 квітня 2009 року, приблизно о 8 годині, керуючи автомобілем «Сітроен-Берлінго» на вул. Сурмичі у м. Дубно Рівненської області, перед заїздом у військову частину порушив п/п «б» п. 2.3, пп. 10.1, 14.3Правил дорожнього рухута п. 1.1 Додатку 2 до цих правил, перетнув вузьку суцільну лінію дорожньої горизонтальної розмітки, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено, та виїхав на смугу зустрічного руху, створивши перешкоду попутному автомобілю «Рено-Кенго» під керуванням ОСОБА_2, який здійснював обгін, внаслідок чого вказані транспортні засоби зіткнулись.

Вироком Дубенського міськрайонного суду від 02 березня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним та обрано покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів.

Цивільний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 27973,85 гривень майнової шкоди, 600 гривень за проведення дослідження спеціаліста-автотоварознавця та 500 гривень моральної шкоди, а всього 29073,85 гривень. (а.с.4-6).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2013 року вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 02 жовтня 2012 року скасовано, справу закрито, звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 286 у звязку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України.

Відповідно до ч.1ст.1166 ЦК України, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі, особою яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обовязок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обовязку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина пята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобовязана відшкодувати шкоду.

Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У звязку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Як вбачається з матеріалів справи, вина відповідача підтверджується дослідженими Дубенським міськрайонним судом доказами та не спростовується ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2013 року., в якій зазначено, що, кримінальне провадження закрито не за реабілітуючими обставинами, а у звязку із закінченням строків давності.

Відповідач в ході судового розгляду не надав належних та переконливих доказів того, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що завдана позивачу шкода підлягає стягненню з ОСОБА_1, колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області погоджуєтьсяз таким висновком.

Згідно висновку спеціаліста автотоварознавчої експертизи від 18 червня 2009 року, дослідженому в судовому засіданні, матеріальна шкода внаслідок ДТП становить 27973, 85 грн.

ОСОБА_2 за проведення вищезазначеної автотоварознавчої експертизи сплачено 600 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру.

За змістомст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх права, яка полягає у душевних стражданнях, яких особа зазнала в звязку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно зі ч.1ст.1167 ЦКморальна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не звернув уваги на характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втарт, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін та визначив розмір моральної шкода в сумі 20000 грн. з таким висновком колегія суддів не може погодитись повністю та враховуючи зазначені складові, які мають суттєве значення при визначенні розміру моральної шкоди, а також виходячи з вимог розумності і справедливості, вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 2500 грн.

07 лютого 2017 року ОСОБА_1 в апеляційній інстанції заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

За змістом частин третьої, четвертоїстатті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини першоїстатті 303 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Аналогічна позиція висловлена а постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року №6-2307цс15.

Крім того, майнова шкода була завдана 02 квітня 2009 року, вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 березня 2012 року ОСОБА_1 визнано винуватим у завданні матеріальної шкоди внаслідок ДПТ, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 21 травня 2013 року вирок суду першої інстанції скасовано, з цивільним позовом позивач звернувся 06 травня 2016 року, тобто без пропуску строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,317,319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04 листопада 2016 року змінити, зменшивши стягнуту суму матеріальної шкоди з 29073 (двадцяти дев'яти тисяч сімдесяти трьох) гривень 85 копійок до 28573 (двадцяти восьми тисяч пятсот сімдесяти трьох) гривень 85 коп., моральну шкоду з 20000 (двадцяти тисяч) грн. до 2500 (двух тисяч п'ятсот) грн.

В решті рішення суду - залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча

Судді :