Постанова № 65094329, 28.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14642/16 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Кузьмишиної О.М.,

секретаря Понсе Кашоіда О.,

за участю:

представника позивача: Галика О.В.,

представника відповідача: Ткача С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РК» «Барбарис» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «РК» «Барбарис» звернулося у суд із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 01 липня 2016 року №0003401402, №0003411402, №0003421402, №0003431402, №0555140303, №0556140303.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані позивачем рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки ґрунтуються на помилкових висновках контролюючого органу.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися в повній мірі.

Колегією суддів установлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України у м. Києві у період із 16 травня по 03 червня 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.03.2013 року по 31.12.2015 року, за результатами якої 10 червня 2016 року складено акт №249/26-15-14-02-04/38669164, згідно з висновками якого позивачем:

- завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток: 2014 рік - 2810520,00 грн.; 2015 рік - 14437042,00 грн.;

- занижено податок на прибуток за 2015 рік у розмірі 3212075 грн.;

- завищено від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту у грудні 2015 року у розмірі 292903,00 грн.;

- занижено ПДВ у загальному розмірі 376309,00 грн.: квітень 2015 року - 92138,00 грн.; травень 2015 року - 5300,00 грн.; грудень 2015 року - 278871,00 грн.;

- не сплачено земельний податок у загальному розмірі 1124873,48 грн.;

- занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб у загальному розмірі 706834,00 грн.: 2014 рік - 186148,00 грн.; 2015 рік - 520686,00 грн.;

- несвоєчасно сплачено єдиний внесок у загальному розмірі 1238,97 грн.;

- занижено зобов'язання по сплаті до бюджету податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 338938,95 грн.;

- допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету у загальному розмірі 342724,05 грн.: 2014 рік - 139043,61 грн.; 2015 рік - 203680,44 грн.;

- занижено військовий збір за 2015 рік у розмірі 16594,08 грн.

На підставі акту перевірки, 01 липня 2016 року відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

- №0003401402, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 292903,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 29290,00 грн.;

- №0003411402, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2810520,00 грн.;

- №0003421402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 376309,00 грн. за основним платежем та у розмірі 94077,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0003431402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб у розмірі 1124873,48 грн. за основним платежем та у розмірі 281728,37 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0555140303, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі податку на доходи фізичних осіб у розмірі 245055,60 грн.;

- №0556140303, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі військового збору у розмірі 11177,33 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся у суд із адміністративним позовом.

Обговорюючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Податковим кредитом, у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 Кодексу до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Обов'язкові реквізити первинних документів визначені частиною 2 цієї норми права.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

При цьому, відповідно до абзацу «д» пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138, п. 134.1 ст. 134 ПК України, витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень включаються до складу загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Матеріалами справи підтверджується, що основним видом діяльності позивача є надання послуг з оренди, що супроводжується отриманням орендарями комунальних послуг (опалення, електропостачання, водопостачання тощо).

Судом установлено, що 09 грудня 2013 року між ПАТ «Київський завод реле автоматики» (продавець) та ТОВ «РК «Барбарис» (покупець) укладено договір купівлі - продажу нежилої будівлі, за умовами якого продавець продає, а покупець купує і зобов'язується оплатити нежилу будівлю - корпус №8 (виробничий), який знаходиться за адресою: м. Київ, бул. І. Лепсе, 6, літера Ф, загальною площею 27827,50 кв.м.

01 квітня 2014 року між ТОВ «РК «Барбарис» (сторона 1) та ПАТ «Київський завод реле та автоматики» (сторона2) укладено договір №1/04кп про компенсацію витрат на оплату комунальних послуг, за умовами якого сторона 1 компенсує стороні 2 витрати на оплату послуг з фактичного споживання електроенергії за адресою: м. Київ, бул-р Івана Лепсе, 6. Зазначений договір укладено у зв'язку із тим, що споживачем згідно договору на постачання електроенергії №397 від 29.12.1990 року є сторона 2.

24 квітня 2014 року між ПАТ «Київенерго» (кредитор) та ТОВ «РК» «Барбарис» (поручитель), ПАТ «Київський завод реле та автоматики» (боржник) укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов'язання щодо оплати спожитої електроенергії боржником, які виникли за договором на постачання електричної енергії від 29 грудня 1990 року №397, укладеним між кредитором та боржником.

Відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України позивачу були виписані податкові накладні.

Ураховуючи, що витрати понесені позивачем у зв'язку із укладенням договору поруки та витрати на опалення, освітлення пов'язані із господарською діяльністю позивача, а також підтверджені наявними в матеріалах справи документами, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем обґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за вказаними витратами.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо протиправності податкових повідомлень - рішень від 01.07.2016 року № 0003401402, №0003421402, №0003411402, є обґрунтованим.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що позивач не є платником земельного податку, у зв'язку із чим податкове повідомлення - рішення від 01.07.2016 року № 0003431402 також є протиправним та підлягає скасуванню.

Так, згідно пп.269.1.1, пп.269.1.2 п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

За змістом ст.270 названого Кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За пунктом 286.1. ст. 286 Кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 287.1 ст. 287 цього Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 287.6 ст.287 названого Кодексу при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно із п. 287.7 ст. 287 Кодексу у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

За частинами 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі - продажу нежитлового будинку від 09.12.2013 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач має на праві власності нежилі будівлі за адресою: м. Київ, вул. І. Лепсе, 6 літера Ф та Л.

Однак, як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, станом на час розгляду справи в суді позивачем не укладено договір оренди земельної ділянки та не не здійснено державної реєстрації права на землю. Тому, оскільки позивач не є землекористувачем спірної земельної ділянки - платником податку на землю в розумінні Податкового кодексу України, у нього відсутній обов'язок щодо сплати земельного податку. Відтак податкове повідомлення - рішення від 01.07.2016 року № 0003431402 прийнято контролюючим органом протиправно.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено правомірність зазначених рішень, а в апеляційній скарзі не наведено будь-яких доводів на спростування зазначених висновків суду.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду щодо протиправності податкових повідомлень - рішень від 01.07.2016 року №0556140303, №0555140303 та вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення у вказаній частині, з огляду на наступне.

В обґрунтування донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору відповідач посилається на те, що під час здійснення фінансово - господарських взаємовідносин з фізичними особами ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ТОВ «РК «Барбарис» повинно здійснювати орендну плату, у розмірах, що встановлені рішеннями Київської міської ради №42/9630 від 02.10.2013 року та №420/1285 від 21.04.2015 року.

Позивач посилається на те, що вказані рішення Київської міської ради носять виключно рекомендаційний та роз'яснювальний характер щодо розміру мінімальної місячної орендної плати. Крім того, позивач зазначає, що рішення Київської міської ради не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а отже не є обов'язковими до виконання.

Однак, із такими твердженнями позивача колегія суддів не погоджується, з урахуванням наступного.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 01.04.2014 року між позивачем (орендар) та фізичною особою ОСОБА_6 (орендодавець) укладено договір № 1 оренди нежитлових приміщень загальною площею 4104, 9 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Згідно умов договору щомісячна орендна плата складає 6 141 грн., із розрахунку 1,5 грн. за кв. м.

Згідно додаткової угоди від 10.12.2014 року № 1 до договору оренди від 01.04.2014 року № 1, у зв'язку із укладенням договору дарування від 10.12.2014 року №1724 між гр. ОСОБА_6 (попередній орендодавець) та ОСОБА_7 (новий орендодавець), у договорі від 01.04.2014 року № 1 замінено орендодавця. Всі інші умови договору залишилися незмінними.

26.10.2015 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір оренди нежитлових приміщень №1/1, предметом якого є група приміщень №1,3,4,5,6,9, корпус №17 літ А, загальною площею 1066,4 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Місячна орендна плата вказаних приміщень за договором складає 3732, 4 грн., із розрахунку 3, 50 грн. за кв. м.

Відповідно до п.п.14.1.180 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Підпунктом 164.2.5 пункту164.2 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 170.1.2 пункту 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об'єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

Отже, із наведих правових норм слідує, що орендна плата, яка є об'єктом оподаткування, має бути не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, яка розраховується виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування.

Рішенням Київської міської ради від 02 жовтня 2013 року №42/9630 «Про визначення мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб, встановлена мінімальна вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб у розмірі 7,53 грн. (з ПДВ).

Рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року №420/1285 «Про внесення змін до Рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2013 року №42/9630» внесено зміни у пункт 1, а саме цифри « 7,53» замінено цифрами « 8,91».

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказані рішення Київської міської ради є чинними, прийняті відповідно до підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 N 1253 «Про затвердження Методики визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб», з метою запобігання ухиленню від оподаткування фізичними особами, які отримують доходи від надання нерухомого майна в оренду, та не суперечать нормам Податкового кодексу України, а відтак, посилання позивача, які прийняв до уваги місцевий суд, на суперечність норм підзаконного акту нормам закону, є необґрунтованими.

Таким чином, податкові повідомлення - рішення від 01.07.2016 року №0556140303, №0555140303 прийняті податковим органом обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції у вказаній частині прийнято з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню.

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 01.07.2016 року №0556140303, №0555140303, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року скасуванню у цій частині.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 01.07.2016 року №0556140303, №0555140303 скасувати. У задоволенні адміністративного позову у цій частині відмовити.

У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Кузьмишина

(Повний текст постанови буде складено 03 березня 2017 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.