Постанова № 65089168, 28.02.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2017 р. Справа № 917/1637/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М. , суддя Пушай В.І.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність №05/01-14/02-19 від 03.01.2017)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР), м. Полтава (вх. №258 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2016 у справі №917/1637/16

за позовом Державної екологічної інспекції у Полтавській області, м. Полтава

до Служба автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР), м. Полтава

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року Державна екологічна інспекція у Полтавській області звернулась до Господарського суду Полтавської області із позовом до Служби автомобільних доріг у Полтавській області про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 410500,67 грн., заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при здійсненні позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства під час натурного обстеження земельної ділянки державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, яка належить відповідачу відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії-І-ПЛ №001880 на території Великокручанської сільської ради Пирятинського району встановлено вирубування дерев до ступеня припинення росту, без дозвільних документів. Даний факт зафіксований актами Державної екологічної інспекції у Полтавської області: обстеження (в частині дотримання вимог природоохоронного законодавства) №52/01-01-14/01 від 03.06.2015 року та перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів № 52/01-01-14 від 03.06.2015 року. Завдана внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства України шкода в розмірі 410500,67 грн. у добровільному порядку відповідачем не сплачена, тому позивач звернувся з позовом до суду з вимогою про її відшкодування.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.12.2016 по справі №917/1637/16 (суддя Пушко І.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто із Служби автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР) на користь Державної екологічної інспекції у Полтавській області 410500 грн. 67 коп. збитків, завданих державі і перерахувати їх на: р/р 33112331700364 Великокручанська с/р, УДСК у Пирятинському районі, код ЄДРПОУ 37958534, МФО 831019 для зарахування надходжень по коду бюджетної класифікації 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності", символ звітності 331 в установі банку - Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області. Також, стягнуто із Служби автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР) на користь Державної екологічної інспекції в Полтавській області із зарахуванням на р/р 35214047080208, банк одержувача: Державна казначейська служба України: МФО 820172, призначення платежу: "Повернення судового збору на відновлення касових видатків КЕКВ 2800" - 6157 грн. 51 коп. судового збору.

Відповідач із даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, неповно зясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, в звязку з чим просить рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2016 у справі №917/1637/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Судові витрати відповідач просить покласти на позивача.

Ухвалою суду від 17.01.2017 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд скарги призначено на 31 січня 2017 р. об 11:00 год.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. №1004 від 30.01.2017, вх. №1101 від 01.02.2017), в якому проти доводів скаржника заперечує, просить рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, з підстав, викладених у даних запереченнях.

Ухвалою суду від 31.01.2017 розгляд справи відкладено на 28 лютого 2017 р. об 11:00 год. та призначено справу в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено Господарському суду Полтавської області.

Відповідач в судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить наявне у справі рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вих. №001424/1.

Відповідно до пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції належним чином створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, правову позицію відповідача викладено в апеляційній скарзі та підтверджено письмовими доказами, будь-яких яких інших документів, ніж ті, що вже містяться в матеріалах справи, на підтвердження своєї правової позиції відповідачем не надано, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих на неї заперечень, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши уповноваженого представника позивача у судовому засіданні 28.02.2017, який підтримав свою правову позицію по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Служби автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР), м. Полтава (вх. №258 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2016 у справі №917/1637/16 задоволенню не підлягає, виходячи з наступних правових підстав та обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається із матеріалів справи, за зверненням Служби автомобільних доріг у Полтавській області від 21.04.2015 №02-16/120 щодо вирубки лісосмуги вздовж автомобільної дороги загального користування державного значення Київ-Харків-Довжанський, км.167 (праворуч) Державною екологічною інспекцією у Полтавській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Під час натурного обстеження земельної ділянки державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, яка належить відповідачу відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії-І-ПЛ №001880 (том 1 аркуш справи 19-20) на території Великокручанської сільської ради Пирятинського району встановлено вирубування 292 сироростучих та 33 сухостійних дерев різного діаметра до ступеня припинення росту, без дозвільних документів лісорубного квитка, що є порушенням статті 69 Лісового Кодексу України.

Даний факт зафіксований в актах Державної екологічної інспекції у Полтавської області, а саме: Акті обстеження №52/01-01-14/01 від 03.06.2015 (в частині дотримання вимог природоохоронного законодавства) та Акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів № 52/01-01-14 від 03.06.2015 (том 1 аркуші справи 10-14, 15-17). Виміри проведено 30-метровою металевою рулеткою, повіреною у І кварталі 2015 року, яка належить Держекоінспекції у Полтавській області. Відповідно до пояснень інженера 1 категорії відділу якості технічного контролю та нових технологій Служби ОСОБА_2 від 03.06.2015 року інформація щодо причетних осіб до вказаної рубки невідома.

Державною екологічною інспекцією у Полтавській області проведено розрахунок заподіяної шкоди лісу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" (Додаток 1 "Такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту"), яка становить 410500,67 грн.

У звязку з цим Державною екологічною інспекцією у Полтавській області направлено відповідачу претензію №63/02-08 від 30.12.2015 щодо відшкодування заподіяних державі збитків на суму 410500,67 грн. (том 1 аркуш справи 21-24), але дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оскільки заподіяні державі збитки на суму 410500,67 грн. Службою автомобільних доріг у Полтавській області не відшкодовані, Державна екологічна інспекція у Полтавській області звернулась із даним позовом щодо їх стягнення в судовому порядку.

Задовольняючи заявлені позовні вимогі у даній справі, місцевим господарським судом, встановлено, що за змістом статті 17 Лісового кодексу України постійним лісокористувачем зазначеної ділянки лісу, на якій позивачем виявлено незаконну порубку дерев, є Служба автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР) і саме ця установа не забезпечила охорону і збереження закріплених за нею лісів, допустила їх самовільну порубку, яку своєчасно не було виявлено.

Також, судом першої інстанції встановлено, що порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, а саме статті 69 Лісового Кодексу України, підтверджується чинними актами Державної екологічної інспекції у Полтавської області №52/01-01-14/01 від 03.06.2015 та №52/01-01-14 від 03.06.2015, що підписані уповноваженими представниками відповідача без зауважень і заперечень.

Таким чином, суд першої інстанції визначився, що саме в результаті бездіяльності відповідача порушено вимоги статті 19 Лісового кодексу України, якою постійних лісокористувачів зобов'язано забезпечувати охорону лісових насаджень, вести лісове господарство, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. В свою чергу порушення відповідачем вимог лісового законодавства призвело до незаконної порубки лісу на земельній ділянці державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, яка належить відповідачу відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії-І-ПЛ №001880 на території Великокручанської сільської ради Пирятинського району, що в силу положень статті 107 Лісового кодексу України, 41, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього середовища", частини першої статті 224 Господарського кодексу України та статті 1166 Цивільного кодексу України є підставою для відшкодування заподіяних державі збитків згідно наданого позивачем розрахунку завданої шкоди, проведеного на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" (Додаток 1).

За оцінкою наданих до матеріалів справи документальних доказів в їх сукупності суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок самовільної вирубки лісу в розмірі 410500,67 грн., є обґрунтованими, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем та є такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується із даними вмотивованими висновками місцевого господарського суду, оскільки вони ґрунтуються на фактах, що знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, та у повні мірі відповідають застосованим судом нормам матеріального права.

Надаючи власну правову кваліфікацію спірних відносин та здійснюючи правову оцінку обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції, керується наступним.

Відповідно до статті 13 Конституції України природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об'єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Частиною третьою статті 1 Лісового кодексу України передбачено, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі статтею 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

В силу положень статті 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Згідно з приписами статті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Як свідчать матеріали справи, обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, під час натурного обстеження земельної ділянки державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, яка належить відповідачу відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії-І-ПЛ №001880 на території Великокручанської сільської ради Пирятинського району позивачем встановлено вирубування дерев до ступеня припинення росту, без дозвільних документів, що є порушенням вимог статті 69 Лісового кодексу України.

Відповідно до статті 16 та частини першої статті 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у даній справі є постійним лісокористувачем і незаконна вирубка дерев здійснювалась саме на підвідомчій йому території.

Втім, в силу положень пункту 1 частини другої 2 статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень.

Відповідно до статей 63, 64 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

За приписами статей 86, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів відповідного до цього кодексу.

Відповідно до пункту 25 Правил постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198 "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони" власники та користувачі земельних ділянок, а також власники (користувачі) малих архітектурних форм, інженерних комунікацій, що розташовані в межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг - або червоних ліній міських вулиць і доріг, зобов'язані утримувати в належному стані зелені насадження.

Стаття 96 Цивільного кодексу України передбачає, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно зі статтею 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом -лісорубним квитком або лісовим квитком, що видається безоплатно.

Таким чином, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Факт незаконної порубки, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено наявними у матеріалах справи відповідними актами перевірки та обстеження, які підписані відповідальними особами відповідача без зауважень. Дані акти не оспорені відповідачем та є чинними. Докази, які б свідчили про відсутність вини відповідача у вчиненні вказаного правопорушення, у справі не містяться і останнім не надані. Натомість зафіксовані вказаними актами порушення вимог статті 69 Лісового кодексу України, свідчать про неналежну відповідачем охорону лісу та про його бездіяльність, як постійного лісокористувача, внаслідок якої було скоєно незаконну порубку лісу.

Відповідно до Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 464 від 10.09.2008, акт перевірки - це документ, який є, зокрема, носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання.

Відтак, колегія суддів вважає, що наданий в підтвердження вимог за даним позовом у справі акт перевірки №52/01-01-14 від 03.06.2016 є належним доказом, в якому зафіксовано факт вчинення відповідачем правопорушення природоохоронного законодавства.

Отже, відповідач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень від самовільної порубки на підпорядкованій йому території, не забезпечивши збереження не призначених для порубки дерев та не здійснивши комплекс заходів, спрямованих на збереження лісу від незаконних порубок, тим самим не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а тому повинен нести передбачену законом відповідальність.

Посилання відповідача на те, що він звертався до правоохоронних органів із листами, в яких висловлював занепокоєння виробкою лісосмуги вздовж автомобільної дороги загального користування державного значення Київ-Харків-Довжанський км 167 (праворуч) і просив провести перевірку законність проведення робіт по вирубці дерев та покарати винних, жодним чином не спростовує факт неналежного виконання ним обов'язку щодо збереження лісових ресурсів, оскільки: 1) 07.04.2015 посадовою особою відповідача було виявлено здійснення невідомими особами вирубку дерев без дозвільних документів, що вже свідчить про порушення постійним лісокористувачем вимог статті 67 Лісового кодексу України; 2) жодних дій щодо усунення вказаного порушення посадовою особою відповідача здійснено не було, а лише попереджено осіб, які здійснювали незаконну вирубку, що без дозволу Служби автомобільних доріг та без спеціального дозволу - лісорубного квитка, вказані дії заборонені; 3) після виявлення 07.04.2015 порубки дерев без дозвільних документів відповідач звернувся до правоохоронних органів лише 21.04.2015, тобто через два тижні після виявленого факту; 4) протягом тривалого часу відповідач не реагував щодо виявленого його працівником порушення вимог лісового законодавства.

У статті 66 Конституції України закріплено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Згідно зі статтями 68 та 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 105 цього Кодексу, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи: винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Частиною 2 статті 40 Закону України "Про рослинний світ" унормовано, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні у протиправному знищенні або пошкодженні об'єктів рослинного світу.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, за якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної чи фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування заподіяної шкоди суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача. При цьому на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправності поведінки відповідача, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

При вирішенні даного спору відносно відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства, колегія суддів виходить з того, що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які повинні нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання згаданих обов'язків, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок та пошкодження дерев.

Відповідно до пункту 6.1.2. роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища", з послідуючими змінами та доповненнями, у вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 Лісового кодексу України, покладено на постійних лісокористувачів.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів визначає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев). Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.

Зважаючи на виявлені порушення норм природоохоронного законодавства, наслідково-причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, позивачем, як контролюючим органом правомірно, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" обраховано збитки, спричинені незаконною порубкою дерев, в сумі 410500,67 грн., та за наявністю достатніх правових підстав заявлено їх до стягнення із постійного лісокористувача відповідача у справі.

У відповідності до статті 24 Лісового кодексу України збитки, завдані внаслідок порушення прав власників лісів, лісокористувачів та громадян, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до закону.

Статтею 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що Державний та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Таким чином, збитки, спричинені незаконною рубкою, завдані державі, а не відповідачу, та підлягають відшкодуванню в дохід держави.

Твердження відповідача про те, що позивачем не дотримано вимог Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 10.09.2008 №464, спростовується тим, що за результатами перевірки Державною екологічною інспекцією у Полтавській області в порядку статті 214 Кримінального процесуального кодексу України листом від 05.01.2016 №36/01-15/07-18 до прокуратури Полтавської області були передані матеріали за фактом заподіяння державі збитків у сумі 410500,67 грн. внаслідок знесення дерев на земельній ділянці державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський на території Великокручанської сільської ради Пирятинського району, яка належать Службі автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР).

У відповідності до акту взаємної звірки щодо кількості та результатів розгляду матеріалів в сфері охорони навколишнього природного середовища, які містять склад злочину, направлених Держекоінспекцією до органів прокуратури Полтавської області протягом січня-вересня 2016 року, по вказаному матеріалу 28.01.2016 прокуратурою Полтавської області зареєстроване кримінальне провадження №42016170000000036 за статтею 246 Кримінального кодексу України (том 1 аркуш справи 45).

В апеляційній скарзі відповідач також зазначає про відсутність причинного звязку між порушенням та завданою шкодою. Разом з тим, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою підтверджується тим, що невиконання відповідачем обов'язків, передбачених статтями 19, 64. 89, 90 Лісового кодексу України з охорони і збереження лісу, призвело до заподіяння лісовому фонду шкоди, яку у відповідності до статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статті 105, 107 Лісового кодексу України відповідач зобов'язаний відшкодувати.

Крім того, заявник апеляційної скарги посилається на те, що Служба автомобільних доріг у Полтавській області не має в своїй структурі спеціалізованого підрозділу, на який би було покладено обовязок щодо здійснення контролю та охорони захисних зелених насаджень в межах смуги відведення автомобільної дороги М-03 Київ-Харків-Довжанський. Більше того, відповідач зазначає, що додані до справи паспорт бюджетної програми на 2015 рік та кошторис видатків на утримання Служби автомобільних доріг у Полтавській області на 2015 рік, не передбачають статей видатків на утримання спеціалізованих лісогосподарських підрозділів в структурі Служби автомобільних доріг у Полтавській області.

Проте зазначені доводи відповідача колегією суддів відхиляються, оскільки відповідач є постійним лісокористувачем, а тому відповідно до статті 86 Лісового кодексу України зобов'язаний розробляти та проводити комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісу. Крім того, згідно статті 89 Лісового кодексу України охорону і захист лісів на території України здійснюють, зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів.

Отже, здійснення охорони лісових насаджень передбачено як державною лісовою охороною, так і лісовою охороною постійних лісокористувачів, а тому відсутність у штатному розкладі відповідача лісової охорони не звільняє його від обов'язку її створення.

Враховуючи законодавчо закріплений обовязок відповідача вчиняти дії з охорони лісових насаджень та попереджати їх незаконну порубку, і бездіяльність останнього, яка виявилась у невжитті належних заходів із захисту та охорони дерев, призвела до незаконної їх порубки, тому колегія суддів дійшла висновку, що спричинені державі збитки в сумі 410500,67 грн. підлягають стягненню з відповідача із зарахуванням на спеціальний рахунок.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом України.

Доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга, не спростовують законних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, які викладені в оскаржуваному рішенні, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді даної справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, якими закріплено та визначено обовязковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходить при вирішенні даної справи. Наслідком виконання зазначених процесуальних дій є прийняття господарським судом Полтавської області цілком законного та обґрунтованого рішення у даній справі, через що правові підстави для його скасування у суду апеляційної інстанції відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР), м. Полтава залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2016 у справі №917/1637/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Пушай В.І.