Рішення № 65087550, 28.02.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017р. Справа№ 914/3212/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Марінченко Р.І.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», м.Львів,

до Відповідача-1: Львівського обласного військового комісаріату, м.Львів,

до Відповідача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, м.Львів,

про стягнення заборгованості

ціна позову: 2329,02 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність від 29.12.2016 року №LVZ007.2СЛ-3920-1216);

Відповідача-1: ОСОБА_2 представник (довіреність від 22.02.2017 року №1683);

Відповідача-2: ОСОБА_3 представник (довіреність від 05.01.2017 року №49);

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до Львівського обласного військового комісаріату та до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова про стягнення 1962,68 грн. суми основної заборгованості за спожитий природний газ, 315,64 грн. пені, 25,35 грн. інфляційних нарахувань та 25,35 грн. інфляційних нарахувань. Ціна позову 2329,02 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 22.12.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 03.01.2017 року.

У звязку із тимчасовою втратою працездатності суддею Фартушком Т.Б. судове засідання 03.01.2017 року не відбулось. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.01.2017 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.01.2017 року. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах від 31.01.2017 року та 14.02.2017 року у справі.

Окрім того, ухвалою суду від 31.01.2017 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова.

Представникам ОСОБА_4 по явці оголошено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 24, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровано Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення ухвал про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 24, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді чи колегії суддів не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав усні пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Відповідач 1 явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

Представник Відповідача 2 в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору.

27.01.2017 року Відповідачем 2 подано до суду Відзив на позовну заяву (вх. №8017/17), у якому зазначає про погашення суми основного боргу перед Позивачем та просить суд при прийнятті рішення зменшити розмір нарахованої Відповідачу 1 за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу пені.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створює Сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі, на обовязковість виконання якої вказувалось в ухвалах про відкладення розгляду справи, окрім подання відзиву на позовну заяву, ОСОБА_4 зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників ОСОБА_4, суд встановив наступне.

01.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (Позивач, Постачальник) та Львівським обласним військовим комісаріатом (Відповідач 1, Споживач) укладено Договір на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів (бюджетних організацій) №114109PJ0CPB016 (далі Договір), відповідно до п.1.1 та 1.2. якого, Постачальник зобовязувався передати у власність Споживачу у 2016 році природний газ, а Споживач прийняти та оплатити вартість газу в розмірах, строки та порядку, визначному Договором. Річний обсяг постачання газу 15000 тис. куб.м.

Пунктом 1.3 Договору визначено планові обсяги постачання газу по місяцях.

Відповідно до пункту 3.1. Договору розрахунки за поставлений Споживачеві газ здійснюються за цінами, встановленими між Постачальником та Споживачем.

Ціна газу становить 6496,67 грн. за 1000 куб.м., крім того 1299,334 грн. ПДВ. Всього з ПДВ 7796,004 грн. (п. 3.2. Договору).

Згідно пунктів 3.5. та 3.6. Договору місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом 2 Договору. Загальна сума Договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого Споживачеві за Договором.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що оплата газу здійснюється Споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в наступному порядку:

4.2.1. 100 відсотків місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи із ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період.

4.2.2. у разі збільшення у встановленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду Споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в пятиденний строк після збільшення такого обсягу.

4.2.3. Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6. Договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Відповідно до пункту 6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність згідно із Договором чинним законодавством України.

Пунктом 6.2.1. Договору Сторонами передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

На виконання умов Договору Позивачем поставлено Відповідачу 1 відповідно до підписаного та скріпленого відбитками печаток ОСОБА_4 приймання-передачі природного газу від 30.04.2016 року №ЗЛВ00025789 природний газ в обсязі 0,255 тис. м. куб. на суму 1962,68 грн.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем 1 акту приймання-передачі природного газу, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Позивач вказує на те, що Відповідачем 1 взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого природного газу не виконано, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 1962,68 грн.

Окрім того, 10.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (Кредитор), Львівським обласним військовим комісаріатом (Боржник) та Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова (Поручитель) укладено Договір поруки б/н, за умовами якого Поручитель зобовязувався повністю відповідати перед Кредитором за виконання Боржником зобов'язань по оплаті згідно з Договором.

Пунктом 2 Договору поруки Сторонами погоджено, що у випадку невиконання Боржником своїх зобов'язань по оплаті за розрахунковий період згідно з Договором, Поручитель зобов'язується відповідати перед Кредитором в межах суми боргу за спожитий Боржником обсяг природного газу шляхом перерахування коштів на розподільчий та поточний рахунок Кредитора.

Відповідно до пункту 5 Договору поруки він набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до укладення нового договору. В порядку ч. 3 ст. 631 ЦК України Сторони встановили, умови Договору поруки застосовуються до правовідносин, які виникли між ними з 01.01.2016 року.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб ОСОБА_4 у справі.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Позивача 1962,68 грн. суми боргу за поставлений природний газ.

31.01.2017 року Відповідачем 1 подано заперечення на позовну заяву (вх. №3916/17), у якому вважає позовні вимоги Позивача безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити Позивачу в їх задоволенні з підстав того, що Договір укладено з ініціативи Позивача, який не був переможцем у процедурі державних закупівель, які проводяться Відповідачем 2, як платником за спожиті Відповідачем 1 комунальні послуги, а кошти на оплату комунальних послуг в кошторисі Відповідача 1 відсутні.

Окрім того, 27.01.2017 року Відповідачем 2 подано до суду Відзив на позовну заяву (вх. №8017/17), у якому зазначає про погашення суми основного боргу перед Позивачем та просить суд при прийнятті рішення зменшити розмір нарахованої Відповідачу 1 за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу пені.

Суд зазначає, що станом на час розгляду справи по суті належних, достатніх та допустимих доказів погашення суми основної заборгованості Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Приписами ч.1 ст.15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

У відповідності до ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У ч.1 ст.612 ЦК України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому суд зазначає, що підписання Покупцем акту приймання-передачі природного газу, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і який відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст.547 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Приписами частини другої вказаної статті передбачено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст. 554 ЦК України).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 1962,68 грн. боргу за природний газ, відсутність заперечень Відповідачів 1 та 2 як проти самого факту поставки природного газу, так і щодо якісних і кількісних показників природного газу, забезпечення Відповідачем 2 порукою зобов'язання Відповідача 1 із оплати поставленого за Договором природного газу, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Позивача 1962,68 грн. суми основного боргу за поставлений природний газ є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 315,64 грн. пені.

Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача 1 на користь Позивача 315,64 грн. пені.

Пунктом 6.2. Договору Сторонами передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Приписами ч.2 ст.343 ГК України, встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Здійснивши перевірку розрахунків суми пені, яку належить стягнути з Відповідачів 1 та 2 на користь Позивача за порушення порядку та строку оплати поставленого за Договором природного газу, суд приходить до висновку, що сума пені нарахована Позивачем вірно і складає 315,64 грн.

Щодо стягнення 25,35 грн. інфляційних втрат та 25,35 грн. інфляційних втрат.

Позивач просить суд стягнути з Відповідачів 1 та 2 на користь Позивача 25,35 грн. трьох інфляційних втрат та 25,35 грн. трьох інфляційних втрат.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат, які Позивач просить суд стягнути з Відповідачів 1 та 2, суд дійшов висновків, що їх сума розрахована Позивачем вірно і становить 25,35 грн.

При цьому суд зазначає про те, що Позивачем помилково у прохальній частині позовної заяви двічі включено до суми позовних вимог суму інфляційних втрат в розмірі 25,35 грн., відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідачів 1 та 2 на користь Позивача 25,35 грн. інфляційних втрат та 25,35 грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідачів 1 та 2 на користь Позивача 25,35 грн. інфляційних втрат. В решті позовних вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо наявного розрахунку 3% річних суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення 3% річних Позивачем не заявлялись, відтак, не є предметом спору у даній справі.

27.01.2017 року Відповідачем 2 подано до суду Відзив на позовну заяву (вх. №8017/17), у якому просить суд при прийнятті рішення у справі зменшити розмір нарахованої пені з підстав відсутності коштів на оплату комунальних послуг у його кошторисі.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З підстав наведеного, заслухавши пояснення представників ОСОБА_4, враховуючи доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, пені та інфляційних втрат, з урахуванням матеріальних інтересів ОСОБА_4, скрутного матеріального становища Відповідачів 1 та 2 суд дійшов висновків про необхідність часткового задоволення клопотання Відповідача 2, викладеного у Відзиві на позовну заяву (від 27.01.2017 року вх. №8017/17) та зменшення розміру пені, яку слід стягнути з Відповідачів 1 та 2 на користь Позивача, на 80 відсотків; відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 315,64 грн. пені за заявлений до стягнення період підлягають до задоволення в розмірі 63,13 грн. (315,64/100*20); в решті позовних вимог в частині стягнення пені слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

28.02.2017 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03.03.2017р.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем за подання позовної заяви до суду Платіжним дорученням від 09.06.2016 року №207 сплачено судовий збір в розмірі 1378,00 грн. оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №4 до позовної заяви.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати слід покласти на Сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та Стягнути солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Позивача 1363,00грн. судового збору. При цьому суд враховує вищенаведені доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення пені та зазначає, що судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на Відповідачів повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 45, 47, 33, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути солідарно з Львівського обласного військового комісаріату (79000, Львівська область, м.Львів, вул. І Франка, буд. 25; ідентифікаційний код 08412340) та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Батуринська, буд.2; ідентифікаційний код 07638027) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (79039, Львівська область, м.Львів, вул.Золота, буд.42; ідентифікаційний код 39594527) 1962,68 грн. суми боргу за природний газ, 63,13 грн. пені, 25,35 грн. інфляційних втрат та 1363,00 грн. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.