Рішення № 65098804, 28.02.2017, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/203/17

Провадження № 2/577/240/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

. Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Кравченка В.О.

при секретарі Мирошниченко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Конотоп справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком», третя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить поновити його на роботі у ПАТ «Укртелеком», Центр обслуговування абонентів №5 м.Конотоп, на посаді спеціаліста з продажів та обслуговування, а також стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Зазначив, що з 2009 року працював на вказаній посаді. 22.06.2016 року був призваний на військову службу за контрактом на час дії особливого періоду та, згідно припису Сумського обласного військового комісаріату №729, направлений для проходження військової служби до 179 навчального центру (військова частина В0213) м.Полтава. Перебуваючи на військовій службі довідався, що наказом в.о. директора Центру обслуговування №5 Сумської філії ПАТ «Укртелеком» ОСОБА_2 від 26.07.2016 року звільнений з роботи за п.3 ст.36 КЗпП України. Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням гарантій визначених статтею 119 КЗпП України просить відновити його трудові права шляхом поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник позивача ОСОБА_1 за ордером та угодою адвокат Суслін Є.В. підтримав вимоги фактично пославшись на обставини наведені вище.

Представник відповідача за довіреністю Лобода Л.Г. задоволенню вимог заперечила, при цьому послалась на відсутність, на день звільнення позивача, особливого стану в Державі, що надає гарантії, передбачені ст.119 КЗпП України, а тому звільнення, на її переконання, відбулось з дотриманням діючого законодавства.

Третя особа ОСОБА_2 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, у задоволенні вимог просить відмовити.

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до переконання, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами статей 10, 60 ЦПК України обов"язок доказування і подання доказів покладено на сторони.

У статті 11 ЦПК закріплено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено і це визнано сторонами, що ОСОБА_1 з 2009 року працював у ПАТ «Укртелеком», Центр обслуговування абонентів №5 м.Конотоп, на посаді спеціаліста з продажів та обслуговування. 29.06.2016 року добровільно уклав контракт про проходження військової служби у ЗСУ, а наказом від 26.07.2016 року був звільнений за п.3 ст.36 КЗпП України у зв»язку із призивом або вступом на військову службу.

Відповідно до ст.119 КЗпП України (в редакції станом на 26.07.2016 року, тобто на день звільнення) працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що визначальним для збереження гарантій, зокрема при прийнятті працівника на військову службу за контрактом є виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 ст.1 Закону України «Про оборону України» - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також у ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року терміни особливий період та мобілізація вживаються в такому значенні:

- особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення

його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду, під час якого зберігаються гарантії визначені у ст.119 КЗпП, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

Суд, проаналізував прийняті нормативні акти на підставі яких була оголошена часткова мобілізація і відповідно строк дії особливого періоду.

17 березня 2014 року Виконуючим обов'язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» № 303/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ. Згідно пункту 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України від 17 березня 2014 року №1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності з дня його опублікування, а саме - 18 березня 2014 року. Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» та абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» настав особливий період, тривалість якого пов'язується з тривалістю мобілізації за строком встановленим пунктом 3 Указу, тобто 45 діб.

Отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу в.о. Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 становила 45 діб: з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року.

Указом Виконуючого обов'язки Президента України від 6 травня 2014 року №454/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України № 1240-VІІ від 06.05.2014, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України № 1240-VІІ від 6 травня 2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 7 травня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу В.о. Президента України від 6 травня 2014 року № 454/2014 становила 45 діб: з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року.

Указом Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014, який затверджено Законом України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 24 липня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 становила 45 діб: з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15, який затверджено Законом України від 15.01.2015 № 113-VІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 15.01.2015 № 113-VІІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 20 січня 2015 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 становила 210 діб: з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

У 2016 році мобілізація не оголошувалась.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Отже, станом на 29.06.2016 року, момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби в ЗСУ, а також винесення 26.07.2016 року наказу про його звільнення з роботи особливий період не діяв, а тому визначені законодавцем у ст.119 КЗпП гарантії не могли застосовуватись до позивача.

За таких обставин порушень трудових прав позивача не встановлено, що є підставою для відмови у задоволенні вимог.

Керуючись: ст.ст. 36, 119, 235 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Конотопський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення.

Суддя Кравченко В. О.