Ухвала суду № 65098328, 01.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 року м. Київ К/800/54561/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Калашнікової О.В., Мороз Л.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Державної реєстраційної служби України Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року,

у с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі ПАТ "Укртрансгаз", також - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної реєстраційної служби України Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 31 жовтня 2014 року ПАТ "Укртрансгаз" звернулось до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області із заявою про державну реєстрацію права власності на державну квартиру, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вулиця Робоча, будинок 152, квартира 117.

06 листопада 2014 року позивачем отримано Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області № 17000374 від 06 листопада 2014 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Підставою для відмови стало те, що право власності на вказану квартиру набуто на підставі договору від 25 грудня 2000 року № 633, який не посвідчений нотаріально.

ПАТ "Укртрансгаз" не погоджується із вказаною позицією відповідача з огляду на те, що договір, укладений 25 грудня 2000 року з дотриманням чинних, на момент виникнення правовідносин, вимог статті 224 Цивільного Кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР).

Положення статті 657 чинного Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, не можуть застосовуватись відповідачем з огляду на те, що зазначені правовідносини виникли у 2000 році, тобто раніше, ніж прийнято ЦК України у 2004 році.

Позивач просив: визнати нечинним рішення відповідача про відмову в державній реєстрації № 17000374 від 06 листопада 2014 року, зобов'язати відповідача вчинити дії направлені на здійснення державної реєстрації права власності: державна квартира, що розташована у м. Дніпропетровську по вулиці Робочій, будинок №152, квартира №117 за суб'єктом: Держава Україна, в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, код 37471933 (суб'єкт управління, який здійснює управління майном), балансоутримувач державного майна - Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз?, код 30019801.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30 червня 2015 року, позовні вимоги задовольнив.

Дніпропетровський апеляційного адміністративного суду постановою від 12 листопада 2015 року, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року скасував, та прийняв нову якою у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

У своїй касаційній скарзі представник позивача ПАТ "Укртрансгаз", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

25 грудня 2000 року між ДК "Укртрансгаз? НАК "Нафтогаз України?, в особі Дніпропетровського лінійного управління магістральних газопроводів Філії УМГ "Харківтрансгаз? та Українсько-канадським ТОВ з II "ЮМК? укладено договір № 633 про купівлю квартири № 117, розташованої в житловому будинку № 152 секція 2 по вул. Робочій у м. Дніпропетровську. Відповідно до п. 4.1 Договору перехід права власності на квартиру Покупцю відбувається в момент підписання акту прийому-передачі.

15 травня 2001 року за актом приймання-передачі вказана квартира була передана ДК "Укртрансгаз? НАК "Нафтогаз України?.

17 травня 2001 року сторони розрахувались за договором, що підтверджується актом прийому-передачі векселів.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України? від 13 червня 2012 року № 360-р та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укртрансгаз? Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України? від 18 липня 2012 року № 530 юридичну особу було реорганізовано, шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз?, яке є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків ДК "Укртрансгаз? НАК "Нафтогаз України?.

31 жовтня 2014 року Позивач звернувся до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: вул. Робоча, буд. 152, квартира 117, м. Дніпропетровськ.

06 листопада 2014 року позивач отримав Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області № 17000374 від 06 листопада 2014 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Підставою для відмови стало те, що подані документи не відповідають вимогам законодавства, а саме відсутнє нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу № 633 від 25 грудня 2000 року.

Отже, правомірність та обґрунтованість рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області № 17000374 від 06 листопада 2014 року є предметом даного спору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договір купівлі - продажу квартири №117, буд. 152, м. Дніпропетровськ не підлягав нотаріальному посвідченню в силу діючого на час його укладання цивільного законодавства, рішення відповідача про відмову в державній реєстрації майнових прав із посиланням на чинний ЦК України є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції який переглядав постанову суду першої інстанції прийшов до протилежного висновку, та зазначив, що оскільки на час подання позивачем заяви передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення договору відчуження нерухомого майна, відмова відповідача в реєстрації права власності з підстав невідповідності вимогам законодавства поданих документів через відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу № 633 від 25 грудня 2000 року є правомірною, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначені висновки суду апеляційної інстанції вважає обґрунтованими та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права, та зазначає наступне.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-ІV(далі по тексту - Закон № 1952-ІV), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868), Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» (далі - Наказ № 607/5).

Статтею 6 Закону № 1952-ІV визначено, що систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 7 статті 3 Закону № 1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації права власності та інших речових прав, крім випадків, встановлених абзацами другим і третім частини п'ятої цієї статті.

Відповідно до пункту 1 Наказу № 607/5, встановлено процедуру взаємодії системи органів державної реєстрації прав та державних реєстраторів прав на нерухоме майно органів державної реєстрації прав під час проведення державної реєстрації права власності та/або речових прав на нерухоме майно визначено, що у разі подання до структурних підрозділів головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяви про державну реєстрацію права власності та/або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права), що виникають, зокрема на підставі рішення суду, що набрало законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб'єкт господарювання, та/або фізична особа-підприємець щодо реєстрації, скасування реєстрації речових прав на нерухоме майно або скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відповідною заявою або без неї щодо вищезазначених речових прав державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводяться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно Порядку № 868.

Відповідно до Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 401/201, Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади. Укрдержреєстр є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади міста Києва, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Укрдержреєстр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра юстиції України.

Відповідно до статті 2 Закону № 1952-ІV, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Відповідно до статті 4 Закону № 1952-ІV, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначена Порядком № 868.

Згідно приписів п. 15 Порядку № 868, під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення; відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода), пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації (пункт 20 Порядку № 868).

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (п. 23 Порядку № 868).

Відповідно до вимог статті 24 Закону № 1952-ІV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5 1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5 2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5 3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5 4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5 5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5 6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Таким чином, в приписах статті 24 Закону № 1952-ІV, міститься вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Частиною 4 вказаної статті визначено, що відмова в державній реєстрації прав та обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом забороняється.

Відповідно до п. 36 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 37 Порядку № 868 визначено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, зокрема є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат;

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в якості правовстановлюючого документу, що є підставою для державної реєстрації, позивач надав договір купівлі-продажу вказаного майна Українсько-канадського ТОВ з іноземними інвестиціями «ЮМК» № 633 від 25 грудня 2000 року, вчинений між юридичними особами у простій письмовій формі.

Відмовляючи у державній реєстрації речових прав відповідач посилався на частину другу статті 9 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 12 Порядку № 868, відповідно до яких, під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями.

Так, відповідач в своєму рішенні зазначає, що у відповідності до статті 657 ЦК України, договір купівлі - продажу нерухомого майна підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, за умови відсутності такого посвідчення договір є таким, що не відповідає вимогам закону щодо своєї форми, а відтак на підставі нього неможливо провести реєстрацію права власності.

Згідно зі статтею 5 чинного ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

В свою чергу, використанню підлягають норми матеріального права, що є чинними на час проведення відповідних дій, в даному випадку реєстрації права власності на майно.

Як вбачається з матеріалів справи Договір купівлі - продажу № 633 було укладено 25 грудня 2000 року, в той час як чинний Цивільний кодекс України був прийнятий 16 січня 2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року.

В той же час, відповідно до статей 224, 227 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року № 1540 VI (чинного на момент укладення угоди) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема, є договори, укладені у порядку, встановленому законом.

У відповідності до порядку проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор зобов'язаний перевірити умови дотримання форми та змісту укладених угод щодо передачі речових прав, в тому числі, щодо нотаріального посвідчення договору, якщо він передбачений законом.

Під час розгляду пакету документів та виявлення невідповідності форми укладення договору купівлі-продажу № 633 від 25 грудня 2000 року, державний реєстратор позбавлений повноважень визначати укладеним договір відчуження майна, з урахуванням приписів цивільного законодавства, що діяли на час укладення договору. Закон встановлює прямий обов'язок відмови в проведення реєстрації права власності у разі невідповідності форми договору нормам діючого цивільного законодавства.

Отже, з урахуванням дії норм матеріального права, якими на час подання позивачем заяви передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення договору відчуження нерухомого майна, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість відмови відповідача в проведення реєстрації права власності з підстав невідповідності вимогам законодавства поданих документів через відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу № 633 від 25 грудня 2000 року.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції є правильним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 222, 223-224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О.В. Калашнікова

Л.Л. Мороз