Рішення № 65088250, 28.02.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2017 р.Справа № 922/4750/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Торгівельні ряди", смт. Кегичівка, Харківська обл. до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Коханівка, Кегичівський р.-н, Харківська обл. про стягнення 21539,00 грн. за участю представників сторін:

позивача - Ріпка В.О. (довіреність б/н від 27.12.2016 р.);

відповідача - ОСОБА_1 (особисто)

ОСОБА_3 (договір № 24012017-1 від 24.01.2017 р.).

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Торгівельні ряди", смт. Кегичівка, Харківська обл. (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Коханівка, Кегичівський р.-н, Харківська обл. (далі за текстом - відповідач):

10400 грн. сума основного боргу за час фактичного користування майном підприємства;

20800 грн. за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкту оренди, передбаченому ч. 2 ст. 785 ЦК України подвійну плату за користування майном;

1195 грн. пені;

750 грн. інфляційних нарахувань;

157 грн. 3% річних.

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку ПП «Торгівельні ряди» щодо своєчасної та повної оплати орендної плати, та не звільнення об'єкта оренди після сплину терміну дії договору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.01.2017 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.01.2017 р.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В судовому засіданні 21.08.2017 р. судом оголошено перерву до 28.02.2017 р.

В процесі розгляду справи відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 2276 від 24.01.2017 р.) в якому просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що укладений між сторонами договір оренди торгівельного місця в передбаченому законом порядку розірваний сторонами не був, а відповідач в процесі його виконання сплачував на користь позивача орендні платежі.

Позивач надав суду правове обґрунтування позовних вимог (вх. № 3302 від 01.02.2017 р.) в якому уточнює власну правову позицію у спорі по даній справі, та, зокрема, наголошує на тому, що укладений між сторонами договір є таким що припинився в зв'язку зі сплином строку, на який його було укладено, а відповідач продовжуючи займати об'єкт оренди та не сплачуючи за це грошових коштів при цьому порушує як Правила торгівлі на ринках смт. Кегичівка, так і відповідні положення закону.

Також позивач надав суду заперечення на відзив (вх. № 3889 від 06.02.2017 р.) в яких також уточнює власну правову позицію у спорі по даній справі, та просить суд задовольнити заявлений позов в повному обсязі.

В доповненнях до правового обґрунтування позовних вимог (вх. № 5940 від 21.02.2017 р.) позивач зазначає, що йог позовні вимоги узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України та Верховного суду України у справах з розгляду спорів що виникають з виконання договорів оренди.

На судове засідання 28.02.2017 р. прибули представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримує позицію, викладену в позовній заяві, просить її задовольнити.

Відповідач та його представник проти позову заперечують, просять в його задоволенні відмовити.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як наймодавцем, та відповідачем, як наймачем, укладено договір найму (оренди) торговельного місця на Кегичівському ринку ПП «Торгівельні ряди» № 44 від 15.06.2015 р. (а.с. 11-16; далі за текстом - договір), відповідно до умов якого наймодавець передає, а наймач приймає у тимчасове платне користування торговельне місце (далі - об'єкт найму), яке розташоване на ринку Приватного підприємства "Торгівельні ряди" за адресою: 64003, вул. Миру, 30, смт. Кегичівка, Харківської області.

Загальна площа об'єкта найму становить 7 кв.м. ділянки з твердим покриттям.

Торговельне місце передається у тимчасове платне користування для торгівлі товарами на розсуд наймача з дотриманням вимог чинного законодавства України (розділ 1 договору).

За умовами п. п. 3.1, 3.4 договору розмір плати за користування об'єктом найму становить 800,00 грн. щомісячно.

Плата за користування об'єктом найму сплачується у готівковій формі у якості передоплати наперед до 20 числа щомісячно.

Згідно з п. п. 4.1.1-4.1.3 договору наймач зобов'язується використовувати об'єкт найму відповідно до цілей та умов, визначених цим договором; своєчасно, наперед до 20 числа щомісячно, і в повному обсязі сплачувати наймодавцю плату за користування об'єктом найму; мати всі необхідні документи для здійснення торгівлі у відповідності до правил торгівлі на ринках та вимог чинного законодавства.

Пунктом 4.1.10 договору встановлено, що наймач зобов'язується повернути наймодавцю об'єкт найму згідно з актом приймання-передачі в стані, не гіршому від його стану на момент передачі в найм з урахуванням зносу у встановлених розмірах.

Пунктом 5.1.1 договору встановлено, що за порушення строку перерахування коштів, встановлених в п. 4.1.2, наймач сплачує пеню в розмірі 10% від суми боргу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 5.1.6 договору при затримці повернення з вини наймача торговельного місця після припинення дії цього договору наймач сплачує плату за користування об'єктом найму у подвійному розмірі до дня фактичної передачі об'єкта найму за актом приймання-передачі.

Згідно з п. 6.1. договору, цей договір діє з 15.06.2015 р. по 05.01.2016 р. (але не більше одного року).

У п. 6.4. договору сторони погодили, що дія договору припиняється, зокрема внаслідок закінчення строку його дії.

Відповідно до п. 6.6 договору, у випадках відсутності заперечень наймодавця та наймача про припинення дії договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, про що укладається додаткова угода у письмовому вигляді.

Як зазначає позивач, після закінчення передбаченого пунктом 6.1 договору строку його дії, а саме, 05.01.2016 р., відповідач не повернув йому об'єкт оренди за актом приймання-передачі, та продовжує його використання не сплачуючи за це відповідної орендної плати.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на виконання умов договору сплатив на користь позивача орендну плату за договором в розмірі 800 грн. згідно з чеком від 20.01.2016 р. (т. 2 а. с. 25) за період з 20.01.2016 р. по 20.02.2016 р.

Крім того, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо підписання додаткової угоди від 07.02.2016 р. до договору оренди торговельного місця на Кегичівському ринку ПП «Торгівельні ряди» № 44 від 15.06.2015 р. В даній додатковій угоді позивач пропонував збільшити визначений п. 3.1. розмір орендної плати за користування об'єктом оренди до 1200 грн. на місяць, а також змінити визначений п. 6.1. строк дії договору до 05.02.2016 р.

Проте, відповідач від підписання даної додаткової угоди відмовився.

З урахуванням викладеного, позивач звернувся до відповідача з претензію № 82 від 22.02.2016 р. в якій зазначив, що вважає що оскільки відповідач не підписав додаткову угоду та не звільнив об'єкту оренди, строк дії договору є таким, що закінчився. При цьому, позивач зазначив, що враховуючи відповідні дії відповідача він буде вимушений звернутися до національної поліції з заявою про вчинення останнім правопорушення.

Крім того, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача з претензією від 02.07.2016 р. в якому зазначив, що останній має перед позивачем заборгованість з орендної плати в сумі 6000 грн., яку вимагає сплатити до 18.07.2016 р. та отримати про це фіскальний чек реєстратора розрахункових операцій ПП «Торгівельні ряди». Позивач також зазначив, що у випадку невиконання його вимог, він буде змушений звернутися до суду із позовом про стягнення коштів у подвійному розмірі.

Як зазначає позивач, його вимоги про оплату орендної плати виконані відповідачем не були.

При цьому, позивач вважає, що укладений між сторонами договір оренди сплинув 05.01.2016 р., оскільки сторонами не було укладено відповідну додаткову угоду в порядку, визначному п. 6.6. договору. Разом з тим, оскільки відповідач після 05.01.2016 р. та понині користується об'єктом оренди не сплачуючи за це орендної плати, позивач просить суд стягнути з нього 10400 грн. основного боргу за час фактичного користування майном підприємства із 20.02.2016 р. по 21.02.2017 р., 20800 грн. подвійної плати за користування майном, в порядку передбаченому ч. 2 ст. 785 ЦК України за цей же період користування.

Крім того, в зв'язку з простроченням виконання своїх зобов'язань, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 1195 грн. пені на підставі п. 5.1.1. договору, та 750 грн. інфляційних нарахувань, та 157 грн. 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що договір оренди торговельного місця на Кегичівському ринку ПП «Торгівельні ряди» № 44 від 15.06.2015 р. є діючим, оскільки жодною зі сторін в процесі його виконання не заявлялося заперечень проти його пролонгації. При цьому, відповідач зазначає, що він не міг проводити оплату орендних платежів, оскільки позивач ухилявся від її прийняття, в зв'язку з чим, відповідач був змушений проводити оплату шляхом поштового переказу.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач поштовим переказом з лютого по травень 2016 р. переказував позивачу грошові кошти в якості орендної плати по 800 грн. щомісячно. Проте, оскільки позивач даній грошові кошти відмовлявся отримувати, відповідач дані поштові перекази повертав собі.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема, зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже було зазначено вище, згідно з умовами п. 6.1., 6.6. договору, цей договір діє з 15 червня 2015 року по 05 січня 2016 р. (але не більше одного року). У випадках відсутності заперечень наймодавця та наймача про припинення дії договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, про що укладається додаткова угода у письмовому вигляді.

Відповідно до частити 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено. Аналогічні приписи містяться в ст. 284 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України право сторін відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, цивільне законодавство України передбачає можливість автоматичної пролонгації договору найму за умови відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача. При цьому бажання наймача продовжувати відносини найму висловлюється конклюдентними діями - шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Стосовно наймодавця, підставою для продовження відносин найму є його мовчазна згода, яка виражається у відсутності заперечень та вимог до наймача повернути орендоване майно як до закінчення терміну дії договору оренди, так і упродовж одного місяця після закінчення цього строку.

Оскільки у статті 764 ЦК України йдеться про поновлення договору, тобто про подовження його на новий термін, усі інші умови користування орендованим майном залишаються незмінними. У разі необхідності в подальшому змінити будь-які умови договору, сторони мають укласти додаткову угоду до нього, в якій буде визначено нові умови взаємовідносин.

Крім того, відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ані протягом місяця до закінчення терміну дії договору, як це передбачено п. 6.6. договору, ані упродовж місяця після закінчення строку на який його було укладено, тобто до 05.02.2016 р., не звертався до відповідача з будь-якими запереченнями щодо продовження дії договору, що в силу наведених вище норм закону надає підстави для висновку про продовження договору на той самий строк, до 28.07.2017 р., і на тих самих умовах, що передбачені договором.

Зазначене також підтверджується тим, що позивач без будь-яких заперечень прийняв від відповідача орендну плату за користування об'єктом оренди за період з 20.01.2016 р. по 20.02.2016 р. (т. 2 а.с. 25)

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що позивач звертався до відповідача з пропозицією про внесення змін до договору в частині визначення розміру орендної плати та строку дії договору, надіславши на його адресу підписану зі свого боку додаткову угоду від 07.02.2016 р., тобто власними конклюдентними діями визнав факт продовження дії договору на новий строк.

Так само, матеріали справи не містять доказів наявності у позивача заперечень щодо продовження дії договору ні на протязі місяця після 28.07.2017 р. ні в подальшому.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що договір найму (оренди) торговельного місця на Кегичівському ринку ПП «Торгівельні ряди» № 44 від 15.06.2015 р. станом на момент винесення даного рішення є діючим, та таким, що породжує для його сторін права та обов'язки, визначені цим договором.

З огляду на викладене, суд вважає доводи позивача про те, що договір найму є припиненим з 05.01.2016 р., необґрунтованими.

Посилання позивача на те, що він заперечував проти продовження дії договору у надісланих на його адресу претензіях № 82 від 22.02.2016 р. та від 02.07.2016 р. суд вважає безпідставними, оскільки зазначені претензії не містять жодних заперечень стосовно продовження дії договору.

Крім того, суд також вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що за умовами п. 6.6. договору єдиним належним та допустимим доказом пролонгації договору є підписана сторонами додаткова угода, а так само про те, що відповідач не скористався своїм правом, передбаченим у п. 4.2.2. договору, та не ініціював укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору.

По-перше, в силу положень ст. 764 ЦК України для продовження дії договору оренди не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього, оскільки згідно з даною нормою право на продовження договору оренди, за відсутності відповідних заперечень орендодавця орендар має вже на підставі зазначеної статті кодексу.

По-друге, суд вважає, що за умовами п. 6.6. договору саме позивач повинен був протягом одного місяця до закінчення дії договору ініціювати укладення додаткової угоди про продовження дії договору на той самий строк. Однак, позивач таку додаткову угоду відповідачу не надав.

Таким чином, суд вважає, що сама по собі відсутність письмової угоди, передбаченої п. 6.6. договору, як певне вираження активної поведінки сторін, спрямованої на поновлення договору, не може бути доказом відсутності у сторін наміру на поновлення (продовження) дії договору, оскільки такий підхід суперечить ст. 6 ЦК України, порушує особливу природу взаємовідносин сторін та встановлений законом спеціальний порядок їх пролонгації.

Враховуючи те, що договір був пролонгований на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, суд не вбачає правових підстав для застосування до відповідача положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідно до якої якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 20800 грн., нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 20.02.2016 р. по 21.02.2017 р. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач має перед позивачем заборгованість з орендної плати за договором оренди за період з 20.02.2016 р. по 21.02.2017 р. в сумі 10400 грн.

При цьому, суд критично ставиться до посилань відповідача про те, що він був змушений проводити оплати поштовим переказом, оскільки позивач ухилявся від її отримання.

По-перше, зазначені обставини відповідачем, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, жодним чином не доведені.

По-друге, здійснені оплати за період з лютого по травень 2016 р. позивач не отримував, в зв'язку з чим, відповідач їх повернув, тобто фактично оплата здійснена відповідачем не була.

По-третє, відповідач не надав суду доказів звернення до нотаріуса в порядку, визначеному ст. 537 ЦК України з приводу оплати боргу за договором на користь позивача, у випадку, якщо той дійсно ухилявся від прийняття оплати.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10400 грн. орендної плати за договором оренди за період з 20.02.2016 р. по 21.02.2017 р.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань зі сплати орендної плати підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних за такі прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок зазначених нарахувань, суд приходить до висновку про його часткову арифметичну невірність.

Здійснивши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині та стягнення з відповідача на користь позивача 157 грн. 3% річних та 660,69 грн. інфляційних.

В решті позову в цій частині слід відмовити в зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи те, що умовами укладеного між сторонами договору (п. 5.1.1) передбачено відповідальність відповідача за прострочення своїх зобов'язань з оплати орендної плати у вигляді сплати пені у розмірі 10 % від суми боргу за кожен день прострочення, доводи позивача про можливість її нарахування є правомірними.

Однак, оскільки визначений в договорі розмір пені суперечить положенням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача підлягає обчисленню від суми простроченого платежу з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, його здійснено з урахуванням зазначених вимог закону.

Проте, перевіривши здійснений позивачем розрахунок зазначених нарахувань, суд приходить до висновку про його часткову арифметичну невірність.

Здійснивши відповідний розрахунок з урахуванням вищезазначених положень Закону, та врахувавши той факт, що суд при винесенні рішення позбавлений права виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони, і такого клопотання до суду не надходило, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1195 грн. пені.

Крім того, з урахуванням положень ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 513,62 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Торгівельні ряди" (адреса: 6400,, Харківська область, смт. Кегичівка, вул. Миру, 57; код ЄДРПОУ 30193473):

10400 грн. основного боргу за час фактичного користування майном підприємства;

1195 грн. пені;

660,69 грн. інфляційних нарахувань;

157 грн. 3% річних.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.03.2017 р.

Суддя О.І. Байбак