Постанова № 65088183, 02.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2017 р. Справа№ 911/2695/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників (за первісним позовом):

від позивача: Дзюбайло О.О.;

від відповідача: Якубенко В.В., Гаврин Д.В.;

від третьої особи: Путій П.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт

"Бориспіль"

на рішення Господарського суду Київської області

від 03.11.2016р.

у справі №911/2695/16 (суддя Рябцева О.О.)

за первісним позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт

"Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет

спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Шоколадниця-

Україна"

про розірвання договору від 07.09.2015 р. № 02.5-14/1-67

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро

Ресторантс"

до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет

спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Шоколадниця-

Україна"

про визнання недійсним п.8 таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 договору

№02.5-14/1-67 від 07.09.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - позивач за первісним позовом) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс" (далі - відповідач за первісним позовом) про розірвання договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 07.09.2015р. №02.5-14/1-67, укладеного між сторонами, обґрунтовуючи свої вимоги посиланням на укладення відповідачем за первісним позовом договору суборенди майна, балансоутримувачем якого є позивач, що в свою чергу є підставою для розірвання спірного договору на підставі п.6.4.4 останнього.

Відповідач за первісним позовом заперечував проти вимог позивача, зазначаючи про те, що він у повному обсязі виконує зобов`язання за укладеним з позивачем договором, щомісячно оплачує виставлені позивачем рахунки. Окрім того, у користуванні суборендаря (Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоколадниця-Україна") перебуває не все визначене договором оренди майно, а лише його частина, у зв'язку з чим підстави для розірвання договору від 07.09.2015р. №02.5-14/1-67 відсутні.

Відповідач за первісним позовом подав суду зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати недійсним п.8 таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №02.5-14/1-67 від 07.09.2015р.

На думку відповідача за первісним позовом, оскаржуваний пункт договору не відповідає вимогам п.11 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р., що є підставою визнання цього пункту недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.

Позивач за первісним позовом заперечував проти зустрічної позовної заяви, просив суд відмовити в її задоволенні, оскільки дії відповідача за первісним позовом і суборендаря по прийманню-передачі частини переданого в суборенду майна не підтверджуються умовами самого договору суборенди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 07.09.2015 р. № 1610/1. Окрім того, передбачені п.8 Таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 договору №02.5-14/1-67 від 07.09.2015р. послуги на підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під`їзних шляхів, забезпечення приміщень загального користування надаються не в орендованих приміщеннях, а на території, прилеглій до орендованого майна. На думку позивача за первісним позовом, положення Методики регулюють порядок справляння орендної плати і не можуть застосовуватись до порядку відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна і надані орендарю комунальні послуги, отже твердження про те, що п. 8 таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 договору №02.5-14/1-67 від 07.09.2015р. має відповідати вимогам п.11 Методики є таким, що суперечить приписам самої Методики.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.09.2016р. зустрічний позов було прийнято для сумісного розгляду з первісним позовом у справі №911/2695/16, а також на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Шоколадниця-Україна" (далі - третя особа).

Третя особа заперечувала проти задоволення первісного позову, просила суд в первісному позові відмовити, оскільки вимога про розірвання договору щодо відшкодування витрат балансоутримувача з метою переукладення його з третьою особою несе загрозу порушення прав третьої особи у вигляді безпідставного збільшення грошових зобов`язань. За твердженням третьої особи, вона сплачує всі необхідні платежі на утримання та за комунальні послуги, як суборендар, безпосередньо орендарю (відповідачу за первісним позовом), а той вже в свою чергу сплачує ці платежі орендодавцю.

Третя особа підтримала вимоги зустрічного позову, просила зустрічну позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2016р. у справі №911/2695/16 в задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано недійсним п.8 таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №02.5-14/1-67 від 07.09.2015р., укладеного між позивачем та відповідачем за зустрічним позовом. Присуджено до стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом 1 378 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2016р. у справі №911/2695/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач за первісним позовом наголошував на наступному:

- судом було порушено норми матеріального права, а саме: ст. ст. 526, 629, 651, 907 Цивільного кодексу України, ст. ст. 74, 75, 179, 180, 193 Господарського кодексу України;

- внаслідок порушення відповідачем умов п.п.6.4.4 п.6.4, п.8.4 Договору №02.5-14/1-67, позивач позбавлений можливості привести у відповідність до вимог чинного законодавства і положень свого Статуту господарські відносини із третьою особою в частині надання/отримання комунальних послуг, що надаються для переданого останньому в суборенду майна;

- дії відповідача і бездіяльність третьої особи порушують майнові права позивача в частині отримання доходу від реалізації послуги;

- наявність укладеного між позивачем і третьою особою договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг є обов'язковою умовою здійснення господарської діяльності у порядку та на підставах, визначених нормами матеріального права України і положеннями Статуту позивача;

- відповідач за первісним позовом не надав доказів існування обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.01.2017р.

11.01.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення третьої особи.

25.01.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу та документи на виконання вимог ухвали суду від 28.11.2016р.

В судовому засіданні 26.01.2017р. представник позивача за первісним позовом підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2016р. у справі №911/2695/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

В судовому засіданні 26.01.2017р. представники відповідача за первісним позовом та третьої особи заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 26.01.2017р. представниками відповідача та третьої особи було подано клопотання про продовження строку розгляду справи на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом, про що винесено ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017р.

В судовому засіданні 26.01.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 13.02.2017р.

В судовому засіданні 13.02.2017р. представник позивача за первісним позовом підтримав раніше надані пояснення, просив суд задовольнити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 13.02.2017р. представники відповідача за первісним позовом та третьої особи також підтримали пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні 13.02.2017р. представник позивача за первісним позовом підтримав раніше надані пояснення, просив суд задовольнити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 13.02.2017р. представники відповідача за первісним позовом та третьої особи також підтримали пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні 13.02.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 21.02.2017р.

В судовому засіданні 21.02.2017р. представники сторін та третьої особи підтримали раніше надані пояснення.

В судовому засіданні 21.02.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 02.03.2017р.

27.02.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 02.03.2017р. представники сторін та третьої особи підтримали пояснення, надані у попередніх судових засіданнях.

В судовому засіданні 02.03.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

31.07.2014р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росінтер Аеро Україна" (в подальшому змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс" - відповідач за первісним позовом, як орендарем, було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1610 (далі - Договір оренди) (том справи - 1, аркуші справи - 12-20).

За умовами Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: приміщення 3.3.19 та частина приміщення №3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу "D", загальною площею 350,0 кв. м. (далі - майно), розміщене за адресою: Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7 на 3-му поверсі терміналу "D" (інв.№47578) загальною площею 107850,5 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170023532208, реєстраційний номер в єдиному реєстрі об'єктів державної власності 20572069.1435.НЛТНПД1884), що перебуває на балансі державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (позивача за первісним позовом) (далі - балансоутримувач). Майно передається в оренду з метою використання за цільовим призначенням для розміщення та експлуатації ресторану без нічного режиму роботи.

Порядок нарахування орендної плати та здійснення розрахунків між сторонами Договору оренди визначено в розділі 3 останнього, згідно з яким орендна плата визначена на базі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р., і становить за базовий місяць розрахунку - квітень 2014р. - 249 395,13 грн. та перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця. Орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна шляхом компенсації комунальних послуг та податку на землю або укладення цивільно-правових угод із постачальниками послуг. Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі компенсувати витрати на утримання майна за переліком всіх видів послуг та згідно діючих тарифів, в тому числі податку на землю. При цьому, витрати на утримання майна компенсуються залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної орендарем площі майна на підставі тарифів та розрахункових документів, наданих орендареві. Орендар зобов'язується на наступний робочий день, що слідує за днем підписання Договору, звернутись до балансоутримувача для отримання проекту договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Орендар має право за згодою орендодавця здавати майно в суборенду на строк, що не перевищує термін дії Договору оренди, а факт передачі майна в суборенду оформлюється шляхом укладення відповідного правочину в письмовій формі, як і цей Договір (п.6.3 Договору оренди).

В п.10.1 Договору оренди передбачено, що останній укладено строком на 10 років та діє з 31.07.2014 р. до 30.07.2024 р. включно.

На виконання умов Договору оренди орендодавець передав, а відповідач за первісним позовом прийняв об'єкт оренди, про що було складено та підписано відповідний акт приймання-передавання орендованого майна від 07.09.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 22).

07.09.2015р. між позивачем за первісним позовом, як балансоутримувачем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №02.5-14/1-67 (далі - Договір утримання майна) (том справи - 1, аркуші справи - 28-36).

За умовами Договору утримання майна балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги, вказані в таблиці 1 цього договору, а саме: забезпечення теплом, забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, використання води для прибирання орендованого майна самостійно орендарем, прибирання (сміттєзбірника) та вивезення твердих побутових відходів, вода холодна (з податком на воду), вода гаряча (з податком на воду), вода стічна, оплата за які визначена в залежності від орендованої площі або за показниками приладів обліку. Орендар зобов`язується щомісяця з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунки, акт приймання-здачі виконаних послуг та раз в рік рахунок на оплату земельного податку згідно пункту 1.1.3 Договору. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами.

В п.8 таблиці 1 Договору утримання майна передбачено, що балансоутримувач також надає, а орендар отримує послуги з підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під'їзних шляхів, забезпечення приміщень загального користування, щомісячна плата за які встановлена в розмірі 18% від чистого доходу, отриманого від діяльності на орендованій площі, де: чистим доходом орендаря є виручка від продажу товарів в орендованому майні (чистий дохід підтверджується довідкою про доходи за звітний місяць).

В розділі 6 Договору утримання майна сторони погодили строк його дії та підстави припинення, згідно з яким Договір набирає чинності з дати підписання акту приймання-передавання орендованого майна до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 31.07.2014р. №1610 або з моменту укладання Договору, в залежності від того, яка дата наступить раніше, та діє до 30.07.2024р. Договір може бути достроково розірвано у випадку передачі майна в суборенду.

У разі передачі майна в суборенду, орендар повинен узгодити договір суборенди з балансоутримувачем. У випадку передачі майна в суборенду, договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю укладається між балансоутримувачем та суборендарем (п. 8.4 Договору).

07.09.2015р. між відповідачем за первісним позовом, як орендарем, і третьою особою, як суборендарем, було укладено договір суборенди №1610/1 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - Договір суборенди) (том справи - 1, аркуші справи - 80-87).

Відповідно до умов Договору суборенди орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: приміщення 3.3.19 та частина приміщення №3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу "D", загальною площею 350,0 кв. м. (далі - майно), розміщене за адресою: Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7 на 3-му поверсі терміналу "D" (інв. № 47578) загальною площею 107850,5 кв.м, що перебуває на балансі позивача за первісним позовом (балансоутримувач) і знаходиться в орендному користуванні орендаря відповідно до Договору оренди №1610 від 31.07.2014р., з метою використання за цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації ресторану без нічного режиму роботи.

В розділі 5 Договору суборенди визначені обов'язки суборендаря, відповідно до п.5.10 якого суборендар зобов'язаний своєчасно здійснювати витрати, пов'язані з утриманням майна, шляхом компенсації комунальних послуг та податку на землю або укладення цивільно-правових угод з постачальниками послуг. Суборендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі компенсувати витрати на утримання майна за переліком всіх видів послуг та цін згідно діючих тарифів, в тому числі податку на землю. При цьому, витрати на утримання майна компенсуються залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними розрахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної суборендарем площі майна на підставі тарифів та розрахункових документів, наданих суборендареві.

В п.п.10.1, 10.4 Договору суборенди передбачено, що строк його дії встановлений до 31.12.2017р. включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов та/або у випадку продовження договору оренди між орендодавцем і орендарем після закінчення строку чинності договору протягом одного місяця, договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов Договору суборенди відповідач за первісним позовом передав, а третя особа прийняла об'єкт суборенди (майно загальною площею 350,00 кв. м.), про що було складено та підписано акт приймання-передавання орендованого майна від 07.09.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 88).

В подальшому третя особа передала із строкового платного користування, а відповідач за первісним позовом прийняв частину майна загальною площею 1,6 кв. м., про що свідчить акт приймання-передавання орендованого майна від 09.09.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 168).

Позивач за первісним позовом просив суд розірвати Договір утримання майна, обґрунтовуючи свої вимоги фактом укладення Договору суборенди між відповідачем за первісним позовом та третьою особою. При цьому, позивач за первісним позовом наголошував на тому, що у зв'язку з укладенням відповідачем за первісним позовом Договору суборенди майна, балансоутримувачем якого є позивач, відповідач не сплачує позивачу частину коштів на відшкодування витрат балансоутримувача, яка передбачена п.8 таблиці 1 п.п.1.1 п.1 Договору утримання майна і становить 18% від чистого доходу (виручки від продажу товарів в орендованому майні), отриманого орендарем від діяльності на орендованій площі, що в свою чергу порушує права позивача і не відповідає умовам укладеного між позивачем та відповідачем Договору утримання майна.

В зустрічному позові заявлені вимоги про визнання недійсним п.8 таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 Договору утримання майна, оскільки названий пункт не відповідає вимогам п.11 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р., а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України. За твердженням відповідача за первісним позовом, останній не є єдиним орендарем приміщень пасажирського терміналу "D", у зв'язку з чим оскаржуваний пункт Договору утримання майна має відповідати вимогам вищезгаданої Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу.

Місцевий господарський суд в задоволенні первісного позову відмовив, визнавши його вимоги нормативно необґрунтованими та документально непідтвердженими. Натомість зустрічний позов було задоволено у повному обсязі.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.

По первісному позову:

В ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.7 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення правовідношення.

Як уже зазначалося вище, позивач за первісним позовом просив суд розірвати Договір утримання майна, укладений з відповідачем за первісним позовом, посилаючись на укладення між відповідачем та третьою особою Договору суборенди, що є підставою для розірвання Договору утримання майна відповідно до п.п.6.4.4 п.6.4 останнього. При цьому, позивач за первісним позовом зазначав про свій намір укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю з третьою особою, тобто суборендарем спірного нерухомого майна.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, місцевий господарський суд виходив з наступного:

- відповідач за первісним позовом виконує умови Договору утримання майна, який позивач просить розірвати, зокрема, сплачує виставлені позивачем за первісним позовом рахунки на оплату наданих за договором послуг щодо відшкодування витрат балансоутримувача;

- згідно з п.1.1 Договору про відшкодування витрат майном є приміщення загальною площею 350,0 кв.м., але в суборенді у третьої особи знаходиться не майно (350,0 кв. м.) в розумінні вказаного Договору, а його частина (348,4 кв.м);

- оскільки в п.п.6.4.4 п.6.4 Договору про утримання майна сторони погодили, що останній може бути достроково розірвано у випадку передачі в суборенду майна, а не його частини, то підстави для розірвання вказаного договору, встановлені домовленістю сторін згідно зі ст. 907 Цивільного кодексу України відсутні;

- згідно з п. 8.4 договору у випадку передачі майна в суборенду, договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю укладається між балансоутримувачем та суборендарем;

- позивач за первісним позовом супровідним листом від 12.01.2016р. №02.5-22-2 направив на адресу третьої особи (суборендаря) для підписання два примірники підписаного з боку позивача договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, але третя особа запропонований позивачем договір не підписала;

- позивач за первісним позовом не довів, що розірвання Договору утримання майна з відповідачем призведе до поновлення його прав, оскільки спірний Договір було укладено між сторонами на виконання п.5.18 Договору оренди з метою компенсації витрат балансоутримувача. Зважаючи на те, що у випадку розірвання спірного договору право позивача за первісним позовом на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю не буде захищене, позивач навпаки позбавиться права на отримання будь-якого відшкодування своїх витрат на утримання орендованого майна;

- позивачем за первісним позовом не доведено істотного порушення відповідачем умов Договору утримання майна.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

В ст. 907 Цивільного кодексу України вказано про те, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в даному випадку обопільна згода сторін за первісним позовом щодо розірвання Договору утримання майна відсутня, про що свідчать надані суду листи позивача №01.22-1749 від 27.05.2016р. та відповідача №408-06-16 від 17.06.2016 р.

Вказані обставини не заперечувалися представниками сторін в поясненнях, які надавалися місцевому та апеляційному господарським судам.

Відповідно до ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).

В ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, укладаючи Договір утримання майна між позивачем та відповідачем за первісним позовом було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема, щодо можливості дострокового припинення його дії.

Як уже зазначалося вище, відповідно до п.п.6.4.4 п.6.4 Договору утримання майна останній може бути достроково розірвано у випадку передачі майна в суборенду.

Колегією суддів враховано висновок місцевого господарського суду про те, що умовами п.п.6.4.4 п.6.4 Договору утримання майна передбачено можливість розірвання договору за згодою сторін лише у випадку передачі всього майна площею 350 кв.м., а не якоїсь його частини (в даному випадку 348,4 кв. м.).

Однак при цьому ані в наданих відповідачем за первісним позовом поясненнях, ані у самому рішенні місцевого господарського суду не міститься посилання на умови оспорюваного договору, в яких би було чітко встановлено, що передача лише частини об'єкта оренди в суборенду не може вважатися підставою для дострокового розірвання Договору утримання майна, оскільки передача частини, а не всього майна, не є свідченням суборенди. Тобто суду не доведено, що частина майна взагалі не може вважатися майном у розумінні Договору утримання майна.

При цьому поза увагою місцевого господарського суду залишилося те, що частина переданого в суборенду майна становить більше ніж 99,5% всієї площі майна, яке знаходиться в оренді відповідача за первісним позовом.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив про те, що позивач за первісним позовом направив третій особі, як суборендарю, два примірники договору на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, але третя особа вказаний договір не підписала.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що питання наявності чи відсутності договірних правовідносин між позивачем за первісним позовом та третьої особи не входять до предмету доказування у даній справі, зокрема, в частині первісного позову про розірвання правочину між позивачем та відповідачем, оскільки третя особа не є стороною цього правочину та/або особою, яка звернулася до суду з вимогою про його розірвання.

Водночас, зазначаючи про те, що третя особа не уклала запропонований позивачем за первісним позовом договір, місцевим господарським судом взагалі не досліджувалося питання про те, чи направляла третя особа позивачу за первісним позовом письмове повідомлення про відмову від укладення договору чи протокол зауважень до запропонованої позивачем редакції договору в порядку, визначеному ст. 181 Господарського кодексу України, тощо.

Вказуючи у своєму рішенні про відсутність істотного порушення Договору утримання майна відповідачем за первісним позовом, місцевий господарський суд взагалі не надав оцінки умовам п.8.4 вказаного договору, яким передбачено, що у разі передачі майна в суборенду, орендар повинен узгодити договір суборенди з балансоутримувачем. У випадку передачі майна в суборенду, договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю укладається між балансоутримувачем та суборендарем.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погодження Договору суборенди з позивачем за первісним позовом.

Окрім того, місцевим господарським судом було встановлено відсутність будь-яких доказів на підтвердження надання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області згоди на передачу орендованого відповідачем за первісним позовом майна (повністю чи частково) в суборенду, як це передбачено в п.6.3 Договору оренди. Відповідний висновок міститься у оскаржуваному позивачем за первісним позовом рішенні місцевого господарського суду у даній справі.

Тобто, фактично зібрані у справі матеріали і пояснення свідчать про те, що Договір суборенди було укладено з порушенням умов як Договору утримання майна, так і безпосередньо Договору оренди.

Колегією суддів враховано посилання відповідача за первісним позовом на те, що у нього є лист, в якому Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області надано згоду на передачу об'єкта оренди в суборендне користування третій особі, але відповідач за первісним позовом не вважає за необхідне його надавати, оскільки вважає, що цей лист не має жодного відношення до предмету спору у даній справі.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Окрім того, відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Судом апеляційної інстанції ставилося відповідачу за первісним позовом питання щодо можливості надання листа-згоди Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області на укладення Договору суборенди, але волевиявлення з цього приводу відповідача було відсутнє, у зв'язку з чим колегія суддів вважає неспростованим висновок місцевого господарського суду про відсутність згоди орендодавця (Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області) на передачу відповідачем за первісним позовом об'єкта оренди в суборенду третій особі.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив про те, що Договір утримання майна було укладено між сторонами на виконання п.5.18 Договору оренди з метою компенсації витрат балансоутримувача. Зважаючи на те, що у випадку розірвання спірного договору право позивача за первісним позовом на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю не буде захищене, позивач навпаки позбавиться права на отримання будь-якого відшкодування своїх витрат на утримання орендованого майна. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем за первісним позовом не доведено, що розірвання Договору утримання майна з відповідачем призведе до поновлення прав позивача. Окрім того, відповідач за первісним позовом належним чином виконує свої зобов'язання перед позивачем за оспорюваним договором.

Колегією суддів було встановлено, що за Договором суборенди третя особа сплачує кошти на утримання нерухомого майна відповідачу за первісним позовом, а останній перераховує їх позивачу.

Однак при цьому, судом апеляційної інстанції також враховано, що умовами Договору утримання майна (п.8 таблиці 1) передбачено, що щомісячна плата за послуги позивача за первісним позовом встановлена в розмірі 18% від чистого доходу, отриманого від діяльності на орендованій площі, де: чистим доходом орендаря є виручка від продажу товарів в орендованому майні (чистий дохід підтверджується довідкою про доходи за звітний місяць).

Отже, плата за Договором утримання майна напряму залежить від доходу, який отримує особа, що користується об'єктом оренди та визначається у відсотковому співвідношенні до такого доходу.

Натомість місцевим господарським судом взагалі не перевірялося це питання, у зв'язку з чим у суду були відсутні належні та допустимі докази, які б надавали можливість встановити з ким саме (відповідачем за первісним позовом чи третьою особою) для позивача буде вигідніше укласти Договір утримання майна, зважаючи на можливі прибутки від надання послуг з утримання об'єкту оренди, який перебуває на балансі позивача за первісним позовом.

Тобто, в даному випадку дії відповідача за первісним позовом порушують майнові права позивача в частині отримання доходу від реалізації послуги з утримання спірного нерухомого майна. До того ж, відсутність погодження позивача за первісним позовом та орендодавця на укладення Договору суборенди, а також відсутність укладеного між позивачем за первісним позовом і третьою особою договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг свідчить про те, що третя особа отримує вказані послуги без достатніх на те підстав.

Підсумовуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, приймаючи до уваги наявні докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку наявні підстави для дострокового розірвання Договору утримання майна, укладеного між позивачем та відповідачем за первісним позовом, тоді як ухилення відповідача за первісним позовом від його розірвання порушує права позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, а тому первісний позов є обґрунтованим, нормативно та документально підтвердженим і підлягає задоволенню у повному обсязі.

За зустрічним позовом:

Як уже зазначалося вище, відповідач за первісним позовом просив суд визнати недійсним п.8 таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 Договору утримання майна, посилаючись на те, що названий пункт договору не відповідає вимогам п.11 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р. (далі - Методика).

Місцевий господарський суд задовольнив вимоги зустрічного позову, зазначивши про те, що в п.11 Методики передбачений порядок розрахунку витрат не тільки на утримання нерухомого майна, зданого в оренду, а і прибудинкової території, тобто території, яка прилягає до орендованого майна. Оспорюваним п.8 таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 Договору утримання майна сторони передбачили розмір плати також за підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, в розмірі 18% від чистого доходу, отриманого від діяльності орендаря на орендованій площі. Оскільки до території, прилеглої до орендованого майна, відноситься і прибудинкова територія, порядок розрахунку витрат на утримання якої передбачений п.11 Методики, то суд дійшов висновку, що зміст оспорюваного п.8 таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 Договору утримання майна суперечить вимогам Методики щодо визначення розміру відшкодування на утримання цього майна.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

В ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вбачається з матеріалів справи, в п.8 Таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 Договору утримання майна передбачено, що балансоутримувач надає, а орендар отримує наступні послуги, зокрема, підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під'їзних шляхів, забезпечення приміщень загального користування. За зазначену послугу передбачена щомісячна плата в розмірі 18% від чистого доходу, отриманого від діяльності орендаря на орендованій площі.

04.10.1995р. постановою Кабінету Міністрів України №786 було затверджено Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, відповідно до п.11 якої витрати на утримання нерухомого майна, зданого в оренду одночасно кільком підприємствам, організаціям, і прибудинкової території, розподіляються між ними залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної підприємствами, організаціями загальної площі.

Передбачені Договором утримання майна послуги надаються не в орендованих приміщеннях, а на території, прилеглої до орендованого майна, у зв'язку з чим п.8 Таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 вищезгаданого договору не має відповідати вимогам п.11 Методики.

Місцевим господарським судом ототожнено поняття «прибудинкова територія» та «територія, прилегла до орендованого майна», хоча діюче законодавство надає наступне визначення поняття «прибудинкова територія» - це встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов'язаних з ним (ними) господарських та технічних будівель і споруд.

Однак об'єкт оренди не є частиною багатоквартирного будинку, а є приміщенням в пасажирському терміналі "D" Міжнародного аеропорту "Бориспіль".

Окрім того, пославшись на п.11 Методики, місцевий господарський суд взагалі не надав належної оцінки п.3 названої Методики, який передбачає, що до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов'язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.

Отже, в даному випадку позивач, як балансоутримувач спірного нерухомого майна, за Договором утримання майна надає послуги, які відповідно до п.3 Методики не включаються до орендної плати, а тому до умов п.8 Таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 вказаного Договору не можуть застосовуватися положення п.11 Методики.

Інших підстав для визнання недійсним п.8 Таблиці №1 п.п.1.1.1 п.1.1 Договору утримання майна відповідачем за первісним позовом не наведено.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів за результатами перегляду справи дійшла висновку про відсутність в зустрічному позові підстав, з якими законодавець пов'язує недійсність правочинів, а тому вимоги зустрічного позову є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідноі до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на спростування вимог первісного позову та підтвердження вимог зустрічного позову.

Натомість доводи апеляційної скарги позивача за первісним позовом підтвердилися під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області у справі №911/2695/16 від 03.11.2016р. має бути скасоване з прийняттям нового рішення про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові.

У зв'язку із задоволенням первісного позову та апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за їх подання мають бути відшкодовані позивачу за первісним позовом (апелянту) за рахунок відповідача за первісним позовом.

Судові витрати за подання зустрічного позову, з огляду на відмову у його задоволенні, покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на Господарського суду Київської області у справі №911/2695/16 від 03.11.2016р. задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області у справі №911/2695/16 від 03.11.2016р. скасувати та прийняти нове рішення.

3. Первісний позов задовольнити повністю.

4. Розірвати договір від 07.09.2015р. №02.5-14/1-67 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, укладений між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс".

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс" на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 копійок) судового збору за подання позову.

6. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс" на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 1 515,80 грн. (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять гривень 80 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити Господарському суду Київської області видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

9. Матеріали справи №911/2695/16 повернути до Господарського суду Київської області.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України через Київський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова