Рішення № 65081912, 28.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів - Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Справа № 753/11504/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/1620/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Комаревцева Л.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.06.2016 позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неповернуту частину позичених коштів, збільшену на три проценти річних та проценти за користування позикою в сумі, еквівалентній 31 626 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а також неустойки за період з 04.07.2013 по 15.06.2015 в розмірі 3 555 000 грн. В рахунок задоволення вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 за Договором позики від 19.03.2010, еквівалентну 31 626 доларам США, яка складається з неповернутої частини позики в сумі, еквівалентній 21 525 доларам США, процентів за користування коштами у сумі, еквівалентній 8 844 доларів, 3% річних в сумі, еквівалентній 1 257 доларам США, та в рахунок передбаченої умовами договору позики неустойки та прострочення зобов'язання в розмірі 3 555 000 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру номер АДРЕСА_1 - із застосуванням визначеноїст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_3 права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на його власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за 1 676 035 грн., згідно звіту про незалежну оцінку майна №951262_02032016_32948605-006 від 02.03.2016. Надано ОСОБА_3, особисто та через представника, право пред'являти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, усно та письмово звертатися, одержувати і подавати необхідні довідки (в тому числі про сімейний стан іпотекодавців, належність їм майна на праві власності, про кількість продажів, визначення нормативної вартості тощо), будь-які витяги з усіх державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень об'єктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна (в тому числі висновки експертів) та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, Державній міграційній службі України та інших державних органах, установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах (в тому числі з вимогами про відкриття нового розділу стосовно предмета іпотеки в реєстрі прав власності на нерухоме майно) та вчиняти всі інші необхідні дії, пов'язані з продажем предмета іпотеки. З метою збереження предмета іпотеки до моменту його реалізації, передано цей предмет іпотеки - квартиру номер АДРЕСА_1 в управління Позивача ОСОБА_3 на період до його реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, зміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладання договорів оренди предмету іпотеки з правом отримання орендної плати. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_5з вищевказаного іпотечного майна. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Позивача ОСОБА_3 3 654 грн. копійок сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неповернуту частину позичених коштів в сумі еквівалентній 21 525 дол. США, плату за користування позикою в сумі еквівалентній 6 925 дол. США, в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 3 555 000 грн., 3% річних у сумі еквівалентній 1 257 дол. США відмовити. Порядок накладення стягнення на предмет іпотеки встановити після проведення судової експертизи. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що судом не застосовано загальні та спеціальні строки позовної давності. Зазначила, що судом всупереч ч. 1 ст. 533 ЦК України не встановлена сума, яка підлягає стягненню в національній валюті та невірно вирішено питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки .

Позивач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи. На підставі викладеного та керуючись ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за його відсутністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника., перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів ті обставини, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог.

З таким висновком суду першої інстанції повністю не може погодитись колегія суддів, враховуючи наступне.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що 19.03.2010 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1було укладено Договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 27 300 доларів США, що на момент укладення договору, згідно офіційного курсу НБУ складало суму у розмірі 217 581 грн. Позичальник зобов'язалася повернути позикодавцю зазначену суму коштів не пізніше 19.03.2011 (а. с. 59). 24.06.2011 було укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору позики від 19.03.2010, яким п. 1 договору позики викладено в новій редакції, за яким ОСОБА_1 отримала валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 35 175 доларів США, які зобов'язалась повернути не пізніше 19.06.2012 (а. с. 60). З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, 24.06.2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки б/н, відповідно до умов якого поручитель поручилась перед кредитором за виконання зобов'язань боржника - ОСОБА_1 з повернення боргу відповідно до укладеного нею з кредитором договору позики від 19.03.2010 та доповнень до останнього (а. с. 61). З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язання за Договором позики від 19.03.2010, того ж дня між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 19.03.2010 приватним нотаріусом КМНО Анохіною В. М. за реєстровим №486 (а. с. 65). За умовами Іпотечного договору, ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 в іпотеку трикімнатну квартиру номер АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі довідки ЖКБ «Трикотаж-4» від 20.03.1995 № 15/Т-4, зареєстрованої у БТІ м. Києва на підставі реєстраційного посвідчення від 28.03.1995 і записано в реєстрову книгу № 120 за реєстровим № 1078.

24.06.2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору про задоволення вимог іпотекодержателя/Іпотечний договір, посвідчений ПН КМНО Анохіною В. М. за реєстровим № 1637(а. с. 66). Відповідно до даного договору позичальник зобов'язується повернути позикодавцю валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 35 175 доларів США.

ОСОБА_1 належним чином умови договору не виконує, неповернутими залишились кошти в сумі 21 525 доларів США.

11.06.2015 іпотекодержатель звертався із письмовою вимогою до боржника про добровільне звільнення житлового приміщення, що є предметом іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики (а. с. 69). Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна, проведеної ТОВ «Харківська інвестиційна агенція нерухомості» від 02.03.2016 вартість трикімнатної квартири номер АДРЕСА_1 складає 1 676 035 грн. (а. с. 112-121).

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Відповідно до ст. ст.526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений зобов'язанням строк (термін).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1ст. 1048 ЦК Українипередбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що позичальник, який добровільно погодився на умови договору позики, повинен був належно їх виконувати.

Відповідно до вимог ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Таким чином, договір поруки є таким способом забезпечення виконання зобов'язання, який полягає у залученні третьої особи - поручителя до основного зобов'язання, яке виникло між боржником та кредитором.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договором порукивід 24.06.2011 передбачено, що поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов'язань боржника.

Матеріали справи свідчать, що позичальник належним чином не виконав своїх зобов'язань за договором позики, внаслідок чого виникла заборгованість, яка становить 31 626 доларів США, яка складається з: 21 525 (неповернута сума позики), 8 844 (проценти за користування коштами), 1 257 (три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що при розгляді справи в суді першої інстанції було встановлено про наявність заборгованості позичальника, колегія суддів вважає висновки суду про необхідність стягнення заборгованості за договором позики з позичальника та поручителя правильними.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із розміром пені, враховуючи наступне.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Відповідно до п. 4 Договору позики, Сторони домовились, що за прострочення виконання своїх зобов'язань Відповідач-1 повинна сплатити на користь Позивача штраф (пеню) в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статтей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 № 6-100цс14 частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1вбачається, що сума неповернутої позики складає 21 525 дол. США (на дату ухвалення заочного рішення еквівалент долара США 24,91 до гривні України), а за весь період прострочення загальна сума пені складає 3 555 000 грн., що значно перевищує суму основної заборгованості.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне, рішення суду першої інстанції в частині стягнення розміру пені змінити, зменшивши розмір з 3 555 000 грн. на 600 000 грн.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування строків позовної давності до суми основної заборгованості так і до штрафних санкцій , на думку колегії суддів, є безпідставними, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 4, 5ст. 267 ЦК Українисплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Так, згідно з положеннями ст. 256, 257 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Матеріали справи не містять заяви відповідача про застосування строків позовної давності за спірними правовідносинами, в зв'язку з чим суд першої інстанції був позбавлений можливості його застосувати при вирішенні цієї справи.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідна заява не була надана в суд відповідачами у зв'язку з неправомірними діями суду першої інстанції та в зв'язку з ухваленням судом заочного рішення, не спростовує висновків суду першої інстанції з урахуванням того , що з матеріалів справи вбачається, що відповідачі були обізнані про розгляд справи, оскільки своєчасно отримували судові повістки до суду в зв'язку з чим й не були позбавлені можливості звернутися до суду із відповідною заявою.

Щодо позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог позивача, колегія суддів вважає наступне.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 цього Кодексу встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку», підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 10.02.2016 у справі № 6-2830цс15.

Установивши у справі, яка переглядається, що в іпотеку передано квартиру, придбану не за рахунок отриманих коштів від позики. Вказана квартира є єдиним житлом відповідачів в зв'язку з чим правових підстав для звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки з послідуючим виселенням відповідачів з останньої неможливий без надання їй іншого постійного житла.

При вирішенні цих позовних вимог суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув в зв'язку з чим зробив висновок, який не відповідає обставинам справи. За наведених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову .

В зв'язку з наведеними обставинами колегія суддів вважає, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині задоволення позову щодо надання права позивачу вчиняти дії, пов'язані з продажем предмета іпотеки, вживати заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки та передачі його в управління на період до його реалізації, та виселення відповідачів , оскільки вказані вимоги є похідними від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка залишена апеляційним судом без задоволення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,309,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, надання права вчиняти дії, пов'язані з продажем предмета іпотеки, вжиття заходів щодо забезпечення збереження предмета іпотеки та передачі його в управління на період до його реалізації, та виселення скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, надання права вчиняти дії, пов'язані з продажем предмета іпотеки, вжиття заходів щодо забезпечення збереження предмета іпотеки та передачі його в управління на період до його реалізації, та виселення відмовити.

Заочне Рішення суду в частині розміру пені, що підлягає стягненню змінити, зменшивши її розмір до 600 000 (шістсот тисяч) гривень.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк