Рішення № 65093993, 27.02.2017, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/6467/16-ц

Провадження № 2/520/1616/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2017 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Луняченка В.О. ,

при секретарі Нефедової Г.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та третіх осіб Одеської міської ради, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним та продовження строку на прийняття спадщини за законом,-

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси 02.06.2016 року звернулась ОСОБА_1 із позовними вимогами до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Одеська міська рада про визнання недійсним заповіту складеному ОСОБА_5 від 18.05.2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, на зареєстрований в реєстрі під № 424 та визнавши поважними причини пропуску строку звернення на прийняття спадщини продовжити строк в один місяць для подачі до нотаріусу заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5, яка померла 28 .02.2014 року.

Згідно позову підставою для визнання недійсним заповіту позивач визначає той факт, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі, так як на момент складення заповіту ОСОБА_7 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, нотаріус не розяснив їй зміст зазначених ним у заповіти статей позбавив заповідача можливості висловити останню волю щодо позивачки. Поважність причин пропуску строку звернення до нотаріуса на протязі шести місяців позивач вважає неотримання повідомлення нотаріуса про відкриття спадщини та пошук довіреної особи.

Після подачі позовної заяви та призначення судом 06.06.2016 року попереднього судового засідання позивач на судові засідання 20.07.2016 року не зявилась ( а/с 31), і після обявлення повторного попереднього судового засідання 12.10.2016 року ( а/с 44) знову до судового засідання не зявилась, хоча повідомлялась за адресою, зазначеною у позові (а/с 34). Після призначення справи до розгляду, ухвалою від 12.10.2016 року 9 а/с 45), у судове засідання 14.11.2016 року позивач зявилась та надала клопотання про залучення третій особи ОСОБА_8 та витребування доказів ( а/с 70, 72,75), які були частково задоволені. У судове засідання 19.12.2016 року позивач не зявилась, як і на засідання призначене на 27.02.2017 року. Заяв та клопотань про наявність поважних причин не явки або заяв про залишення позову без розгляду від позивачки не надходило.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ст.1 Цивільного процесуального кодексу України ( далі ЦПК)).

Суд, як це зазначено у ч.1 ст. 11 ЦПК, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В даному випадку суд вважає, що у позивача з моменту звернення до суду 02.06.2016 року до 27.02.2017 року було достатньо часу для надання всіх відповідних доказів та подачі клопотань про забезпечення доказів. Про відомість позивачки про стан розгляду справи свідчить її присутність у судовому засіданні та розгляд заявлених нею клопотань. Відсутність заяв від позивачки про залишення позову без розгляду свідчить на намагання підтримувати вимоги, тому залишення позову без розгляду буде порушувати інтереси ОСОБА_1, та її права на своєчасний розгляд справи з винесенням рішення.

Враховуючи вищенаведене, а також той факт, що у відповідності до ч.2 ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, суд, приходить до висновку про розгляд справи на підставі наявних відомостей та доказів, у відсутності позивача.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_9 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що між померлою ОСОБА_5 та ОСОБА_1 була погані стосунки, у звязку із чин остання і не була включена до кола спадкоємців. На момент укладення заповіту ОСОБА_5 вела активний спосіб життя, незважаючи на інвалідність, про що свідчать відомості з громадської організації «Одеська спілка інвалідів», членом правління якої вона була. Крім того відсутні будь які докази того, що на момент складення заповіту ОСОБА_5 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також представник відповідачів просив суд не приймати в якості поважності причин пропуску строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ствердження про відсутність повідомлення нотаріуса та пошук довіреної особи, як таки які не можуть бути підтвердженням поважності.

Представник третій особи одеської міської ради надав заяву про розгляд справи за його відсутністю ( а/с 37).

Третя особа ОСОБА_4 до судового засідання не зявилась, повідомлялась у відповідності до вимог ЦПК.

Як встановлено у судовому засіданні 28 лютого 2014 року померла ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1), якої належало 7/8 частин квартири №71 по вул. Космонавтів, у будинку 13/Б м. Одеси ( з яких ? частка належало згідно свідоцтва на право власності та 3/8 як спадкове майно після смерті її матері ОСОБА_5 ( прізвище, імя та по батькові повністю співпадають). Після смерті ОСОБА_5 ( 1955 р.н) спадкоємцями по заповіту від 18.05.2010 року стали ОСОБА_10 та ОСОБА_3 ( а/с 16), а ОСОБА_11 брат покійної та батько позивачки був позбавлений права на отримання спадщини. Також встановлено, що раніше 13.02.2008 року ОСОБА_5 ( 1955 р.н.) був складений заповіт на імя тих самих осіб ( а/с 15).

Відповідно до характеристики наданої Громадської організацією « Одеська спілка інвалідів» , членом організації якої померла ОСОБА_5 ( 1955 р.н.) була з 1993 року, остання вела активний спосіб життя, та приймала участь у спортивних змаганнях, у тому числі у період 2008-2010 роки ( а/с 57 ).

Правовідносини стосовно спадкування врегульовані нормами Цивільного кодексу України ( далі ЦК).

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) ( ч.1 ст. 1216 ЦК ).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом ( ч.1 ст. 1217).

Частиною першою та другою статті 1220 встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою., а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу).

Ч.1-3 ст. 1223 ЦК визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ч.1,2,4 ст. 1235 ЦК заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Відповідно до вимог ч.1-4 ст. 1254 ЦК заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановленихстаттями 225і231цього Кодексу.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі ( ч.2 ст. 1257 ЦК ).

Частиною першою статті 1268 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч.1-2 ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини ( ч.1 ст. 1270 ЦК ).

Як визначено ч.1-3 ст. 1272 ЦК якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

В даному випадку суд вважає не доведеними у судовому засіданні, наданими позивачем доказами, наявність підстав для визнання недійсним заповіту , складеного ОСОБА_5 ( яка померла 28.02.2014 року) від 18.05.2010 року. Суду не надано жодного доказу того, що ОСОБА_5 ( 1955 р.н.) на момент складення заповіту 18.05.2010 року не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що привело до відсутності вільного волевиявлення заповідача та не відповідало його волі. Оглянуті у судовому засіданні докази, яки надані представником відповідачів, спростовують зазначені твердження. Крім того, від позивача на протязі майже семі місяців провадження по справі не находило клопотань та заяв про забезпечення доказів шляхом проведення експертних досліджень.

Також судом не можуть прийматись, як докази поважності причин пропуску строку звернення до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини, відсутність повідомлення про відкриття спадщини та пошук довіреної особи.

З метою забезпечення однакового застосування законодавства про спадкування Пленум Верховного Суду України у постанові №7 від 30.05.2008 року « Про судову практику у справах про спадкування» надав судам такі роз'яснення: вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є

причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій (п.24 постанови).

Не може бути визнаним об'єктивними, непереборними, істотними труднощами пошук довіреної особи на протязі шести місяців, а також не обізнаність щодо смерті спадкодавця ( як час відкриття спадщини) та юридична необізнаність у тому, які дії повинно робити для отримання спадщини.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК на кожну сторону покладається обовязок доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.3, 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та третіх осіб Одеської міської ради, ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту , складеного ОСОБА_5 ( яка померла 28.02.2014 року) від 18.05.2010 року та продовження строку на прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Луняченко В. О.