Рішення № 65081249, 28.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/8977/14-ц Головуючий у 1-й інстанції - Лозинська М.І.

№ апеляційного провадження 22-ц/796/1610/2017 Доповідач - Рубан С.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Мозолевської Вікторії Вікторівни на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа - Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 січня 2015 року відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа - Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ «Дельта Банк» - Мозолевська В.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

У квітні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеного між АКІБ «УКРСИББАНК» та відповідачем № 11366421000 від 26.06.2008 року, в розмірі 200 000,00 дол. США, звернути стягнення на квартиру загальною площею 91,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «Дельта Банк» та визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки.

В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідно до укладеного договору № 11366421000 від 26.06.2008 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 200 000,00 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5% річних.

Відповідно до п. 2.1 даного договору з метою забезпечення виконання зобов'язання Позичальника банком приймається застава нерухомості (будівлі/споруди/ приміщення), а саме: квартири, що складається з 3 кімнат, загальною площею 90 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та є власністю ОСОБА_3, код за ДРФО НОМЕР_1.

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на ПАТ «УКРСИББАНК».

08 грудня 2011 року між ПАТ «УКРСИББАНК» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

На підставі вказаного договору до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Через неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 337 903,96 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 2 986 398,20 грн., яка складається з: 192 318,58 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 1 699 711,61 грн. - заборгованість за кредитом; 145 585,38 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 1 286 683,59 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом. В підтвердження наявності заборгованості позивач послався на наданий до позову розрахунок .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

26.06.2008 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та відповідачем було украдено кредитний договір № 11366421000, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 200 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5% річних.

Відповідно до п. 2.1 даного договору з метою забезпечення виконання зобов'язання Позичальника банком приймається застава нерухомості (будівлі/споруди/приміщення), а саме: квартири, що складається з 3 кімнат, загальною площею 90 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, та є власністю ОСОБА_2.

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на Публічне акціонерне товариство «УКРСИББАНК».

08 грудня 2011 року між ПАТ «УКРСИББАНК» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

На підставі вказаного договору до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Через неналежне виконання умов Договору про надання споживчого кредиту у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 337 903,96 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 2 986 398,20 грн., яка складається з: 192 318,58 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 1 699 711,61 грн. - заборгованість за кредитом; 145 585,38 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 1 286 683,59 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

В підтвердження наявності заборгованості позивач послався на наданий до позову розрахунок.

Відповідно до ст.1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Але позичальником умови договору не виконуються, кредит та відсотки за його користування не повертаються.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Позивач свої зобов'язання по договору щодо надання кредиту виконав.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК Українипередбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплатити проценти.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач має заборгованість - 337 903,96 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 2 986 398,20 грн., яка складається з: 192 318,58 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 1 699 711,61 грн. - заборгованість за кредитом; 145 585,38 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 1 286 683,59 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Для забезпечення погашення заборгованості, що утворилась перед банком, позивач звернуся до суду із позовом у якому просить звернути стягнення на належну відповідачам квартиру.

07.06.2014 року набрав чинності Закон України " Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу"та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Виходячи із положень даного Закону та зважаючи на те, що квартира відповідачами передана в забезпечення виконання зобов'язань по поверненню отриманого кредиту від позивача в іноземній валюті, беручи до уваги , що договір по якому отримані кредитні кошти є споживчім, враховуючи, що позивачем не доведено наявність у власності відповідачів іншого нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов висновку, що дія даного Закону поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами, а тому в задоволенні позову належить відмовити.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів. Відповідно до вимог статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За статтею 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 530 цього Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 549 цього Кодексу в разі порушення зобов'язання боржник зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

Відповідно до вимог статті 612 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 623 ЦК України встановлено, що боржник який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов᾿язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Сторони кредитного договору у пункті 12.1 договору встановили порядок, за умови недотримання якого у позичальника виникає обов'язок дострокового повернення боргу.

Згідно п.4.5 договору іпотеки, укладеному між сторонами, звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку», а відповідно до п.5.1 договору іпотеки, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 2 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, яка є обов'язковою для судів, роз'яснено:

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Сторони кредитного договору в пункті 8.3 встановили порядок, за умови недотримання якого в позичальника виникає обов'язок дострокового повернення боргу.

Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове, апеляційний суд не встановив, чи дотримався позивач цього порядку та чи виникло у зв'язку із цим у позичальника зобов'язання дострокового виконання кредитного договору.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».

Встановивши обставини справи та виходячи з роз'яснень правової позиції Верховного Суду України, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» належить відмовити, оскільки застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку»).

На підставі вищевикладеного, рішення суду належить змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Мозолевської Вікторії Вікторівни - задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 січня 2015 року - змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий: Судді: