Постанова № 65088695, 02.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2017 р. Справа№ 910/20133/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Халимон С.В.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.12.2016р.

у справі №910/20133/16 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрЄвроМАЗ"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 1 277 743,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрЄвроМАЗ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - відповідач) заборгованості за договором про закупівлю товарів №1249/ДМТЗ-15 від 21.10.2015р. у загальному розмірі 1 277 743,72 грн. (з них: 1 005 000,00 грн. - основний борг, 129 675,68 грн. - пеня, 100 250,00 грн. - штраф у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару, 12 743,04 грн. - 3% річних, 30 075,00 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання в частині своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість вимог позивача, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- на виконання умов Договору відповідач перерахував не 1 000 000,00 грн., як вказано у позові, а 1 200 000,00 грн.;

- з червня 2016 року у відповідача фактично була відсутня можливість здійснення будь-яких розрахунків у безготівковій формі у зв'язку з накладенням арешту на кошти відповідача, які містяться на всіх банківських рахунках, про що свідчить постанова Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 27.05.2016р. ВП №50976642;

- в п.п.8.1, 8.5, 8.6 укладеного між сторонами договору визначено перелік обставин, за наявності яких сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань, в якому, серед іншого, до таких обставин віднесено видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органами державної влади та/або органами місцевого самоврядування, інші законні або незаконні, заборонні або обмежуючі заходи зазначених органів, які унеможливлюють виконання належним чином сторонами зобов'язань за цим Договором або тимчасово перешкоджають такому виконанню;

- в даному випадку відсутня вина відповідача у простроченні виконання своїх грошових зобов'язань, а тому позивач передчасно звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2016р. у справі №910/20133/16 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 805 000,00 грн. основного боргу, 129 675,68 грн. пені, 100 250,00 грн. штрафу у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару, 12 743,04 грн. 3% річних, 30 075,00 грн. інфляційних втрат, 16 166,16 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016р. у справі №910/20133/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- в ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Аналогічні положення містяться в ст. 218 Господарського кодексу України;

- в даному випадку Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, як органом державної влади, 27.05.2016р. було видано постанову №50976642 про арешт коштів та інших цінностей боржника, яку направлено до банків для виконання, чим встановлено заборону відповідачу розпоряджатись власними коштами, що містяться на його рахунках в банках;

- в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд не з'ясував причини порушення зобов'язання відповідачем та чи є вина останнього в цьому;

- штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові №3-2003цс15 від 21.10.2015р. Однак, місцевим господарським судом не було враховано вказану постанову Верховного Суду України, а рішення суду у даній справі не містить мотивів відступлення від викладеної в постанові №3-2003цс15 від 21.10.2015р. правової позиції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017р. (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.А.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.02.2017р.

В судове засідання 16.02.2017р. з'явився лише представник відповідача. Представник позивача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.03.2017р.

В судовому засіданні 02.03.2017р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016р. у справі №910/20133/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судове засідання 02.03.2017р. представник позивача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 02.03.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

21.10.2015р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір про закупівлю товарів №1249/ДМТЗ-15 (далі - Договір закупівлі) (том справи - 1, аркуші справи - 26-29).

22.10.2015р. між сторонами було складено протокол розбіжностей до Договору закупівлі (том справи - 1, аркуш справи - 33).

За умовами Договору закупівлі (п.п.1.1-1.4 в редакції протоколу розбіжностей від 22.10.2015р.) постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари, зазначені в Специфікаціях до цього договору (далі - товар), а покупець - прийняти і оплатити такі товари. Найменування (номенклатура, асортимент) товару "29.10.5 Автомобілі спеціальної призначеності" (Автомобіль спеціалізований аварійний на шасі МАЗ-4Э71Р2). До моменту придбання товару, він знаходиться в оренді у покупця згідно договору оренди автомобілів №1038/АТ-15 від 20.08.2015р. Постачальник на умовах, передбачених цим Договором, зобов'язується передати покупцю товар у власність. Кількість, строки, ціна та якісні характеристики товару можуть додатково узгоджуватися сторонами у відповідних Специфікаціях до цього договору.

Ціна Договору до 26.12.2016р. становить 1 670 833,33 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 334 166,67 грн., загальна ціна Договору з урахуванням ПДВ - 2 005 000,00 грн. Сторони домовилися, що починаючи з 26.12.2016р. грошовий еквівалент вартості товару визначається в доларах США в розмірі 95 249,40 доларів США. Сторони домовили, якщо оплата за товар буде відбуватися після 26.12.2016р., то відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом долара США, встановленим Національним банком України (п.3.1 Договору закупівлі в редакції протоколу розбіжностей від 22.10.2015р.).

В додатку 1 до Договору закупівлі наведено Специфікацію (том справи - 1, аркуш справи - 30), згідно з якою постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар: "29.10.5. Автомобілі спеціальної призначеності" (Автомобіль спеціалізований аварійний на шасі MA3-4371P2) у кількості 2 шт. на загальну суму 2 005 000,00 грн. Умови поставки: DDP згідно «Інкотермс 2000». Строк поставки товару: протягом 10 календарних днів після повідомлення покупця про готовність отримати товар.

Відповідно до п.7.10 Договору закупівлі в редакції протоколу розбіжностей від 22.10.2015р. у разі прострочення покупцем термінів оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, діючої у відповідному періоді. Період нарахування пені за даним договором не обмежений 6 місяцями, пеня нараховується протягом всього періоду прострочення. У разі прострочення покупцем термінів оплати товару більше 15 календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 5% від вартості несвоєчасно сплаченого товару.

В п.10.1 Договору закупівлі передбачено, що останній набирає чинності з дати настання відкладальної обставини. Під відкладальною обставиною набуття чинності договору (відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України) сторони розуміють визначення покупцем джерела фінансування поставки товару, що оформлюється відповідним рішенням та діє до 31.12.2016р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що за заявкою відповідача №63/4-4666 від 13.06.2016р. на виконання умов Договору закупівлі поставив відповідачу товар на загальну суму 2 005 000,00 грн., про що сторонами було складено відповідний акт приймання-передачі та видаткову накладну №22 від 01.07.2016р.

Однак відповідач лише частково розрахувався з позивачем, оплативши лише 1 000 000,00 грн. Залишок несплачених коштів становить 1 005 000,00 грн.

Позивач направив відповідачу претензію вих.№07/02/007-328 від 15.08.2016р. (том справи - 1, аркуш справи - 38), в якій просив розрахуватися за поставлений товар.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, відповідач звернувся за захистом своїх прав до суду та, окрім вимог про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 1 005 000,00 грн., просив суд стягнути 129 675,68 грн. пені, 100 250,00 грн. штрафу у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару, 12 743,04 грн. 3% річних та 30 075,00 грн. інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд частково задовольнив позов, визнавши нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими вимоги позивача про стягнення з відповідача 805 000,00 грн. основного боргу, 129 675,68 грн. пені, 100 250,00 грн. штрафу у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару, 12 743,04 грн. 3% річних та 30 075,00 грн. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Колегія суддів частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступних обставин.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду встановлено, що на виконання умов Договору закупівлі позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 2 005 000,00 грн., про що свідчать підписані обома сторонами акт приймання-передачі №1 від 01.07.2016р., видаткова накладна №22 від 01.07.2016р. та довіреність на отримання ТМЦ №530 від 29.06.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 35-37).

В позовній заяві позивач зазначав про те, що відповідач частково розрахувався, оплативши 1 000 000,00 грн. згідно з платіжними дорученнями №2116636963 від 28.09.2016р. на суму 500 000,00 грн. та №2116645035 від 06.10.2016р. на суму 500 000,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 24-25).

Однак вже в процесі судового розгляду відповідач надав суду платіжні доручення №2116700351 від 24.11.2016р. на суму 100 000,00 грн. та №2116705599 від 29.11.2016р. на суму 100 000,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 80-81), які свідчать про додаткове погашення відповідачем основного боргу у загальному розмірі 200 000,00 грн.

Місцевий господарський суд у своєму рішенні вказав про те, що станом на дату винесення рішення у даній справі основний борг відповідача за Договором закупівлі перед позивачем становить 805 000,00 грн., а не 1 005 000,00 грн., як зазначав позивач, і відмовив у частині вимог про стягнення з відповідача 200 000,00 грн. основного боргу.

Водночас, поза увагою місцевого господарського суду залишилося те, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Тобто, припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (аналогічна правова позиція наведена в п.п.4.2, 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Оскільки факт погашення відповідачем основного боргу за Договором закупівлі у сумі 200 000,00 грн. відбувся вже після порушення провадження у справі №910/20133/16, то предмет спору між сторонами в цій частині вимог на дату винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі був відсутній і провадження в цій частині позову підлягало припиненню відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів оплати решти суми боргу у розмірі 805 000,00 грн. відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем за Договором закупівлі, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відносно обґрунтованості вимоги позивача про стягнення з відповідача 805 000,00 грн. основного боргу.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п.7.10 Договору закупівлі в редакції протоколу розбіжностей від 22.10.2015р. передбачено, що у разі прострочення покупцем термінів оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, діючої у відповідному періоді. Період нарахування пені за даним договором не обмежений 6 місяцями, пеня нараховується протягом всього періоду прострочення. У разі прострочення покупцем термінів оплати товару більше 15 календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 5% від вартості несвоєчасно сплаченого товару.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що в процесі перегляду справи було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, нарахування неустойки (пені та штрафу) інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

Відповідно до ст. ст. 231, 232 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (аналогічна правова позиція наведена в п.п.2.1, 2.5 постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що в даному випадку відсутня його вина у порушенні грошових зобов'язань перед позивачем, у зв'язку з чим відповідно до п.п.8.1, 8.5, 8.6 Договору закупівлі відповідач має бути звільнений від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що дійсно в розділі VIII Договору закупівлі сторонами погоджено підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань за цим договором у разі настання обставин непереборної сили. Водночас, в кожному з таких випадків звільненню від відповідальності передує необхідність повідомлення стороною, яка не може виконати своє зобов'язання іншої сторони договору про наявність таких обставин.

Відповідач як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі посилався на постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 27.05.2016р. ЗВП №50976642 про арешт коштів та інших цінностей відповідача, як боржника (том справи - 1, аркуші справи - 82-85).

Однак, подаючи позивачу заявку №63/4-4666 від 13.06.2016р. на поставку товару за Договором закупівлі, стягнення вартості якого є предметом розгляду у даній справі, (тобто більше ніж через два тижні після винесення постанови про накладення арешту на рахунки та інші цінності відповідача), відповідач не повідомив позивача про існування обставин, які можуть вплинути на строки виконання ним своїх грошових зобов'язань.

У відповідь на претензію позивача, відповідач в листі №63/4-6647 від 19.08.2016р. (том справи - 1, аркуш справи - 39) також не повідомив про наявність такої обставини, як накладення арешту на його рахунки в банківських установах, внаслідок чого він міг несвоєчасно виконати свої зобов'язання перед позивачем.

Відповідач в апеляційній скарзі, посилаючись на постанову Верховного Суду України №3-2003цс15 від 21.10.2015р., зазначав про те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України у справі №06/5026/1052/2011 від 27.04.2012р.

Окрім того, як уже зазначалося вище, пленум Вищого господарського суду України в своїй постанові №14 від 17.12.2013р. (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань") (пункт 2.1) роз'яснив, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Таким чином, в даному випадку відсутнє порушення ст. 61 Конституції України, про яке наголошував відповідач в своїй апеляційній скарзі.

За розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню 129 675,68 грн. пені, 100 250,00 грн. штрафу у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару, 12 743,04 грн. 3% річних та 30 075,00 грн. інфляційних втрат.

Колегія суддів перевірила здійснений позивачем розрахунок та дійшла висновку про його арифметичну правильність, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 129 675,68 грн. пені, 100 250,00 грн. штрафу у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару, 12 743,04 грн. 3% річних та 30 075,00 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження.

Водночас, за результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про невірне застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, оскільки в даному випадку були наявні підстави для припинення провадження в частині вимог позивача про стягнення з відповідача 200 000,00 грн. основного боргу, але суд першої інстанції не надав цим обставинам належної оцінки.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням вищенаведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню. Однак рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016р. у справі №910/20133/16 має бути скасовано в частині відмови у позові щодо стягнення з відповідача 200 000,00 грн. основного боргу з прийняттям нового рішення в цій частині вимог про припинення провадження на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В решті оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016р. у справі №910/20133/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016р. у справі №910/20133/16 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа І.Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрЄвроМАЗ" (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Київська, будинок 24; код ЄДРПОУ 37474578) 805 000 (вісімсот п'ять тисяч) грн. 00 коп. - основної заборгованості, 129 675 (сто двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 68 коп. - пені, 100 250 (сто тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. - штрафу у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару, 12 743 (дванадцять тисяч сімсот сорок три) грн. 04 коп. - 3% річних, 30 075 (тридцять тисяч сімдесят п'ять) грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 16 166 (шістнадцять тисяч сто шістдесят шість) грн. 16 коп. - судового збору.

3. В частині вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 200 000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити».

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

4. Матеріали справи №910/20133/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова