Постанова № 65094527, 28.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1532/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.,

при секретарі Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 у справі № 826/1532/15, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 № К/800/30610/15 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 у справі № 826/1532/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 вбачається, що рішення судів попередніх інстанцій були скасовані у зв'язку з наступним. Проаналізувавши норми абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України та пп. 3.1 п. 3, пп. 4.1 п. 4 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 576, суд касаційної інстанції встановив, що судами попередніх інстанцій, при винесенні рішень про відмову у задоволенні позову, не були досліджені обставини щодо прийняття кредитором рішення про анулювання суми боргу самостійно.

Також, колегія суддів звернула увагу на те, що Законом України від 09.04.2015 № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», який набрав чинності 07.05.2015, були внесені зміни до ПК України, а саме пп. 165.1.55 п. 165.1ст. 165 ПК України (доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу) доповнено абзацом другим такого змісту: сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2016 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

Представники відповідачів Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві не з'явився, будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2014 ОСОБА_2 отримала податкову вимогу ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.08.2014 № 7069-25 (далі - податкова вимога), згідно якої станом на 20.08.2014 за платником (позивачем) обраховується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатами річного декларування, у сумі 95 799,95 грн. (з них недоїмки 95 799,95 грн.).

За даними Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві підставою для виставлення зазначеної податкової вимоги стало нарахування 31.07.2014 в інтегрованій картці платника (позивача) до сплати суми податкового зобов'язання з цього податку, задекларованого ОСОБА_2 в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік (звітна, реєстр. № 1400035219 від 19.05.2014), та непогашення такої суми недоїмки станом на 31.07.2014.

Не погоджуючись з правомірністю цієї податкової вимоги, 11.09.2014 позивачем на адресу ГУ Міндоходів у м. Києві направлено скаргу.

Рішенням № 2140/Н/26-15-10-09-25 від 23.09.2014 ГУ Міндоходів у м. Києві повідомило позивача про продовження строків розгляду скарги до 13.11.2014, а рішенням № 12/Н/26-15-10-09-25 від 12.11.2014 про залишення скарги без розгляду у зв'язку з порушенням законодавчо встановленого 10-денного строку для її подання.

16.12.2014 позивач, не погоджуючись з рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві та податковою вимогою ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, звернулася із повторною скаргою до ДФС України.

Рішенням № 4651/Н/99-99-23-05-14 від 26.12.2014 ДСФ України залишено скаргу позивача без розгляду та роз'яснено право на оскарження податкової вимоги у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Що стосується вимог позивача про визнання протиправними та скасування рішень ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України про залишення скарг на податкову вимогу без розгляду, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відмову в задоволені позову в цій частині, виходячи з наступного.

В силу п. 55.1 ст. 55 ПК України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Згідно п.п. 56.1 та 56.2 ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Пунктом 56.4 ст. 56 цього Кодексу, визначено, що під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

В силу п. 56.6 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Відповідно до п. 56.8 ст. 56 ПК України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Згідно п. 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Пунктом 56.18 ПК України, визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

На думку суду, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані рішення Головного управління ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України самі по собі не є юридично значимими для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку.

Оскільки рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12.11.2014 № 12/Н/26-15-10-09-25 та рішення Державної фіскальної служби України від 26.12.2014 № 4651/н/99-99-23-05-14 самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом скасування таких рішень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню в цій частині.

Однак, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволені позову в частині скасування податкової вимоги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.08.2014 № 7069-25, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування доходів фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктами 164.1.2 та 164.1.3. Податкового кодексу України, встановлено, що загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року.

Відповідно до п.п."д" п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.

Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Згідно з п.п. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Вказані норми свідчать, що відсотки, нараховані боржнику внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

На відміну від прощеного за кредитним договором боргу, скасована банком плата по кредиту не є доходом, отриманим як додаткове благо.

Вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 по справі №К/800/15996/15.

Колегія суддів не може погодитись з позицією суду першої інстанції, що враховуючи, що задекларована сума грошового зобов'язання є узгоджено, оскільки задекларована позивачем в податковій декларації про майновий стан, а тому підлягає сплаті, відповідно до ст. 57 ПУ України, виходячи з наступного.

Колегія суддів вважає за доцільне відмітити, що, вирішуючи будь-які питання, наслідком яких може стати втручання у права людини або обмеження існуючого права, держава повинна дотримуватись балансу інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014 року, першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар. ( п.53)

Враховуючи викладене, на момент прийняття рішення судом першої інстанції норма закону, була скасована, а тому і підстави для сплати такого податкового зобов'язання у позивача відпали.

Тобто, колегія суддів вважає, що в даному випадку не буде дотримано справедливого балансу між інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав позивача у даній справі.

Крім того той факт, що позивач включив вказане зобов'язання до декларації, не є пропорційним до задоволення інтересів суспільства.

Суд вважає, що таке сплата самостійно узгодженого зобов'язання за таких обставин буде непропорційним переслідуваній легітимній меті та покладе надмірний тягар на позивача.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції не повно з'ясовано усі обставини справи, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування в частині з постановленням нової постанови.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195,196,197,198,202,205,207,212,254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2016 року - скасувати в частині відмови в задоволені позову про скасування податкової вимоги від 21.08.2014 року № 7069-25 та постановити нову, якою позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.08.2014 року № 7069-25.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М.Ганечко

Судді: А.Ю.Коротких

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Літвіна Н. М.

Коротких А. Ю.