Ухвала суду № 65098269, 01.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 року м. Київ К/800/13109/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Калашнікової О.В., Мороз Л.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електролюкс Україна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Електролюкс Україна" на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електролюкс Україна" (далі - ТОВ "Електролюкс Україна") про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) відповідач у 2014 році повинен був працевлаштувати 8 інвалідів, проте не зробив цього. У зв'язку з цим відповідно до вимог статті 20 зазначеного Закону за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів ТОВ "Електролюкс Україна" самостійно зобов'язано було сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 237 441,90гривень.

В добровільному порядку відповідач ці адміністративно-господарські санкції та нараховану йому за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів пеню у сумі 925,99 гривень не сплатив, а тому Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути їх з підприємства в примусовому порядку.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 23 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, позовні вимоги задовольнив повністю.

Стягнув з ТОВ "Електролюкс Україна" на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 237 441 (двісті тридцять сім тисяч чотириста сорок одна) гривень 90 копійок та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 925 (дев'ятсот двадцять п'ять) гривень 99 копійок.

У касаційній скарзі представник ТОВ "Електролюкс Україна" посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не було у повному обсязі виконано обов'язку щодо вжиття всіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів, спрямованих на забезпечення інвалідів робочими місцями.

Вивчивши матеріали справи та проаналізувавши зміст і обґрунтування касаційної скарги, колегія суддів висновки судів попередніх інстанцій вважає правильними та зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.

У 2013 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача складала 198 осіб, середня річна заробітна плата штатного працівника становила 47 488,38 гривень. За вказаний період відповідачем, в розумінні вимог частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не забезпечено впродовж 2013 року працевлаштування інвалідів на 5-ти вакантних посадах, із 8 необхідних робочих місць для осіб із обмеженими фізичними можливостями.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, що визначені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до частини першої статті 17 вказаного Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом.

Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного й додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований у Івано-Франківському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів і щорічно подає відповідні Звіти про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ, в тому числі звіт подано і за 2013 рік.

Відповідач зазначав, що згідно відповідних наказів товариства з обмеженою відповідальністю "Електролюкс Україна? на підприємстві у 2013 році створено, затверджено і встановлено 8 робочих місць для інвалідів.

Із відповідей Івано-Франківського міського центру зайнятості за № 16/7-05/10-14 від 15 травня 2014 року, № 1779-02/10-14 від 23 травня 2014 року, № 2090-02/10-14 від 18 червня 2014 року, і долучених Звітів про наявність вакансій форми №3-ПН, слідує, що відповідачем такі Звіти в 2013 році подавалися систематично.

Крім того, останнім на товариство з обмеженою відповідальністю "Електролюкс Україна? протягом 2013 року було направлено 19 осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, із вказаних 19 осіб - один (ОСОБА_1) фактично працевлаштований відповідачем шляхом укладення цивільно-правового договору про надання послуг по прибиранню територій у виробничих приміщеннях та прилеглої території, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією такого договору від 16 травня 2013 року.

Одинадцять осіб інвалідів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12) відмовилися від працевлаштування за власним бажанням, про що внесені відповідні дані до корінців направлень на працевлаштування і відображено в обліку Івано-Франківського міського центру зайнятості.

Щодо інвалідів ОСОБА_13, який направлений на посаду інспектора з контролю якості продукції, та ОСОБА_14, яка направлена на посаду прибиральника службових приміщень, відповідачем відмовлено в прийнятті на роботу з причин зайнятості вакансій, про що внесено запис до корінців направлень на працевлаштування.

Так, ОСОБА_13, направлявся для працевлаштування на посаду оператора виробничої дільниці. В корінці направлення від 30 січня 2013 року зазначено, що вакансія зайнята. Із змісту відповіді Тисменицького районного центру зайнятості від 18 червня 2014 року №1083-02/30-14 слідує, що вказаний інвалід має професійну-технічну освіту та відповідно до індивідуальної програми реабілітації може працювати оператором, і вакансія оператор виробничої дільниці вважається підходящою роботою. А тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач безпідставно відмовив у працевлаштуванні інваліда ОСОБА_13 не дослідивши його освітньо-кваліфікаційний рівень, індивідуальну картку реабілітації інваліда, хоч у звіті форми 3-ПН від 26 грудня 2012 року як і у такому ж звіті від 25 січня 2013 року ТОВ "Електролюкс Україна? самостійно визначено вимоги до оператора складу: освіта - середньо-спеціальна, інвалід 3 групи. Вказаним вимогам інвалід ОСОБА_13 відповідав.

Щодо працевлаштування ОСОБА_14 судом першої інстанції встановлено, що остання направлялася для працевлаштування на посаду прибиральник службових приміщень. В корінці направлення від 26 лютого 2013 року зазначено - вакансія зайнята.

Із відповіді Івано-Франківського міського центру зайнятості від 30 травня 2014 року № 1855-02/10-14 слідує, що вказаний інвалід має повну загальну середню освіту, стаж роботи 8 років, і є інвалідом 3 групи. У звіті форми 3-ПН від 25 січня 2013 року відповідачем зазначено вимоги до прибиральника: освіта - середня, середньо-спеціальна, інвалід 3 групи, стаж роботи 1 рік. Вказаним вимогам інвалід ОСОБА_14 відповідала і могла працювати на посаді прибиральника.

Отже, з наведеного видно, що ТОВ "Електролюкс Україна? безпідставно відмовило у працевлаштуванні інвалідів ОСОБА_13 і ОСОБА_14, не надаючи при цьому доказів того, ким зайнята дана посада і чи працює на даній посаді інший інвалід.

Щодо решти шести направлених інвалідів (ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_1, ОСОБА_18, ОСОБА_19), то останнім відмовлено у прийнятті на роботу (оператор виробничої дільниці, інспектор з контролю якості продукції, прибиральник службових приміщень) у зв'язку із невідповідністю кандидатури відповідним вимогам.

Однак, відповідач так і не зміг обґрунтувати та довести яким саме вимогам не відповідали вказані інваліди.

Відповідач не надав будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження обставин проведення співбесіди із такими інвалідами, відсутності у останніх необхідної професійної кваліфікації чи освітніх знань, недостатнього стану здоров'я для виконання роботи на запропонованих посадах, що стало підставою службовим особам обґрунтовано і одноособово вирішувати питання про невідповідність кандидата відповідним вимогам.

Відтак, дана кількість неприйнятих інвалідів дорівнює 5-ом особам, місця яких у 2013 році не були зайняті, на яких і нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 237 441,90 гривень.

За період несплати до моменту звернення в суд із адміністративним позовом, з 16 квітня 2014 року по 28 квітня 2013 року за 13 днів, позивач, виходячи із суми адміністративно-господарської санкції (237 441,90 гривень), розрахував пеню в сумі 925,99 гривень.

Таким чином Івано-Франківський окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи, дав належну оцінку доказам зібраним по справі, прийняв правильне і обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Львівський апеляційний адміністративний суд, який переглядав постанову суду першої інстанції прийшов до аналогічних висновків і обґрунтовано залишив її без змін.

За нормами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 222-224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електролюкс Україна" залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Калашнікова

Л.Л. Мороз