Рішення № 65090928, 22.02.2017, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4447/16-ц

Провадження № 2/487/208/17

РІШЕННЯ

Іменем України

22.02.2017 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі

головуючого судді Разумовської О.Г.,

при секретарі Кожині В.О.,

за участю

позивача ОСОБА_1

представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної та матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

06.09.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

В судовому засіданні позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги, які мотивував тим, що 05.09.2015 року він був обраний головою садового товариства «Гвоздика». Після цього між ним та відповідачами склалися неприязні стосунки у зв'язку з тим, що вони безпідставно звинувачували його у неправомірних діях, в результаті чого у них на ділянках відсутній тиск води. Крім того, 14.08.2016 року до нього підійшов член СТ «Гвоздика» ОСОБА_3, який гнівно почав звинувачувати його у користуванні своїм службовим становищем у корисних цілях за рахунок товариства, казав, що він нажив годівницю та корито, та що він позбавить його цієї посади, що є приниженням його честі та гідності. Після такого він потрапив до обласної лікарні. Також, 18.08.2016 року він зустрівся з ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які на протязі однієї години грубо висловлювали позивачу своє невдоволення його працею як голови садового товариства, казали, що він не на своєму місці, що він нажився на своїй посаді, та при цьому вони виражалися на його адресу нецензурною лайкою. Після даної зустрічі на фоні гіпертонічної кризи він потратив до обласної офтальмологічної лікарні із ускладненням на лівому оці. Крім того, ОСОБА_4 склала оголошення, в якому звернулась до членів правління для негайного збору для прийняття рішення про звільнення позивача із посади голови садового товариства «Гвоздика», та в якому принижувала його як голову. Також, ОСОБА_4 організовувала стихійно-повстанські збори проти нього як голови товариства. Також, відповідачі серед членів товариства розповсюджували неправдиву інформацію про нього, казали, що він є неспроможним займати в подальшому посаду голови товариства, внаслідок чого порушується морально психологічний клімат в цілому у товаристві, не дають покою йому та доводять його до безмірного лікування. Просить суд захистити його честь, гідність та ділову репутацію шляхом стягнення з відповідачів на його користь моральну шкоду 15 000 грн, а також стягнути з них на його користь матеріальну шкоду у розмірі 5821 грн за проведене лікування, а також понесені судові витрати.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні та їх представник ОСОБА_2 позовні вимоги не визнали, проти задоволення позову заперечували. Суду пояснили, що, дійсно, між позивачем та відповідачами виникали спори та конфлікти, повязані з неналежним виконанням позивачем своїх обовязків як голови СТ "Гвоздика". Відповідач ОСОБА_3 пояснив, що 14.08.2016 він не принижував честь та гідність позивача та не звинувачував його у користуванні своїм службовим становищем у корисних цілях за рахунок товариства, не казав, що позивач нажив годівницю та корито, та що він позбавить його цієї посади. Він розповідав позивачу як голові товариства про те, що на його ділянці відсутній тиск води, тобто, проводилась виробнича бесіда. Відповідач ОСОБА_4 пояснила, що вона взагалі не має відношення до складання оголошення про проведення зборів та проведення агітаційних заходів. Вона не складала вказане оголошення та не організовувала зборів проти позивача. Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що 18.08.2016 при зустрічі з позивачем не висловлювались на його адресу нецензурною лайкою та не казали, що він не на своєму місці, що він нажився на своїй посаді. Вони питали його як голову товариства про те, чому на їх ділянки не доходить вода. Представник пояснив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачі принижували його честь, гідність та ділову репутацію, виражалися на його адресу нецензурною лайкою, та його хвороби та лікування повязані із конфліктами з відповідачами. Просили в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що протоколом №20 від 05.09.2015 року позивача обрано головою правління садового товариства «Гвоздика».

Відповідно до пункту 3.5. Статуту, член товариства має право отримувати від посадових осіб товариства інформацію з будь-яких питань, що стосуються його діяльності.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 підтвердила, що вона працювала водокатом, та в її присутності 14.08.2016 та 18.08.2016 позивач розмовляв з відповідачами. Так, 14.08.2016 до позивача підійшов ОСОБА_3 і розповідав про те, що в нього низький тиск води та просив зібрати збори товариства, щоб вирішити питання про подачу води. При цьому ОСОБА_3 не звинувачував позивача у користуванні своїм службовим становищем у корисних цілях за рахунок товариства, та не казав, що він нажив годівницю та корито, та що він позбавить його цієї посади. Під моральним тиском позивача вона підписала акт від 14.08.2016р. Крім того, 18.08.2016 в водонасосній кімнаті відбулася розмова ОСОБА_5, ОСОБА_6 з позивачем. Вони питали позивача, чому на їх ділянки не доходить вода, казали, що вони не задоволені поливом, що від цього страждають люди. При цьому, розмова йшла на підвищених тонах, але ніякої нецензурної лайки з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у бік позивача взагалі не було. 18.08.2016 вона підписувала акт, який був наданий позивачем, але вона його не читала, бо позивач накричав на неї, і вона розгубилася. Крім того, 18.08.2016 при вказаній розмові взагалі не було ОСОБА_8, а тому, вона не могла щось бачити і чути.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що 18.08.2016 р. у її присутності дві жінки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 висловлювалися нецензурною лайкою на адресу позивача, ображали його та казали, що він краде воду в них. Між тим, в іншому судовому засіданні ОСОБА_8 пояснила, що вона взагалі не чула розмови, оскільки знаходилась від цього приміщення десь за 5 метрів, але чула тільки нецензурну лайку. При цьому, ці дві жінки кричали разом, але хто саме і на кого саме кричав та що казав - не може сказати. При таких обставинах суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_8, оскільки вони є непослідовними та суперечливими.

Тобто, як було встановлено судом, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як члени товариства, вирішували виробничі питання, а саме з'ясовували у голови правління товариства питання надання води на їх ділянки, а саме - отримували від посадової особи товариства інформацію з будь-яких питань, що стосуються його діяльності, що передбачено п. 3.5 Статуту товариства.

В судовому засіданні позивач взагалі не надав суду доказів того, що відповідач ОСОБА_4 склала оголошення, в якому звернулась до членів правління для негайного збору для прийняття рішення про звільнення позивача із посади голови садового товариства «Гвоздика», та в якому принижувала його як голову; а також, що вона організовувала стихійно-повстанські збори проти нього як голови товариства.

Так, дійсно, відповідно до положень ст. 32 Конституції України «...кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.»

Згідно ст 34. Конституції України «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоровя населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».

Відповідно до положень ст. 23 Цивільного кодексу України «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав ...»

Згідно ст. 277 ЦК України «... вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною...Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена».

Відповідно до положень ст.47 Закону України «Про інформацію» «...відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

...надання інформації, що не відповідає дійсності;

...поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи; ...»

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди, крім національного законодавства, також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права» (п.2).

Згідно п. 19 вказаної Постанови Пленуму «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію"оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду».

У своїй практиці Європейський Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст. 10 Конвенції (див. наведене вище рішення у справі Lingens v. Austria). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя ( рішення De Haes Gijsels v. Belgium, § 47).

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи №1 від 27.02.2009 відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Крім того, згідно усталеної практики Європейського Суду, можна обґрунтовано стверджувати, що висловлювання відповідачів не виходили за межі прийнятної критики, особливо, оскільки ці межі за певних обставин можуть бути ширшими стосовно державних службовців, порівняно з приватними особами (див. рішення у справі «Лешнік проти Словаччини» (Lesnik v. Slovakia), та рішення від 20 квітня 2006 року в справі «Райчінов проти Болгарії» (Raichinov v. Bulgaria) та ці висловлювання аргументовано можна назвати оціночними судженнями згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 та частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію".

Європейський Суд зазначає, що підхід практики за Конвенцією такий, що «критична оцінка фактів... не може слугувати підставою для задоволення позовів щодо моральної шкоди» ( рішення у справі Marasli v. Turkey від 9 листопада 2004 р.).

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Таким чином, не може вважатися такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1, і вважатися недостовірною інформація, яку висловлювали відповідачі відносно нього. Крім того, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації, є безпідставними, оскільки позивач не довів завдання йому шкоди. На обґрунтування своїх матеріальних збитків у розмірі 3213 гривні позивач надає листки непрацездатності: 1) виданий 12 серпня 2016 року Миколаївської ЦРБ; 2) виданий 15.08.2016 року обласною офтальмологічною лікарнею, але не надає доказів, яким чином відповідачі причетні до зазначених хвороб, також відсутні висновки медичних спеціалістів щодо причинного зв'язку хвороби та протиправним діями відповідачів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов не обґрунтований та не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 208-218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної та матеріальної шкоди відмовити.

Рішення вступає в законну силу через 10 днів після його оголошення. Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду в порядку, передбаченому ст. ст. 294 - 296 ЦПК України.

Суддя О.Г. Разумовська