Ухвала суду № 65098147, 01.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" березня 2017 р. м. Київ К/800/31529/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року в справі за його позовом до Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату про зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу,

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії Міністерства оборони України та Полтавського обласного військового комісаріату стосовно відмови йому в отриманні грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та зобов'язати Міністерство оборони України виплатити йому через Полтавський обласний військовий комісаріат одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в розмірі 30-місячного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. Обґрунтовуючи позов, посилався на те, що відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, він має право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 30-місячного грошового забезпечення й відповідач неправомірно відмовив йому в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 березня 2014 року зобов'язано Міністерство оборони України здійснити дії щодо прийняття рішення про виплату ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням II групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-Х11 (в редакції Закону України № 328-У від 03.11.2006 року), у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» від 28 травня 2008 р. №499 з надісланням його до Полтавського обласного військового комісаріату; зобов'язано Полтавський обласний військовий комісаріат після отримання відповідного рішення Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги здійснити дії по її виплаті.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 звільнено з військової служби за станом здоров'я наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2001 року №621.

31 січня 2011 року позивач визнаний інвалідом II групи із втратою 80% професійної працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою від 31 січня 2011 року серії 10 ААА №016289.

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Полтавського обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, з урахуванням раніше отриманої страхової суми.

Листом від 24 грудня 2013 року №ВФСЗ/1601005699/3917 військкомат повідомив позивача про відсутність у нього права на вказану виплату, виходячи з того, що на день його звільнення з військової служби діяла стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги. Оскільки позивач звільнений з військової служби до 01 січня 2007 року, то підстави для нарахування одноразової грошової допомоги, передбаченої редакцією частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка набрала чинності 01 січня 2007 року та положеннями Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, немає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби, як вважав військкомат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що норма Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо виплати одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби, поширюється на тих осіб, які звільнені з військової служби після 01 січня 2007 року, відповідно особи, які звільнені з військової служби до цього часу, права на зазначену грошову допомогу не мають. Зважаючи на те, що на час внесення змін до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону України №328-У від 03.11.2006 року) позивач вже не проходив військову службу й, відповідно, не мав статусу військовослужбовця, то положення статті 16 зазначеного Закону у редакції з 01 січня 2007 року до нього не можуть застосуватись.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року №499 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб.

Пунктом 2 постанови Кабінет Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога інвалідам ІІ групи виплачується у розмірі 54 місячного грошового забезпечення.

Отже, виходячи з положень статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

У разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії був висловлений Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року (справа № 21-446а14), від 10 березня 2015 року (справа №21-563а14) та від 21 квітня 2015 року (справа №21-135а15).

Таким чином, виходячи з наведених норм матеріального права, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на отримання грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд апеляційної інстанції помилково прийшов до протилежного висновку й скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За правилами пункту 3 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва); копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

Пунктом 7 Порядку встановлено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку.

Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.

Отже, виходячи з наведених вимог, в 15-денний строк з дня реєстрації документів керівник військкомату (уповноваженого органу) подає головному розпорядникові бюджетних коштів (Департаменту фінансів Міністерства оборони України) висновок щодо можливості виплати військовослужбовцю одноразової грошової допомоги, до якого додаються зазначені, зокрема, в пункті 3 Порядку документи й після отримання зазначених документів головний розпорядник коштів приймає на їх підставі у місячний строк відповідне рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги).

Тобто, призначенню та виплаті грошової допомоги передує подання військовим комісаріатом відповідного висновку до Міністерства оборони України.

Проте, ці питання залишились поза увагою судів та не були предметом дослідження, й як наслідок останні не навели обґрунтувань та мотивів в контексті дотримання нормативно визначеної процедури призначення одноразової грошової допомоги.

Як передбачено ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 березня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Стародуб О.П.

Швець В.В.