Рішення № 65086513, 21.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017Справа №910/5687/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в розмірі 58 464,65 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Тараненко Г.Ю. (довіреність № 228 від 21.03.2016);

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ :

29.03.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (далі - позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 58 464,65 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за генеральним договором фінансового лізингу № 3584 від 18.03.2015 та договором фінансового лізингу № 3584-03/03/15-Н від 25.03.2015 до нього, укладених сторонами, в частині сплати позивачу, як лізингодавцю, його винагороди (комісії) за період з травня по вересень 2015 року.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 58 464,65 грн, з яких: 40 789,02 грн - заборгованість зі сплати лізингових платежів; 9 759,72 грн - пеня; 604,69 грн - три проценти річних; 1 192,87 грн - інфляційна складова боргу; 6 118,35 грн - штраф.

Провадження у справі № 910/5687/16 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2016, розгляд справи призначено на 25.04.2016.

12.04.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надішли клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом, а також клопотання про розгляд справи без його участі.

25.04.2016 представник відповідача в судовому засіданні подав заперечення проти позовних вимог, у яких, зокрема, вказав, що до порушення відповідачем його зобов'язань перед позивачем призвело складне фінансове становище та зменшення доходів притаманне протягом 2014-2015 років багатьом суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі й відповідачу, та просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на підставі ст. 233 Господарського кодексу України.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2016 розгляд справи відкладено на 16.05.2016.

16.05.2016 у судовому засіданні представники сторін надали суду пояснення щодо обставин справи.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 16.05.2016 в прийнятті зустрічної позовної заяви відповідача про визнання договору частково недійсним та стягнення коштів відмовлено, розгляд справи відкладено на 23.05.2016.

23.05.2016 у судовому засіданні представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке булло задоволено судом.

Представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Господарським судом міста Києва пов'язаної з нею справи № 910/5698/16, предметом розгляду якої є визнання недійсними положень п.п. 11.8, 11.9 генерального договору фінансового лізингу № 3584 від 18.03.2015 та стягнення 294 782,50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2016 клопотання представника відповідача задоволено, провадження у даній справі зупинено до вирішення Господарським судом міста Києва справи № 910/5698/16 з підстав, викладених у вказаній ухвалі.

18.07.2016 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання про поновлення провадження у справі, у зв'язку з тим, що 21.06.2016 Господарським судом міста Києва було прийнято рішення в справі № 910/5698/16, яке набрало законної сили.

Листом № 06-37.1/1515/16 від 28.07.2016 сторін спору повідомлено про те, що в зв'язку з поданням апеляційної скарги на вищевказане рішення суду обставини, які зумовили зупинення провадження в даній справі не усунуті, відтак підстави для поновлення провадження у справі відсутні.

12.10.2016 через загальний відділ діловодства суду представник позивача повторно подав клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2016 у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження в даній справі, а саме: набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 законної сили, провадження у справі № 910/5687/15 поновлено, розгляд справи призначено на 29.11.2016.

29.11.2016 представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 провадження у даній справі зупинено до вирішення Вищим господарським судом України справи № 910/5698/16 з підстав, викладених у вказаній ухвалі.

18.01.2017 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання про поновлення провадження у справі, в зв'язку з тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 910/5698/16, яким в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсними положень п.п. 11.8, 11.9 генерального договору фінансового лізингу № 2584 від 18.03.2015 та стягнення 294 782,50 грн, відмовлено, залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.01.2017 та набрало законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 провадження у справі № 910/5687/15 поновлено, розгляд справи призначено на 01.02.2017.

Судове засідання, призначене на 01.02.2017, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 розгляд даної справи призначено на 21.02.2017.

20.02.2017 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке було задоволено судом.

21.02.2017 представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 21.02.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, судом встановлено наступне.

18.03.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (далі - позивач або лізингодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач або лізингоодержувач) був укладений генеральний договір фінансового лізингу № 3584 (далі - генеральний договір фінансового лізингу), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене відповідачем майно (далі - предмет лізингу), найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна постачальника, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у відповідному договорі фінансового лізингу, що є невід'ємною частиною генерального договору, а відповідач зобов'язувався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов цього генерального договору та відповідного договору фінансового лізингу, а в кінці строку дії договору мав право придбати предмет лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у відповідному договорі.

Пунктом 1.2 генерального договору фінансового лізингу передбачено, що лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний у відповідному договорі (далі - строк лізингу). Строк лізингу починається з дати підписання сторонами акта прийому-передачі відповідного предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути менше одного року.

25.03.2015 між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 3584-03/03/15-Н до генерального договору фінансового лізингу (далі - договір фінансового лізингу) згідно з умовами якого предметом лізингу є автомобіль Volkswagen Caddy, 2012 року випуску, загальною вартістю, включаючи ПДВ, 283 824,00 грн.

30.03.2015 на виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав, а відповідач прийняв предмет лізингу - автомобіль Volkswagen Caddy, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі/кузова НОМЕР_3, № двигуна НОМЕР_4, що підтверджується актом прийому-передачі предмету лізингу, копія якого долучена до матеріалів справи.

Проте, в порушення умов генерального договору фінансового лізингу та договору фінансового лізингу, з травня 2015 року відповідач припинив виконувати свої грошові зобов'язання за вказаними договорами.

У зв'язку з цим, 28.07.2015 позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу № 3584-03/03/15-Н від 25.03.2015, в якому вимагав протягом 7 днів, з моменту направлення даного повідомлення, повернути предмет лізингу, а також надати документи та приналежності, отримані відповідно до акту приймання-передачі.

25.10.2015 предмет лізингу був вилучений позивачем у відповідача, що підтверджується актом повернення (вилучення) майна з фінансового лізингу за договором № 3584-03/03/15-Н від 25.03.2015 в зв'язку з відмовою (розірванням) за ініціативою лізингодавця, копія якого долучена до матеріалів справи.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 58 464,65 грн, з яких: 40 789,02 грн - заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з травня по вересень 2015 року; 9 759,72 грн - пеня; 604,69 грн - три проценти річних; 1 192,87 грн - інфляційна складова боргу; 6 118,35 грн - штраф.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Положеннями п. 2.1 генерального договору фінансового лізингу передбачено, що лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу та інші платежі, які встановлюються у додатках до цього генерального договору та/або до відповідного договору.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлений обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно з п. 2.1 генерального договору фінансового лізинг лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися лізингодавцем по факсу та/або на е-mаіl лізингоодержувача.

З додаткової угоди № 1 від 30.03.2015 до договору фінансового лізингу № 3584-03/03/15-Н від 25.03.2015 генерального договору фінансового лізингу № 3584 від 18.03.2015 (далі - додаткова угода № 1 від 30.03.2015), умовами якої погоджений графік внесення лізингових платежів, вбачається, що протягом спірного періоду - з травня по вересень 2015 року, відповідач зобов'язувався сплати позивачу, як лізингодавцю, його винагороду (комісію) в розмірі: за травень - 8 549,30 грн; за червень - 8 360,18 грн; за липень - 8 164,83 грн; серпень - 7 963,06 грн; за вересень - 7 754,65 грн, а всього 40 792,02 грн.

Крім того, наявність у відповідача заборгованості перед позивачем з оплати винагороди (комісії) за спірний період у розмірі 40 792,02 грн підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків на 16.05.2016 за договором № 3584-03/03/15-Н від 25.03.2015, засвідченим підписом відповідача та його печаткою, долученим до матеріалів справи.

Судом встановлено, що 28.07.2015 позивач звернувся до відповідача із повідомленням про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу, а 25.10.2015 предмет лізингу був вилучений позивачем у відповідача.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право: відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Пунктом 11.2.1 генерального договору фінансового лізингу передбачено, що лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати генеральний договір та/або відповідний договір (відмовитися від генерального договору та/або відповідного (их) договору(ів)) та вилучити предмет(и) лізингу у випадках, коли лізингоодержувач: не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений відповідним договором чи будь-яким іншим договором, що укладені чи будуть укладені сторонами протягом дії генерального договору, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу.

Датою розірвання відповідного договору є дата фактичної передачі предмета лізингу лізингоодержувачем лізингодавцю (дата повернення) або дата вилучення предмета лізингу. Повернення/вилучення предмета лізингу оформляється підписанням сторонами акта повернення предмета лізингу або підписанням акта вилучення предмета лізингу комісією у складі уповноважених осіб лізингодавця, в якому зазначаються фактичні показники пробігу предмета лізингу та всі дефекти (п. 11.6 генерального договору фінансового лізингу).

Таким чином, договір фінансового лізингу № 3584-03/03/15-Н від 25.03.2015 був розірваний 25.10.2015 - у день фактичного вилучення предмету лізингу.

Положеннями ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавцю також надано право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку та вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Згідно з п. 11.8 генерального договору фінансового договору, вилучення предмета лізингу, припинення (відмова від договору та/або генерального договору) не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з відповідним договором та/або генеральним договором. Сторони досягли згоди, що у разі односторонньої відмови лізингодавця від відповідного договору - генерального договору (розірвання генерального договору) лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з графіком платежів відповідного(их) договору(ів); витрати понесені лізингодавцем у зв'язку з виконанням договору(ів) (у тому числі у зв'язку з вилученням та подальшою реалізацією предмета(ів) лізингу, транспортуванням, зберіганням, витрати на здійснення виконавчого напису нотаріусу, судові витрати, витрати у зв'язку з оплатою юридичних послуг, витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, які надають послуги, пов'язані з вилученням предмета лізингу, тощо, а також передбачені генеральним договором та чинним законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 вказаної статті).

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, що підтверджують оплату ним заборгованості перед позивачем або спростовують доводи останнього, суду не надав.

Судом встановлено, що загальний розмір винагороди (комісії) лізингодавця за спірний період з травня по вересень 2015 року становить 40 792,02 грн. Водночас, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість зі сплати лізингових платежів у розмірі 40 789,02 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суду надано право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Позивачем, як заінтересованою особою, відповідного клопотання подано не було, тому заборгованість зі сплати лізингових платежів підлягає стягненню з відповідача в розмірі визначеному позивачем, а саме - 40 789,02 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 9 759,72 грн пені та 6 118,35 грн штрафу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з графіком внесення лізингових платежів (в редакції додаткової угоди № 1 від 30.03.2015) встановлено наступні терміни їх сплати: за травень 2015 року - 30.05.2015; за червень 2015 року - 30.06.2015; за липень 2015 року - 30.07.2015; за серпень 2015 року - 30.08.2015; за вересень 2015 року - 30.09.2015.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач лізингові платежі за спірний період не оплатив, відтак допустив порушення зобов'язання.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 вказаної статті).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.1.1 генерального договору фінансового лізингу передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов генерального договору та/або відповідного договору лізингоодержувач несе таку відповідальність: за несвоєчасну оплату лізингових платежів за відповідним договором та інших платежів, передбачених генеральним договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд дійшов висновку, що він виконаний не вірно, у зв'язку з чим судом був здійснений власний розрахунок пені:

Період заборгованостіРозмір заборгованості (грн)Кількість днів простроченняОблікова ставка НБУ (%)Розмір пені (грн)Травень 201531.05.2015-27.08.20158 549,308930,01 250,7728.08.2015-24.09.20158 549,302827,0354,1525.09.2015-30.11.20158 549,306722,0690,50Червень 201501.07.2015-27.08.20158 360,185830,0797,0828.08.2015-24.09.20158 360,182827,0346,3225.09.2015-30.12.20158 360,189722,0977,57Липень 201531.07.2015-27.08.20158 164,832830,0375,8128.08.2015-24.09.20158 164,832827,0338,2325.09.2015-31.12.20158 164,839822,0964,5701.01.2016-30.01.20168 164,833022,0295,28Серпень 201531.08.2015-24.09.20157 963,062527,0294,5225.09.2015-31.12.20157 963,069822,0940,7301.01.2016-29.02.20167 963,066022,0575,96Вересень 201501.10.2015-31.12.20157 754,659222,0860,0201.01.2016-15.03.20167 754,657522,0699,19Всього9 760,70

Здійснивши власний розрахунок пені, суд встановив, що її розмір становить 9 760,70 грн, та є більшим ніж заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 7.1.2 генерального договору фінансового лізингу передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов генерального договору та/або відповідного договору лізингоодержувач несе таку відповідальність: у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів за відповідним договором, крім пені, передбаченої п.7.1.1 генерального договору, лізингоодержувач оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості.

Дослідивши розрахунок штрафу, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому допущені арифметичні помилки, у зв'язку з чим судом був здійснений власний розрахунок штрафу.

Так, враховуючи розмір заборгованості - 40 792,02 грн, а також ставку штрафу - 15%, штраф за розрахунком суду становить 6 118,80 грн та є більшим ніж заявлено позивачем до стягнення.

У запереченнях проти позовних вимог, поданих відповідачем 25.04.2016, останній зокрема просив суд, на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, зменшити розмір штрафних санкцій, заявлений позивачем, в повному обсязі.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду при прийнятті рішення надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд зазначає, що відповідачем, в порушення вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів на підтвердження його скрутного матеріального становища.

Врахувавши роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України, суд дослідив обставини справи та дійшов висновку про те, що даний випадок не являється винятковим, а належні до сплати штрафні санкції не є надмірно великими порівняно із сумою основного боргу, тому підстави для зменшення їх розміру відсутні.

Здійснивши власний розрахунок пені та штрафу, суд встановив, що їх розмір є більшим ніж заявлено позивачем до стягнення. Проте, позивачем, як заінтересованою особою, відповідного клопотання в порядку, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, подано не було, а тому, враховуючи, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене відповідачем порушення зобов'язання, вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу підлягають задоволенню у розмірах, визначених позивачем, а саме: 9 759,72 грн - пеня; 6 118,35 грн - штраф.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 604,69 грн та інфляційну складову боргу в сумі 1 192,87 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних та інфляційної складової боргу суд дійшов висновку про те, що він виконаний не вірно. У зв'язку з цим, судом був здійснений власний розрахунок вказаних позовних вимог:

Період нарахуванняРозмір боргу (грн)Кіл-ть днів у періоді3% річних (грн)Період індексації боргуІнфляційна складова боргу (грн)Травень 201531.05.2015-30.11.20158 549,30184129,2931.05.2015-15.03.2016236,56Червень 201501.07.2015-30.12.20158 360,18183125,7501.07.2015-15.03.2016197,09Липень 201531.07.2015-31.12.20158 164,83154103,3531.07.2015-15.03.2016276,9101.01.2016-30.01.20168 164,833020,13 Серпень 201531.08.2015-31.12.20157 963,0612380,5031.08.2015-15.03.2016336,4601.01.2016-29.02.20167 963,066039,27 Вересень 201530.09.2015-31.12.20157 754,659258,6401.10.2015-15.03.2016145,9401.01.2016-15.03.20167 754,657547,80 Всього604,73Всього1 192,96

Здійснивши власний розрахунок трьох процентів річних та інфляційної складової боргу, суд встановив, що їх розмір є більшим ніж заявлено позивачем до стягнення. Проте, позивачем, як заінтересованою особою, клопотання в порядку, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, подано не було, тому вказані позовні вимоги підлягають стягненню в розмірі, визначеному позивачем, а саме: три проценти річних у розмірі 604,69 грн, інфляційна складова боргу в сумі 1 192,87 грн.

Щодо розподілу господарських витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що вимоги позивача задоволені судом повністю, судовий збір у розмірі 1 378,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (02139, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 35А, офіс 301; ідентифікаційний код 37859096) заборгованість зі сплати лізингових платежів у розмірі 40 789,02 грн (сорок тисяч сімсот вісімдесят дев'ять грн 02 коп); 9 759,72 грн (дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять грн 72 коп.) пені; 6 118,35 грн (шість тисяч сто вісімнадцять грн 35 коп.) штрафу; три проценти річних у сумі 604,69 грн (шістсот чотири грн 69 коп.); інфляційну складову боргу в розмірі 1 192,87 грн (одна тисяча сто дев'яносто дві грн 87 коп.); 1 378,00 грн (одну тисячу триста сімдесят вісім грн 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03 березня 2017 року.

Cуддя Я.А. Карабань