Ухвала суду № 65100039, 28.02.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №585/4931/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/411/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 54

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Семеній Л. І.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 січня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 січня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ керівника НГВУ «Охтирка¬нафтогаз» ПАТ «Укрнафта» від 23 листопада 2016 року № 247 про звільнення ОСОБА_3 з посади бурильника капітального ремонту свердловини 6-го розряду цеху капітального та підземного ремонту свердловини з 18 листопада 2016 року у звязку зі вступом на військову службу за п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника НГВУ «Охтирка¬нафтогаз» ПАТ «Укрнафта» від 23 листопада 2016 року № 144-к «Про внесення змін до наказу про припинення трудового договору № 247 від 23 листопада 2016 року», яким змінено дату звільнення з «18 листопада 2016 року» на «28 листопада 2016 року».

Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді бурильника капітального ремонту свердловини 6-го розряду цеху капітального та підземного ремонту свердловини Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» публічного акціонерного товариства «Укрнафта» з 18 листопада 2016 року.

Стягнуто з НГВУ «Охтирка¬нафтогаз» ПАТ «Укрнафта» на користь позивача середній заробіток з 18 листопада 2016 року по 25 січня 2016 року включно в розмірі 13182,56 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення присудженого середнього заробітку в межах суми платежів за один місяць.

Стягнуто з НГВУ «Охтирка¬нафтогаз» ПАТ «Укрнафта» на користь ОСОБА_3 4000 грн. витрат на правову допомогу.

Стягнуто з НГВУ «Охтирка¬нафтогаз» ПАТ «Укрнафта» у дохід держави 551,20 грн. судового збору.

З цим рішенням не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі він посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що звільнення працівника відбулось на законних підставах, оскільки контракт про проходження військової служби у збройних силах з терміном на шість місяців, укладався позивачем добровільно, при цьому він ознайомився із законами та іншими нормативно правовими актами, які регулюють порядок проходження військової служби. Вважає, що на дані правовідносини не розповсюджується дія ч. 3 ст. 119 КЗпП України, оскільки позивач не був прийнятий на військову службу під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного часу. Вказує, що суд першої інстанції при ухваленні рішення застосував норму ч. 3 ст. 119 КЗпП України, яка не діяла на дату звільнення позивача, при цьому, не застосувавши положення п. 3 ст. 23 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу». Зазначає, що посилання суду на лист Головного управління оборонного та мобілізаційного планування є безпідставним, оскільки він не є нормативно правовим актом та не може бути підтвердженням наявності у країні кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги з зазначених у ній підстав, заперечення на скаргу представників позивача адвоката ОСОБА_5 та ОСОБА_6, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 11 серпня 2005 року ОСОБА_3 перебуває у трудових відносинах з НГВУ «Охтирканафтогаз» та наказом № 36-к від 11 квітня 2007 року був переведений на посаду бурильника 6 розряду цеху капітального і підземного ремонту свердловин (а.с.43, 44).

Наказом управління №133-к від 05 вересня 2014 року позивача увільнено від роботи у звязку з призовом на військову службу під час мобілізації, збережено за ним робоче місце та середній заробіток, починаючи з 05 вересня 2014 року на особливий період, але не більше одного року (а.с.45).

З наказу № 174-к від 11 вересня 2015 року вбачається, що ОСОБА_3 приступив до роботи з 11 вересня 2015 року у звязку із звільненням в запас з військової служби (а.с.46).

Приписом Роменського обєднаного міського військового комісаріату Сумської області старшому сержанту ОСОБА_3 запропоновано 17 листопада 2016 року вибути у розпорядження командира військової частини В0116 для прийняття на військову службу за контрактом, строк прибуття 18 листопада 2016 року (а.с. 6).

18 листопада 2016 року Міністерство оборони України, в особі командира військової частини польова пошта В0116 підполковника ОСОБА_7, уклало з ОСОБА_3, старшим сержантом, командиром 2 відділення командир машини 2 мотопіхотного взводу 1 роти військової частини польова пошта В0116, контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Цей контракт набрав чинності з 18.11.2016 року (а.с. 7).

З п. 3 цього контракту вбачається, що він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на шість місяців.

Укладаючи цей договір, позивач зобовязався проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим контрактом.

Пунктом 8 цього контракту сторони передбачили інші його умови, а саме: не менше одного року виконувати бойові (службові) завдання в зоні проведення АТО.

Наказом командира військової частини від 18 листопада 2016 року № 494 ОСОБА_3 ви¬знано таким, що прибув з Роменського районного військового комісаріату для проходження служби у військовій частині польова пошта В0116 з 18 листопада 2016 року та таким, що ук¬лав контракт для проходження військової служби на шість місяців, з 18 листопада 2016 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків (а.с.9).

Наказом керівника НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» № 247 від 23 листопада 2016 року ОСОБА_8 звільнено із займаної посади з 18 листопада 2016 року, у зв'язку із вступом на військову службу за п. 3 ст. 36 КЗпП України (а.с.10).

Згідно наказу НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» № 144-к від 23 листопада 2016 року внесено зміни до наказу № 247 від 23 листопада 2016 року, а саме: змінено дату звільнення з 18 листопада 2016 року на 28 листопада 2016 року. Наказано бухгалтерії провести повний розрахунок з ОСОБА_3 (а.с.27).

Листом НГВУ «Охтирканафтогаз» від 25 листопада 2016 року ОСОБА_3 проінформовано, що у звязку зі вступом на військову службу за контрактом з ним був припинений трудовий договір, розяснено, що йому необхідно зявитися у відділ кадрів для одержання трудової книжки, або надати належним чином оформлений письмовий дозвіл для відправки її поштою, так як він звільнений з роботи 18 листопада 2016 року наказом № 247 від 18 листопада 2016 року (а.с.11).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника ? фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровя і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, повязаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - за призовом або у добровільному порядку (за контрактом).

Частиною 4 цієї ж статті визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період, військова служба за контрактом.

Виконання військового обовязку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Поняття особливого періоду наведене у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за правилами якої особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У ч. 4 ст. 3 вказаного закону зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого у встановленому законом порядку, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб, у звязку з чим в Україні настав особливий період. Часткова мобілізація також оголошувалась Указами Президента України від 06 травня 2014 року №454/2014 тривалістю 45 діб, від 21 липня 2014 року № 607/2014 тривалістю 45 діб, від 14 січня 2015 року № 15/2015 тривалістю 210 діб у три черги.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Прези¬дентом не приймалось.

Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Проте, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду, який діє в Україні з 17 березня 2014 року й по теперішній час.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача з роботи, оскільки за ним зберігається місце роботи відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Посилання суду на редакцію ч.3 ст. 119 КЗпП України, яка не діяла на час виникнення спірних правовідносин, не вплинуло на правильність вирішення спору, оскільки редакція вказаної норми закону, яка діяла до 07 січня 2017 року, передбачала збереження місця роботи, посади і середнього заробітку для працівників, які прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги у цій частині висновків суду не спростовують.

Посилання апеляційної скарги на не доведення обставин існування у країні кризової ситуації, що загрожує національній безпеці є безпідставними, оскільки зважаючи на ситуацію на сході України у квітні 2014 року, що безпосередньо загрожувала національній безпеці країни, відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» було розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, яка триває і на цей час. Тому, є всі підстави вважати, що наразі існує кризова ситуація, що загрожує національній безпеці.

Суд першої інстанції правильно встановивши, що накази про звільнення позивача із займаної посади є незаконними та підлягають скасуванню, поновив позивача на займаній посаді, а також стягнув середній заробіток за період з 18.11.2016 року по 25.01.2017 року включно, тобто з моменту його звільнення по час ухвалення рішення суду.

Визначаючи розмір середнього заробітку за цей період, який становить 47 робочих днів, у сумі 13182,56 грн., суд першої інстанції вірно взяв до уваги розрахунок наданий позивачем, згідно з яким його середньоденний заробіток обчислений відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та становить 280,48 грн.

З огляду на викладене, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» відхилити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: