Рішення № 65082594, 27.02.2017, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2017 р.

Справа № 909/1173/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариство з обмеженою відповідальністю "Автолюкс", вул. Тополіна, 33,м. Запоріжжя,Запорізька область,69027

до відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Мізунь" вул. Ровенька, 1,с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область,77543

про стягнення 44626,17 грн.,

Представники сторін не з"явилися.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автолюкс" звернулось в суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення 44626,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору на перевезення вантажу №091-2015 від 11.11.15 в частині оплати наданих позивачем послуг.

Позивач в судове засідання не з"явився; при поданні позовної заяви просив суд розглядати справу за його відсутності; 22.02.17 на електронну адресу суду від позивача надійшло заперечення на заяву про застосування позовної давності вх.№3125/17 та заява вх.№2287/17 про зменшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача 12000,00 грн. боргу за надані послуги перевезення, 2515,41 грн. - пені, 269,51 грн. - 3% річних та 1378,00 грн. судового збору.

Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що зменшення позовних вимог є правом позивача та не порушує процесуальних прав відповідача, то суд розглядає позов згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог вх. №2287/17 від 22.02.17.

Відповідач в судове засідання не з"явився, причин нез"явлення суду не повідомив; 13.02.17 на адресу суду від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності вх.№2391/17 на підставі ст.315 ГК України.

За таких обставин, згідно ст.75 ГПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами, враховуючи, що у суду є всі необхідні докази для вирішення спору по суті, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

11.11.15 між сторонами даного спору укладено договір на перевезення вантажу №091-2015 (далі – договір).

Договір №091-2015 від 11.11.15 укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України; погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, отже дотримання положень такого договору є обов'язковим. Згідно ст. 204 ЦК України, договір на перевезення вантажу №091-2015 від 11.11.15 є правомірним правочином, так як іншого (розірвання, припинення, скасування цього договору) сторонами суду не представлено.

Відповідно до п.1.1. даного договору, перевізник (позивач) бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником (відповідачем) вантаж у міжміському, міжнародному сполученні (згідно заявки на транспортні послуги) до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити провізну плату за надані перевізником транспортні послуги відповідно до умов цього договору.

Розділом 2 даного договору "Умови організації перевезень вантажів" встановлено, що перевізник здійснює перевезення вантажу на підставі письмових заявок на перевезення (надалі-заявка), що надаються замовником за формою встановленою в Додатку №1 до цього договору.

Заявка повинна містити наступну інформацію: найменування вантажу; вид, кількість транспортних засобів їх вантажопід'ємність; вантаж/обсяг вантажу; тара та/або упаковка; дату, час та адресу місця відправлення; дату, час та адресу місця призначення; маршрут перевезення; ціну, вартість вантажу; перевізну плату; повне найменування вантажоодержувача та необхідну інформацію про нього; умови транспортування вантажу.

Прийняття перевізником заявки замовника свідчить про згоду перевізника здійснити перевезення вантажу на умовах, викладених у заявці. Заявка вважається прийнятою в момент підписання і скріплення печаткою уповноваженої особи перевізника

Передача вантажу для перевезення у місці відправки здійснюється при наявності у представника (водія) перевізника наступних документів: копія відповідної заявки на перевезення; документ, який посвідчує особу (паспорт, посвідчення водія); технічний паспорт на транспортний засіб; дорожній лист, засвідчений печаткою перевізника.

У відповідності до пункту 4.1.9. договору, замовник зобов'язується вчасно сплатити перевізнику вартість транспортних послуг, відповідно до умов договору.

Відповідно до п.5.3 договору, сплата грошової суми за кожне перевезення здійснюється замовником на підставі рахунка-фактури і акта виконаних робіт. Підставою для виставлення рахунка фактури є підписання акта виконаних робіт.

Згідно п.5.4. договору, рахунок - фактура повинен бути сплачений замовником протягом 20 (двадцяти) банківських днів після отримання відповідачем належним чином оформлених оригіналів: рахунка-фактури позивача, податкової накладної та товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір та інші правочини.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічні положення містяться в ст. 909 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений момент пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Наведена правова норма кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, якою встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неодноразово звертався до позивача з договорами - заявками на разове перевезення вантажу, в яких обумовлено найменування вантажовідправника; перевізника; марку, номери тягача та причепа; маршрут, вагу, об"єм, габарити вантажу; дату, пункт навантаження, розвантаження вантажу; суму фрахту та умови оплати. Заявки, погоджені та скріплені печатками замовника - ТОВ "Мізунь" та перевізника - ТОВ "Автолюкс".

В підтвердження надання послуг з перевезення вантажу, обумовлених договором на перевезення вантажу №091-2015 від 11.11.15 та договором - заявкою від 11.01.16 на загальну суму 12000,00 грн., позивач надав рахунок фактуру №СФ-0000005 від 13.01.16, податкову накладну №5 від 13.01.16, товарно-транспортну накладну №15 від 11.01.16 та акт надання послуг №ОУ-0000004 від 13.01.16. Дані документи направлені на адресу відповідача та отримані ним, докази чого знаходяться в матеріалах справи. Проте, станом на день винесення рішення, відповідач в порушення договірних зобов"язань даний акт не підписав; письмових заперечень щодо викладеного в акті не надав, надані послуги не оплатив. Внаслідок чого, станом на 16.02.16 у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 12000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач 24.03.16 електронною поштою направив відповідачу претензію №14 з вимогою погасити прострочену заборгованість.

28.07.16 на електронну пошту позивача від відповідача надійшов лист вих.№216 із проханням з розумінням поставитись до даної ситуації та гарантуванням поступового погашення простроченої заборгованості. Проте, станом на 26.12.16 заборгованість не погашена.

В силу ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов’язань не надав, однак наполягає на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого права, відповідно до ст. 315 Господарського кодексу України.

Приписами ст. 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з ч.5 ст.315 Господарського кодексу України для пред"явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем документи по заявці на разове перевезення вантажу від 11.01.16 отримані ним 19.01.16, а оплата за надані послуги, згідно п.5.4 спірного договору мала бути здійснена до 16.02.16. Отже, починаючи з 17.02.16. позивач вже був обізнаний про порушення свого права. Згідно приписів статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, перебіг позовної давності для пред"явлення вимоги щодо сплати заборгованості та/або звернення із відповідними вимогами до суду почався 17.02.16 та тривав до 17.08.16. Позивач звернувся до суду із позовною заявою 26.12.16, про що свідчить відбиток штампу господарського суду про надходження позовних матеріалів.

Позивач проти спливу позовної давності відносно заявленої спірної суми заперечив, посилаючись на той факт, що відповідач здійснив дії направлені на визнання боргу, зокрема 28.07.16 надіслав на його електронну пошту листа, яким гарантує поступове погашення простроченої заборгованості, що підтверджується долученим до матеріалів справи належним чином засвідченою копією скріншота, чим перервав перебіг позовної давності.

Дослідивши подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно пункту 4.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13 у дослідженні обставин, пов’язаних із вчиненням зобов’язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу.

При дослідженні листа відповідача від 28.07.16, судом встановлено, що даний лист направлений в межах шестимісячного строку давності, встановленого ст.315 ГК України, підписаний директором ТОВ "Мізунь", скріплений печаткою товариства та надісланий на електронну адресу позивача, про що свідчить скріншот поданий позивачем.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем договірних зобов"язань щодо сплати наданих послуг з перевезення вантажу та переривання строку позовної давності, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 12000,00грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

В силу п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом п.6.3.2 договору, сторони погодили, що у випадку прострочення оплати за надані послуги замовник сплачує перевізнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

На підставі вказаних правових норм та пункту договору, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 2515,41 грн.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд, враховуючи положення п.6 ст.232 Господарського кодексу України, перевірив правильність нарахування позивачем пені, яка згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" менша за суму заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення пені у сумі 2236,72 грн. В решті суми пені слід відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

На підставі даної правової норми, позивачем нараховано відповідачу 269,51 грн.- 3% річних.

Судом, перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних та задоволено за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

За таких обставин, позов підлягає до часткового задоволення в сумі 14506,23 грн., з яких: 12000,00 грн. - основного боргу, 2236,72 грн. -пені та 269,51 грн. - 3% річних.

Відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, судові витрати понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи, слід покласти на сторони пропорційно до задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до 124 Конституції України, ст. 11, 204, 207, 208, 253-255, 256, 258, 260, 261, 264, 526, 530, 546, 547, 610, 611, 612, 614, 625, 629, ЦК України, ст. 173, 307, 315,216,230, 231, 232 ГК України, керуючись ст. 22, 43, 49, 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Автолюкс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення 14784,92 грн. задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь", вул. Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область, 77543 (код 32149452) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Автолюкс", вул. Тополіна, 33, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69027 (код 30958318) - 12000,00 (дванадцять тисяч гривень) заборгованості, 2236,72 (дві тисячі двісті тридцять шість гривень сімдесят дві копійки) - пені та 269,51 (двісті шістдесят дев"ять гривень п"ятдесят одну копійку) - 3% річних, а також 1352,02 (одну тисячу триста п"ятдесят дві гривні дві копійки) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення 278,69 (двохсот сімдесяти восьми гривень шістдесяти дев"яти копійок) пені - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.03.17

Суддя Максимів Т. В.