Рішення № 65082918, 28.02.2017, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" лютого 2017 р. Справа № 906/1323/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов.№124 від 20.01.2017,

від відповідача: ОСОБА_2 - директор,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Приватного багатопрофільного малого підприємства "КЛИМ"

про стягнення 10683,90грн

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 9000,00грн заборгованості, що виникла внаслідок непоставки товару на суму сплаченої попередньої оплати за товар за договором №БМЕУ-4-1 від 28.01.2015, а також, нарахованих на суму боргу 1311,05грн інфляційних та 372,85грн 3% річних.

Представник позивача 14.02.2017 через діловодну службу суду, на виконання вимог ухвали суду від 03.01.2017 надав для долучення до матеріалів справи документи згідно наведеного переліку та письмові пояснення за вих.№19/362 від 13.02.2017.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що після порушення провадження у справі відповідачем частково сплачено суму попередньої оплати, тому просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 4886,00грн, 1311,05грн інфляційних та 372,85 грн 3% річних.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав заборгованість в розмірі 4886,00грн з підстав, викладених у поданих запереченнях по справі. Послався на відсутність договірних зобов'язань.

Ухвалою від 14.02.2017 відповідно до положень ст.77 ГПК України суд відклав розгляд справи на 28.02.2017.

28.02.2017 від позивача надійшли письмові пояснення (а.с.80) щодо допущеної у позовній заяві описки при зазначенні дати перерахування відповідачу 40800,00грн (невірно зазначено дату 04.08.2015 замість 04.03.2015); супровідний лист з додатками згдно переліку (довідкою про заборгованість та завіреними копіями рахунків) (а.с.81-85). Вказані документи долучені до матеріалів справи.

Представником відповідача 28.02.2017 також подано пояснення по справі (а.с.86), відповідно до яких відповідач наявність заборгованості не заперечує, просить суму сплачених податків (ПДВ) 1500,00грн зарахувати в суму боргу; вказує, що сума боргу складала 7500,00грн, вважає, що заборгованість слід рахувати 4886,00грн - 1500,00грн= 3386,00грн станом на 28.02.2017. В поясненнях відповідач також просив зменшити розмір штрафних санкцій.

В засіданні представник позивача пояснив, що після порушення провадження у справі відповідач частково повернув суму попередньої оплати, тому просив стягнути з відповідача 4886,00грн заборгованості, 1311,05грн інфляційних та 372,85грн 3% річних.

Представник відповідача пояснив, що на його думку, перед позивачем станом на 28.02.2017 існує заборгованість в розмірі 3386,00грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28.01.2015 між Приватним багатопрофільним малим підприємством "КЛИМ" (як продавцем) та Державним територіально-галузевим об"єднанням "Південно-Західна залізниця" (з 01.12.2015 Регіональна філія "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця") (як покупцем) укладено договір №БМЕУ-4-1 (а.с.10-11), відповідно до п.1.1. якого продавець продає, а покупець купує наступну лісопродукцію: бук пиловник,1-2 гатунку, діаметр 24 см і більше, довжина 4 м.

Відповідно до п.2.1 договору, загальна вартість договору складає 93840,00грн, в т.ч. ПДВ.

Згідно з п.2.2 договору, оплата вартості лісопродукції відбувається шляхом 100% передоплати.

У відповідності до п.3.1. договору, поставка лісопродукції проводиться за рахунок продавця залізничним транспортом, не пізніше 10 календарних днів з дня отримання попередньої оплати.

Відповідно п.4.3 договору за порушення умов договору винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно з п.6.1. договору, договір вступає в силу з 28.01.2015 і діє до 28 лютого 2015 року.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору №БМЕУ-4-1 від 28.01.2015, який за своєю правовою природою є договором поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України).

При цьому, ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 ЦК України).

Абзацом 1 частини 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вище зазначалось, у пункті 2.2. договору сторони обумовили оплату вартості лісопродукції шляхом 100% передоплати.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач свої зобов"язання згідно умов договору №БМЕУ-4-1 від 28.01.2015 виконав належним чином, перерахувавши відповідачу грошові кошти на загальну суму 74632,92грн: 04.03.2015 - 40800,00грн, 18.03.2015 - 20400,00грн, 28.04.2015 - 4432,92грн, 23.07.2015 - 9000,00грн (платіжні доручення, а.с.12-26).

Таким чином у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов'язок поставити його, і відповідно до умов п.3.1 договору - до 03.08.2015.

Проте, відповідач здійснив поставку лісопродукції в установлений строк не в повному обсязі, а частково - лише на суму 65632,92 грн: згідно накладної №3 від 18.03.2015 на суму 28953,72 грн (а.с.27) та згідно накладної №5 від 26.03.2015 на суму 36679,20 грн (а.с.28) та не повернув позивачу сплачену ним передплату.

Приписами ч.2 ст.693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Керуючись наведеним, позивач направив відповідачу вимогу - претензію №НЮ-16-169/16-п від 16.11.2016, в якій просив повернути в семиденний термін сплачені ним грошові кошти за непоставлений товар у сумі 9000,00 грн (а.с.29-30, докази направлення і вручення, а.с.31). Вказана вимога про повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар вручена керівнику підприємства відповідача 23.11.2016.

Внаслідок неповернення в семиденний строк з дня отримання вимоги позивача про повернення суми попередньої оплати за непоставлений за договором товар, а саме, до 30.11.2016, із вказаної дати у відповідача виникло грошове зобов"язання перед позивачем по сплаті 9000,00 грн. боргу, що й стало підставою для звернення позивача 03.01.2017 до суду з позовом у даній справі.

Відповідно до поданих доказів, після порушення провадження у даній справі відповідач в рахунок погашення існуючої заборгованості перед позивачем поставив товар за накладною №1 від 20.01.2017 (а.с.65), а також, перерахував на рахунок позивача 1000,00грн (виписка, а.с.66-67), тобто, частково погасив заборгованість на загальну суму 4114,00грн, що підтверджується, в т.ч. підписаним обома сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.03.2017 (а.с. 71).

У відповідності до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За вищевикладених обставин, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4114,00грн боргу провадження у справі слід припинити за відсутністю предмету спору.

Разом з тим, доказів на підтвердження того, що відповідач поставив позивачу товар на залишок заборгованості в сумі 4886,00грн, або повернув вказану суму грошових коштів, до справи не подано. Відповідно до підписаного обома сторонами акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.03.2017 (а.с.71), обидві сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача перед позивачем саме у вказаній сумі 4886,00грн, чим спростовуються доводи відповідача про те, що заборгованість становить 3386,00грн (за мінусом 1500,00грн сплачених податків). При цьому, доводи відповідача щодо зарахування сплаченої суми податкового зобов"язання (ПДВ) до суми боргу є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та спростовуються вищевикладеним.

Крім того, позивачем на підставі ст.625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення нарахованих на суму боргу 1311,05грн інфляційних та 372,85 грн 3% річних. Зі змісту позовної заяви та розрахунків (а.с.3-6, 32, 33, 34) вбачається, що заявлені до стягнення нарахування здійснені позивачем за період з 03.08.2015 (тобто, з дати, до якої мала бути поставлена лісопродукція) по 19.12.2016.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до вказаної норми закону передбачена відповідальність за порушення саме грошового зобов"язання, яке у відповідача перед позивачем виникло з моменту отримання вимоги про повернення коштів попередньої оплати; прострочено грошове зобов"язання відповідачем, як уже вище зазначалось, з 30.11.2016. Здійснивши розрахунок 3% за період прострочення відповідачем виконання грошового зобов"язання, в межах визначеного позивачем періоду, а саме за період з 30.11.2016 по 19.12.2016 на існуючу у вказаний період суму боргу 9000,00грн, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає сума 14,79грн 3% річних. В стягненні решти від заявленої в позові суми (372,85 - 14,79 = 358,06) суд відмовляє.

Стосовно стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу суд зазначає, що як роз"яснено в п.3.1., п.3.2. Постанови Пленуму від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

За таких обставин, за період прострочення з 30.11.2016 по 19.12.2016 інфляційні не нараховуються. В задоволенні позову в частині стягнення 1311,05грн інфляційних суд відмовляє.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, позивач належними та допустимими доказами довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення 4886,00грн основного боргу та 14,79грн 3% річних, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню. В решті позову слід відмовити.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення 4114,00грн основного боргу.

3. Стягнути з Приватного багатопрофільного малого підприємства "КЛИМ" (11500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 13578108) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Тверська, 5, ідентифікаційний код 400075815) в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м.Київ-30, вул.Лисенка,6, ідентифікаційний код 40081221):

- 4886,00грн основного боргу,

- 14,79грн 3% річних,

-1162,76грн витрат по сплаті судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 03.03.17

Суддя Шніт А.В.

віддрук.прим.:

1 - до справи