Ухвала суду № 65098534, 01.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 року м. Київ К/800/26992/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування постанов у частині накладення арешту на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» звернулося до суду з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просило скасувати постанови в частині накладення арешту на спірне нерухоме майно (АДРЕСА_1), а саме постанови державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області від 13 червня 2014 року №43657536/14, №43657361/14 та №43657174/14 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. У обґрунтування позовних вимог зазначало, що вказані постанови порушують його право на задоволення своїх вимог за рахунок цього майна, зважаючи на те, що право вимоги за договором іпотеки, предметом якого є АДРЕСА_1, укладеного ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з АКІБ «УкрСиббанк», було відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» відповідно до договору факторингу №2 від 13 лютого 2012 року.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року, у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Роз'яснено позивачу, що з такими позовними вимогами він може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати на направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 липня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (Банком)та ОСОБА_4 (Позичальником) укладено договір про надання споживчого кредиту №11365407000, а з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань за ним також іпотечний договір №31205Z170 від 03 липня 2008 року з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (іпотекодавцями), предметом якого виступило належне іпотекодавцям на праві приватної власності в рівних частках кожному (по 1/3 частині) нерухоме майно - трикімнатна квартира №41 загальною площею 100,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

13 лютого 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» укладено договір факторингу №2 та договір відступлення права вимоги, зокрема, щодо правових відносин з Позичальником.

13 червня 2014 року старшим державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції з метою примусового виконання виконавчих листів №2/2506/165/11, виданих 14 квітня 2014 року Деснянським районним судом міста Чернігова про стягнення з ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 650951,22 грн., в рамках виконавчих проваджень №43657536/14, №43657361/14 та №43657174/14 було винесено постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якими накладено арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру №41 загальною площею 100,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Не погодившись з винесеними державним виконавцем постановами щодо арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» звернулось до суду з позовом у даній справі.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов до висновку, що заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» у даній справі позов фактично ґрунтується на твердженнях товариства про наявність у нього пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами, тобто, предметом спору є захист цього переважного права звернення стягнення на майно на основі договору іпотеки, а отже такий спір не є публічно-правовим.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Так, пунктами 1 та 7 частини 1 статті 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом же ч.1 ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, розгляду в адміністративних судах не підлягають спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, якщо процесуальним законодавством передбачено інший порядок їх судового оскарження.

Так, статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, у спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею ж 114 Цивільного процесуального кодексу України врегульовано питання підсудності позовів про зняття арешту з майна.

Отже, як правильно зазначили суди, публічно-правовим є спір між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні, і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані зі спором про право на це майно.

Згідно з ч.1 ст.60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Проте, як вже вказувалось в цій ухвалі та встановлено судами, подаючи позов у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» обґрунтовувало його наявністю у нього пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами та необхідністю захисту такого його права, а отже для правильного вирішення такого спору слід встановити наявність у позивача заявленого права як такого та підстави його набуття й відтак вимоги позивача за своєю суттю є приватноправовими.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12.10.1978р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

При цьому, п.1 ч.1 ст.157 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що даний спір не є публічно-правовим й підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а отже й про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до прийняття неправильного рішення, а тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.210,220,222,223,224,230,231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: Пасічник С.С.

Стародуб О.П.

Швець В.В.