Рішення № 65083258, 23.02.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/939/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Ужгородського міськрайонного управління юстиції, Першої Ужгородської державної нотаріальної контори та ОСОБА_4 про визнання розірвання шлюбу фіктивним та визнання спадкоємцем першої черги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до Ужгородського міськрайонного управління юстиції, Першої Ужгородської державної нотаріальної контори та ОСОБА_4, про визнання фіктивним розірвання шлюбу та визнання ОСОБА_3 спадкоємцем першої черги.

У позовній заяві представник позивач зазначає, що з 28 жовтня 1999 року по 17 жовтня 2007 року позивач та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження, з відміткою про розірвання шлюбу, НОМЕР_1. Незважаючи на розлучення вони проживали разом, фактично шлюб був розірваний фіктивно, з метою ведення підприємницької діяльності. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5, внаслідок хвороби помер. Позивач особисто отримала свідоцтво про смерть та займалась похованням, що підтверджується рахунками-замовленнями № 004688 та № 004689 від 11 березня 2015 року. Після смерті ОСОБА_5 у встановлений законом строк позивач звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом було роз'яснено, що у зв'язку з тим, що на момент смерті вона та ОСОБА_6 були розлучені то необхідно встановити юридичний факт приживання однією сім'єю.

Позивач також вказує, що враховуючи те, що сестра померлого ОСОБА_4 заявила свої претензії на спадкове майно та не визнає факту проживання позивача з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу, позивач звернулась до суду з позовом. Допитані по справі свідки, як зазначає позивач, пояснюють, що ОСОБА_5 до самої смерті постійно проживав з позивачем ОСОБА_3, їх разом бачили на вулиці, вони возили товар на ринок, ОСОБА_3 приносила на роботу обід ОСОБА_5, допомагала йому торгувати та доглядала за ним під час хвороби. При цьому інші свідки пояснюють, що ОСОБА_5 з 2013 року постійно проживав сам у своїй квартирі за адресою: АДРЕСА_1, де і помер, ОСОБА_4 викликала йому швидку медичну допомогу, однак похованням померлого займалась ОСОБА_3 Також свідки зазначають що ОСОБА_5 у період з 2013 по 2014 роки здавав студентам в оренду квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

У поданій до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позовній заяві зазначається, що факт проживання ОСОБА_5 разом з позивачем по АДРЕСА_2, підтверджується довідкою ЖРЕР "Підзамок" від 24 вересня 2015 року № 2167 та поясненнями сусідів, які містяться у висновках Ужгородського відділу поліції, які виносились за фактом порушення громадського порядку. Позивач вказує, що в матеріалах справи містяться договори оренди від 1 листопада 2011 року, укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, ОСОБА_3, підписаний орендодавцем і договір оренди № 01.05.2013р. від 2 січня 2013 року, укладений між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_5, ОСОБА_3 З відповіді ОКТМО "Фтизіатрія" від 3 листопада 2014 року вбачається, що у листопаді 2014 року ОСОБА_5 в супроводі дружини ОСОБА_3 звернувся за обстеженням щодо туберкульозу легень.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 118-119 ЦПК України, ОСОБА_3, просить суд визнати фіктивним розірвання шлюбу від 17 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а також визнати ОСОБА_3 спадкоємцем першої черги за померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1, позовні вимоги підтримала та попросила задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила.

Інші сторони по справі в судове засідання повторно не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали даної цивільної справи, та матеріали цивільної справи №308/12929/15-ц, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Законодавець встановлює, коли розірвання шлюбу визначається фіктивним. Зокрема відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, при розгляді справ, які виникають у зв'язку з укладенням, припиненням шлюбу, а також з інших сімейних відносин, необхідно виходити з положень Конституції України, норм Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 року № 2709-IV та інших нормативно-правових актів, що регулюють сімейні відносини.

Згідно статті 11 Сімейного кодексу України , при вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Статтею 108 Сімейного кодексу України передбачено, що за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану.

У матеріалах справи наявна фотокопія свідоцтва про одруження НОМЕР_2 від 28 жовтня 1999 року, відповідно до якого громадянин ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, одружився 28 жовтня 1999 року з громадянкою ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2. Прізвище чоловіка після одруження ОСОБА_5, прізвище дружини після одруження ОСОБА_10. На вказаній фотокопії свідоцтва про одруження наявний слабо розбірливий напис про розірвання шлюбу.

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 17 жовтня 2007 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було розірвано, про що внесено відповідний актовий запис за №342.

Відповідно до фотокопії лікарського свідоцтва про смерть від 10 березня 2015 року НОМЕР_4 громадянин ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Судом, за заявою заінтересованої особи, розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 Сімейного кодексу України, може бути визнане фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини.

ОСОБА_3 зазначає у позовній заяві, що незважаючи на розлучення, вона з ОСОБА_5 проживали разом, фактично шлюб був розірваний фіктивно, з метою ведення підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 2 та 4 статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, а також сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства..

Разом з тим, позивач не вказує, що після розлучення з ОСОБА_5, продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини, та не надала суду, докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 після розірвання шлюбу продовжували проживати саме однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки і не мали наміру припинити шлюбні відносини.

Наявна у справі фотокопія акту перевірки дотримання паспортного режиму (для надання субсидій) від 24 вересня 2015 року № 20, тобто документу, який виданий через пів року після смерті ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та в якому зазначається, що ОСОБА_5 1971 року народження не зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, але за словами ОСОБА_3, проживав без реєстрації з 1997 року, та фотокопія довідки ЖРЕР № 2 "Підзамок" від 24 вересня 2015 року № 2167, згідно якої, зі слів сусідів ОСОБА_5 1971 року народження, проживав за адресою: АДРЕСА_2, без реєстрації з 2007 року, не можуть бути прийняті судом, як доказ того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки і не мали наміру припинити шлюбні відносини.

Крім того, відомості про те, що ОСОБА_5 1971 року народження проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2, з 1997 року, внесені до акту перевірки дотримання паспортного режиму (для надання субсидій) від 24 вересня 2015 року № 20, за словами позивача ОСОБА_3, а відомості про те що ОСОБА_5, проживав за адресою: АДРЕСА_2, без реєстрації з 2007 року, внесені до довідки ЖРЕР № 2167 "Підзамок" від 24 вересня 2015 року № 2167, зі слів сусідів, при цьому в довідці не зазначаються дані сусідів, зі слів яких відповідні відомості внесені до даної довідки.

Суд звертає увагу і на те, що згідно фотокопії акту перевірки дотримання паспортного режиму (для надання субсидій) від 24 вересня 2015 року № 20, ОСОБА_5 1971 року народження, зі слів ОСОБА_3, проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2, з 1997 року, а відповідно до довідки ЖРЕР № 2 "Підзамок" від 24 вересня 2015 року № 2167, ОСОБА_5 проживав за вказаною адресою з 2007 року.

Крім того, у жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до Ужгородського міськрайонного суду з позовом в якому просила встановити факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини, ОСОБА_3 з ОСОБА_5 у період з 17 жовтня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_3. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що з 28 жовтня 1999 року по 17 жовтня 2007 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5. Вказувала, що після розірвання шлюбу вона примирилася з ОСОБА_5 і вони продовжували проживати разом, вести спільне господарство та спільну підприємницьку діяльність.

Позивачка зазначала, що ОСОБА_5 був зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, однак фактично проживав із нею в будинку по АДРЕСА_2, де вони спільно провели ремонт, купили нові меблі та електроприлади. Посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, а на її звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини їй було роз'яснено про необхідність встановлення факту проживання однією сім'єю, позивачка просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 грудня 2015 року позов задоволено. Встановлено юридичний факт проживання однією сім'єю без державної реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі від 04 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_11, відхилено. Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року залишено без змін.

Даним судовим рішенням встановлено, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, та оцінивши у сукупності з усіма доказами висновок Ужгородського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Закарпатській області від 10 грудня 2015 року, яким встановлено проживання ОСОБА_5 близько двох останніх років перед смертю за адресою: АДРЕСА_1 а також факт виклику швидкої допомоги у день смерті ОСОБА_5 саме за вказаною вище адресою, та видачу свідоцтва від 10 березня 2015 року № 89 його сестрі ОСОБА_4, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу за адресою її проживання. Також апеляційним судом вмотивовано свої висновки тим, що договори оренди торгових місць, на які посилається позивачка у підтвердження своїх вимог, не підписані ОСОБА_5 (а. с. 11-13), а навіть у разі здійснення спільної підприємницької діяльності, ця обставина не є доказом факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу і ознакою сім'ї.

Крім того, в рішенні апеляційного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року встановлено, що з показань свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_20., ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_9, які допитані судом першої інстанції і якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, не вбачається і не підтверджується, що після розірвання шлюбу позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вони продовжували спільно проживати за місцем реєстрації позивача, вони були пов'язані спільним побутом і мали взаємні прав та обов'язки.

З урахуванням наведеного, колегія суддів констатувала, що позивачем ОСОБА_3, відповідно до ст. ст. 10,60 ЦПК України, не доведено основних ознак сім'ї з ОСОБА_5 і факту проживання її з ОСОБА_5 однією сім'єю без шлюбу.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно висновку Ужгородського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Закарпатській області від 17 червня 2016 року, за заявою позивача ОСОБА_10, в ході розгляду матеріалів якої було опитано гр..ю ОСОБА_18, яка проживає за адресою АДРЕСА_3 та ОСОБА_19, яка проживає за адресою АДРЕСА_4, з пояснень яких ОСОБА_5 фактично не проживав за адресою: АДРЕСА_1 а іноді приходив після чого повертався до своєї дружини ОСОБА_10.

Відповідно до листа ЦМКЛ м.Ужгород від 20.05.2016 року згідно з яким розтин померлого ОСОБА_5 проводився 10.03.2015 року, згоду на проведення розтину із родичів ніхто не давав. З моргу ЦМКЛ м. Ужгорода, тіло ОСОБА_5 для поховання забрала ОСОБА_10

Згідно висновку Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області від 25.12.2013 року,за заявою ОСОБА_10, опитаний ОСОБА_5, пояснив що у 2007 році розлучився з колишньою дружиною ОСОБА_10 і з того часу відносини між ними стали напруженими. Час від часу приходить додому до ОСОБА_10 та на даний час прагне налагодити з нею відносини, однак під час того, коли він приходить до неї додому, ОСОБА_10 не хоче з ним розмовляти та завжди просить піти геть з її будинку.

Наведені обставини суд розцінює як такі, що свідчать про постійну участь ОСОБА_3 в житті ОСОБА_5 до часу смерті. Разом з тим, вказані обставини не підтверджують беззаперечно того, що після розірвання шлюбу позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вони були пов'язані спільним побутом і мали взаємні прав та обов'язки, а також те, що покійний ОСОБА_5 та ОСОБА_3 проживали як подружжя після розірвання шлюбу і до часу смерті ОСОБА_5.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог про визнання розірвання шлюбу фіктивним та визнання спадкоємцем першої черги у зв'язку з відсутністю належних доказів на підтвердження того, що розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не мало на меті настання відповідних реальних наслідків.

Згідно статті 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За приписом ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України передбачено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 4 статті 60 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна позиція, щодо доказування, викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14 .

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги те, що позивачем ні у позовній заяві, ні під час судового розгляду не наведено обставин і не надано суду доказів, які б вказували на те, що громадянка ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, та громадянин ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 слід відмовити.

Керуючись статтями 3, 27, 104, 105, 106, 108 Сімейного кодексу України, 3, 11, 16, 48, 49, 1261, 1268 ЦК України, статтями 8, 10, 15, 57, 60, 169, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Ужгородського міськрайонного управління юстиції, Першої Ужгородської державної нотаріальної контори та ОСОБА_4 про визнання розірвання шлюбу фіктивним та визнання спадкоємцем першої черги - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош