Ухвала суду № 65090548, 22.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/11100/14 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/783/209/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 44

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Левика Я.А.

секретаря Брикайло М.В.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 травня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, про виселення,

встановила:

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство (далі-ПАТ) «ВіЕс Банк» звернулось до суду з позовом про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24.06.2014 року було задоволено позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є вказана квартира, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KF34309 від 07.02.2005 року, однак, відповідачі на письмову вимогу банку, предявлену до них відповідно до ст.109 ЖК України та ст.40 Закону України «Про іпотеку», в добровільному порядку не звільнили спірне жиле приміщення. Крім цього, позивач просив закріпити за ним права управителя вказаним вище нерухомим майном.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25.05.2016 року в задоволенні позову ПАТ «ВіЕс Банк» відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач, просить його скасувати з підстав порушення норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що, відмовляючи у задоволенні позову про виселення відповідачів, суд першої інстанції помилково застосував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки мораторій є відстроченням виконання зобовязання, а не звільненням від нього. Окрім того, зазначає, що цей Закон не зупиняє дії інших нормативно-правових актів, якими закріплено право банку на виселення мешканців із жилого приміщення предмету іпотеки, на яке в користь банку звернуто стягнення за судовим рішенням.

В судове засідання відповідачі не зявилися, про час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому процесуальним законом порядку, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому розгляд справи апеляційним судом проведено відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України у їхній відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що предметом спору є квартира АДРЕСА_2, власником якої є відповідач ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30.04.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №30714743, сформованим станом на 09.12.2014 року (а.с. 9, 58-60 т. 1).

Відповідно до довідки, виданої ЛКП «Старий Сихів» 08.12.2014 року (а.с.61 т.1), у спірній квартирі зареєстровані та постійно проживають власник квартири ОСОБА_4 з членами своєї сімї: чоловіком ОСОБА_3, сином ОСОБА_5 та неповнолітнім сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором №KF34309 від 07.02.2005 року, укладеним між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», та відповідачем ОСОБА_3, в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_3 відповідно до іпотечного договору від 10.02.2005 року (а.с.6-8 т.1).

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 24.06.2014 року (а.с.4-5 т.1), на яке позивач посилається в обґрунтування своїх вимог про виселення, було задоволено позов ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором №KF34309 від 07.02.2005 року в сумі 705538,44 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_4, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечено право банку щодо всіх повноважень продавця, необхідних для здійснення такого продажу.

Однак, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25.05.2015 року (а.с.130 т.1) рішення Сихівського районного суду м.Львова від 24.06.2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено частково і в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором №KF34309 від 07.02.2005 року в сумі 705538,44 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ОСОБА_4 та ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕсБанк», 10.02.2005 року, а саме: на квартиру АДРЕСА_5, належну на праві власності ОСОБА_4, застосувавши процедуру продажу квартири шляхом надання права іпотекодержателю на її продаж з початковою ціною для подальшої реалізації, яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на день її продажу.

Апеляційний суд в резолютивній частині свого рішення зазначив, що воно не підлягає до виконання протягом дії Закону України від 03.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Враховуючи те, що вимогу про виселення відповідачів із спірного жилого приміщення позивач повязував саме з наявністю рішення суду про звернення стягнення на нього як на предмет іпотеки, проте, згідно з рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25.05.2015 року рішення про звернення стягнення на цей предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому підстав для висновку про порушення права позивача як іпотекодержателя, яке б підлягало захисту в обраний ним спосіб, немає.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕс Банк», доводи апелянта не спростовують правильних висновків суду, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

ОСОБА_9