Ухвала суду № 65094330, 21.02.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/2061/15

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Танасогло Т.М.,

суддів Бойка А.В.,

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області до ОСОБА_2, треті особи: Миколаївська міська рада, ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії -,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2015 року Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області (далі - УДАБІ у Миколаївській області, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання знести самочинно збудовану прибудову літ.А2-1 площею забудови 28,3 м. кв. за адресою: м.Миколаїв, пров.Весняний, 10.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року адміністративний позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити, при цьому апелянт вказує на те, що судом першої інстанції було грубо порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

19 березня 2014 року до позивача надійшло звернення ОСОБА_3 щодо проведення перевірки будівництва, яке здійснюється його сусідом за адресою м.Миколаїв, пров.Весняний, 10а.

Актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 07 квітня 2014 року встановлено, що за адресою пров.Весняний,10 будівельні роботи проведено власними силами.

Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2006 року ОСОБА_2 належить 44/200 частки домоволодіння за адресою : м.Миколаїв, пров.Весняний, 10. Встановлено самовільне виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку, а саме: будівництво нежитлової прибудови літ.А2-1 площею забудови 28,2 м. кв., що є порушенням ст.34 Закону України « Про регулювання містобудівної діяльності».

На момент перевірки будівельні роботи з реконструкції житлового будинку завершені, об'єкт експлуатується, чим порушено п.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»- експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію.

За наслідками перевірки 07 квітня 2014 року відповідачу видано припис № 94 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, шляхом оформлення відповідних документів на об'єкт: «Реконструкція житлового будинку за адресою: м.Миколаїв, пров.Весняний, 10» у порядку встановленому чинним законодавством.

Постановою про адміністративне правопорушення № 76 від 18 квітня 2014 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст.96 КУпАП та накладено штраф в сумі 850 грн., який вона оплатила, що підтверджується квитанцією від 05 травня 2014 року.

04 березня 2015 року позивачем проведено позапланову перевірку відповідача щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил. В ході перевірки було встановлено, що станом на 04 березня 2015 року ОСОБА_2 не оформлено відповідних документів дозвільного характеру, які дають право експлуатувати реконструйований житловий будинок за адресою: м. Миколаїв, пров. Весняний,10, тобто не виконані вимоги п.1 припису від 07 квітня 2014 року №94, що є порушенням п.14 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ №553 від 23 травня 2011 року.

Приписом № 50 від 04 березня 2015 року відповідача було зобов'язано усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності шляхом приведення самочинно реконструйованого житлового будинку за адресою м. Миколаїв, пров. Весняний,10, у стан, який передував до самочинного виконання будівельних робіт.

Постановою про адміністративні правопорушення № 53 від 12 березня 2015 року на ОСОБА_2 накладено штраф в сумі 6 800 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.188-42 КУпАП.

Відповідач постанову № 53 від 12 березня 2015 року оскаржив в судовому порядку до Ленінського районного суду м. Миколаєва, який скасував цю постанову. Одеський апеляційний адміністративний суд від 08 жовтня 2015 року скасував постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 червня 2016 року постанову Одеського адміністративного апеляційного суду залишити без змін.

Приписи відповідач не виконав та не оскаржив у встановленому законом порядку, тому відповідно до п.14 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ від 23 травня 2011 року № 553, вони є обов'язковими до виконання.

Виконавчий комітет Миколаївської міської ради листом від 12 червня 2015 року повідомив, що відсутня інформація в міській раді щодо надання у власність чи користування земельної ділянки, яка розташована за адресою м. Миколаїв, пров. Весняний,10 за період з 1992 по 2015 роки.

Не погоджуючись із вищевказаною бездіяльністю ОСОБА_2, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання відповідача знести самочинно збудований об'єкт є крайньою мірою і можливо лише тоді, коли використані усі передбачені законодавством України заходи щодо притягнення винної особи до відповідальності, та враховуючи те, що відповідачем не надано до суду доказів виконання приписів інспекції, дійшов до висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з такими висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно пункту 5 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вважає неправильним формальне застосування пункту 5 частини 2 статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що до суду звертається суб'єкт владних повноважень як позивач. Зазначене підтверджується також правилами статей 3, 15, 45 ЦПК України, які передбачають право органів державної влади, органів місцевого самоврядування звертатися до суду з заявами в порядку цивільного судочинства у випадках, установлених законом.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Таким чином, на думку колегії суддів, відповідно до аналізу статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України є підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги постанову Верховний Суд України від 15 листопада 2016 року по справі № 21-1959а16, згідно якої вбачається, що стаття 50 КАС України містить в собі вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненнями суб'єктів владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Зокрема частиною 4 статті 50 КАС України передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Отже з аналізу вищенаведених норм права вбачається, що поширення юрисдикції адміністративних судів на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, коли відповідачем за адміністративним позовом виступає інша особа, а не суб'єкт владних повноважень, є винятком із загальних правил і засад адміністративного судочинства. Під юрисдикцію адміністративних судів такі спори згідно з пунктом 5 частини 2 статті 17 КАС України підпадають в тому разі, якщо в Конституції чи законах України зазначено про розгляд певного спору за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень в порядку, встановленому КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення Управління Державної архітектурно-будівельна інспекція у Миколаївській області до суду з даним позовом є порушення відповідачем фізичною особою ОСОБА_2 приписів законодавства, що регулює містобудівну діяльність, а саме самочинно збудована будівля без дозвільних документів, без затвердженого проекту, до того ж на земельній ділянці, яка не відводилась відповідачу. Матеріально-правовою вимогою позивач визначив покладення на відповідача обов'язку знести самочинно збудовані прибудову до житлового будинку, розпочаті будівництвом сараї та вбиральню, привести самочинно реконструйований гараж у стан, що передував самочинному виконанню будівельних робіт.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно статті 152 Житлового кодексу України в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів. Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, також передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку (пункт 4).

Згідно пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення .

Аналізуючи вищевказані норми законодавства та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір, за вирішенням якого до суду звернулося управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, на думку колегії суддів, дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник із цивільних житлових правовідносин щодо речового права відповідача по даній справі - ОСОБА_2

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року в справі N 520/15111/14-ц.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм процесуального права, внаслідок чого його постанова підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Керуючись, ст.ст. 157, 197, 198, 203, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області до ОСОБА_2, треті особи: Миколаївська міська рада, ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направленні її копій сторонам та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М.Танасогло

Суддя: А.В.Бойко

Суддя: О.В.Яковлєв