Ухвала суду № 65093935, 28.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13592/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,

за участю секретаря - Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Козелецької районної державної адміністрації Чернігівської області, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Некрилова Костянтина Юрійовича, Державного реєстратора Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "СПЕЦЖИТЛОФОНД" Коровайко Оксани Сергіївни, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технічне промислове постачання", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінформсервіс" про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (позивачі) звернулись в Окружний адміністративний суд міста Києва з адміністративним позовом до Козелецької районної державної адміністрації Чернігівської області, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Некрилова Костянтина Юрійовича, державного реєстратора Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» Коровайко Оксани Сергіївни, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ТОВ «Технічне промислове постачання», ТОВ «Укрінформсервіс», про визнання протиправними та скасування рішень № 28703868 від 13.03.2016 р., № 28704154 від 13.03.2016 р., № 28703617 від 12.03.2016 р., № 28704118 від 12.03.2016 р., № 31214947 від 02.09.2016 р., № 31065765 від 23.08.2016 р., № 31230484 від 05.09.2016 р., № 31050069 від 22.08.2016 р., а також про зобов'язання зареєструвати за ними право власності на дачні будинки 17, 21, 16 і 20, відповідно, що знаходяться за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 149. Крім того, позивачі просили зобов'язати суб'єктів, які зареєструють за ними право власності на дачні будинки, подати звіт про виконання судового рішення у 10-денний строк з дня набрання постановою законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року провадження у справі було закрито.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199, п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів. При цьому, в оскаржуваному рішенні суд послався на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№21-41а16).

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. В цій категорії спорів передбачено, що хоча б однією із сторін такого спору повинен бути суб'єкт владних повноважень.

Визначення поняття «справа адміністративної юрисдикції» наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Поняття «суб'єкт владних повноважень» визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо особа у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то така особа не знаходиться «при здійсненні управлінських функцій», та не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що як вбачається з даного адміністративного позову, приймаючи спірні рішення щодо скасування державної реєстрації за позивачами прав власності на дачні будинки та закриття реєстраційних справ, державний реєстратор здійснював свою функцію, відповідно до повноважень, встановлених законом, отже, заявлений спір згідно визначених позивачами позовних вимог відповідає критеріям адміністративного.

Поряд з цим, під час вирішення такого спору суд має надати оцінку виключно діям та рішенням суб'єкта владних повноважень, не втручаючись в оцінку цивільно-правових правовідносин.

Щодо посилань суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№21-41а16) колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У рішенні від 14 червня 2016 року (№21-41а16), на яке послався суд першої інстанції, Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

У наведеній постанові мова йде про те, що підставою задоволення позову судами попередніх інстанцій стала досліджена адміністративними судами обставина стосовно змісту договору іпотеки та чи дозволяє договір іпотеки з таким змістом стягнути предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі наявного в договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в конкретній редакції. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України прийшла до висновку, що дослідження такої обставини необхідно здійснити в порядку цивільного судочинства, а не адміністративного судочинства.

Натомість, у рамках даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є підставою для звернення до адміністративного суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі вказують те, що при винесені спірних рішень державний реєстратор ОСОБА_15 порушив ч.2 ст. 26, ч.1 ст. 14, ч.5 ст.3 ч.2 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон).

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачі посилаються на конкретні обставини, які підтверджують неправомірність рішень державного реєстратора. Зокрема, позивачі зазначають, що Додаткове рішення на основі якого були прийняті оскаржувані рішення, не містить в собі жодних підстав перелічених у ч.2 ст. 26 Закону; з дачними будинками не вчинялись жодні дії (знищення/поділ/об'єднання/виділ), які передбачені в ч.1 ст. 14 Закону, що могли б слугувати підставою для закриття розділів та реєстраційних справ; державний реєстратор здійснив реєстраційні дії не за місцем знаходження майна; оскаржувані рішення були прийняті не у робочий час.

З вищевикладеного випливає, що у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень, а тому справу необхідно розглядати саме в порядку адміністративного судочинства.

За наведених обставин, даний спір має всі ознаки публічно-правового та підлягає розгляду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання та є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 197, 199, 204, 205, 206, 211 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 02.03.2017 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

ОСОБА_16