Постанова № 65081214, 03.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6223/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Захарчекно А.О. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 104569-1303 від 30.06.2016р., податкової вимоги № 1534-17 від 21.09.2016р., -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01 березня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить: скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області № 104569-1303 від 30.06.2016р. на суму 17510,21 грн.; скасувати податкову вимогу № 1534-17 від 21.09.2016р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ДПІ у Суворовському районі ГУ ДФС в Одеській області безпідставно винесено податкове повідомлення - рішення №104569-1303 від 30.06.2016р. на суму 17510,21 грн., оскільки постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 р. скасовано рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010р. «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» №1268-VІ від 20.09.2011р. «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010р., а тому правових підстав для надання нормативної грошової оцінки 1 кв.м. земельних ділянок у м. Одесі немає. Крім того, позивач акцентує увагу, що відповідно до п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Однак, на думку позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято без врахування зазначених обставин та вищевказаних приписів податкового законодавства, відтак податкове повідомлення-рішення та податкова вимога є протиправними та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні позивач, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення та податкова вимога прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

30.06.2016 р. державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 104569-1303, яким позивачу згідно з п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п.п. 286.5 ст. 286.6 розділу ХІІІ ПК України визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 17510,21 грн. (а.с. 30).

18.07.2016 р. позивачем оскаржено податкове-повідомлення - рішення № 104569-1303 від 30.06.2016р. до Головного управління ДФС в Одеській області. У своїй скарзі позивач зазначив, що у ДПІ в Суворовському районі м. Одеси не було достатніх законних підстав для винесення оскаржуваного рішення, зокрема в зв'язку з тим, що він не є орендарем та/або землекористувачем, оскільки договір оренди та правовстановлюючі документи на фактичне використання земельної ділянки відсутні (а.с.9-10).

13.09.2016р. (вих. № 1081/М/15-32-10-01-08) рішенням Головного управління ДФС в Одеській області скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області № 104569-1303 від 30.06.2016р. - без змін (а.с. 11-14).

21.09.2016р. відповідачем винесено та направлено на адресу позивача податкову вимогу № 1534-17 (а.с. 31).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням № 104569-1303 від 30.06.2016р. та податковою вимогою № 1534-17 від 21.09.2016р., позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування, стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому справи за позовами щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17, ст. 50 КАС України віднесені до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

За змістом п.58.1 ст.58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом, або за результатами перевірки контролюючим органом.

Також, зазначена норма встановлює, що податкове повідомлення-рішення повинно містити:

- підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість;

- посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків;

- суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку;

- суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість;

- граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності;

- попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк;

- граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п.2 розділу ІІ Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1204 від 28.12.2015 р. (далі - Порядок № 1204), у випадках, зазначених у пункті 1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» - для платників податків - фізичних осіб, якщо відповідно до законодавства контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних із порушенням податкового або іншого законодавства (додаток 1).

Крім того, стаття 7 ПК України встановлює загальні засади встановлення податків і зборів, які повинні містити такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Відповідно до ст.58 ПК України та п. 9 розділу ІІ Порядку № 1204 до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Водночас, судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення від №104569-1303 від 30.06.2016 р., яке надіслане на адресу позивача та наявне в матеріалах справи не містить ні вказівки про наявність даного обов'язкового додатку, ні самого розрахунку податкового зобов'язання.

Суд звертає увагу, що відповідачем на вимогу суду на надано належних доказів складання до податкового повідомлення-рішення № 104569-1303 від 30.06.2016р. розрахунку податкового зобов'язання та надіслання його позивачу разом з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Податкове повідомлення-рішення № 104569-1303 від 30.06.2016 року не містить посилання на підставу нарахування податкового зобов'язання, не зазначено об'єкт оподаткування, відсутня інформація щодо порядку обчислення податку, до нього не додано розрахунку податкового зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем прийнято стосовно ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення № 1534-17 від 21.09.2016р., в якому визначено суму податкового забов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 17510,21 грн. на підставі: інформаційної довідки та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої станом на 01.06.2016р. ОСОБА_1 належить нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору купівлі- продажу від 09.12.2015р., загальною площею об'єкта 251 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 717 кв.м. згідно технічного паспорту від 22.01.2016р; висновку ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області № 4076/15-54-13-03 від 16.08.2016р., розрахунку нормативної грошової оцінки, зробленої на підставі технічної документації земель м. Одеси та затвердженого рішенням Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010р., з якої вбачається, що нерухоме майно власником якого є позивач становить 454, 8228 грн. (а.с. 11-12).

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен забов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ст.1 ПК України).

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок і земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до пп. 14.1.74 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Як було встановлено контролюючим органом та зазначено контролюючим органом у рішенні про результати розгляду первинної скарги, 13.09.2016р. (вих. № 1081/М/15-32-10-01-08), документи на право використання земельної ділянки відсутні (а.с. 11).

У відповідності з п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Тобто, суб'єктом сплати земельного податку є або власник земельної ділянки, або землекористувач (постійний землекористувач), який відповідно до закону оформлює право користування земельною ділянкою.

Згідно із ст. 270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно із пунктом 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно п.п. 286.5 ст. 286.6 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Пунктом 286.6 ст. 286 ПК України передбачено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були в попереднього землекористувача.

Пункт 287.6 ст. 287 ПК України після 01.01.2015 р. викладено у наступній редакції: "При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку".

Водночас до 01.01.2015 р. зазначена норма мала такий зміст: "При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно".

Відповідач у письмових запереченнях робить акцент на тому, що обов'язок сплачувати земельний податок чи оренду плату виникає з дня фактичного правомірного користування земельною ділянкою, оскільки закон не передбачає звільнення від сплати цього податку землекористувачів у разі відсутності документів, що підтверджують право користування, посилаючись на позицією Верховного суду України (постанова по справі №21-54а10 від 24.12.2010) та Вищого адміністративного суду України (ухвали по справах №810/7054/13-а від 19.01.2016, від 05.07.2016), приписи ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ст.120 ЗК України.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір про порядок володіння та користування спільним майном №24-3 від 11.12.2015р. (а.с. 22-27).

Згідно п.п.3, 4 зазначеного договору у фактичному користуванні ОСОБА_1 знаходиться та у володінні перебуває літ. «И» - гараж, загальною площею 166,3,6 кв.м., літ. «З» - навіс. Нежилі будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці площею 0,2263 га, що знаходяться у фактичному користуванні співвласників нежилих будівель та споруд. У зв'язку з встановленням порядку володіння та користування спільним майном відповідно до часток у праві спільної часткової власності, сторони також вирішили встановити межі користування земельною ділянкою між співвласниками, відповідно до плану земельної ділянки. В користуванні ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка № 1 площею 0,0717 га (а.с. 23).

Відповідно до ст.23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні та спрямований на регулювання відносин, пов'язаних з процесом оцінки земель, забезпечення проведення оцінки земель, з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель визначає Закон України "Про оцінку земель" № 1378-IV від 11.12.2003 р.

Згідно п. 289.1 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку на землю та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Підставою для оцінки та нарахування земельного податку в даному випадку послугували рішення Одеської міської ради № 41-VI від 28.12.2010 р. "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" та №1268-VI від 20.09.2011 р. "Про внесення змін до Рішення Одеської міської ради № 41-VI від 28.12.2010 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси".

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 р. по адміністративній справі №522/11050/14-а за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАЗ" до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС" визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси", визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20.09.2011 року "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010р. №41-VI "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси". Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 року вищезазначена постанова залишена без змін.

Згідно ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

На момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" та рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20.09.2011 року "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" скасовані.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача на ухвалу Вищого адміністративного суду України щодо зупинення виконання вищенаведеної постанови та ухвали суду, оскільки дана ухвала датована 05.08.2016 р., в той час як оскаржуване повідомлення-рішення прийнято 30.06.2016 р. Таким чином, на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 30.06.2016 р. була відсутня нормативна грошова оцінка.

Крім того, відповідач не спростував, той факт, що всупереч п. 286.1 статті 286 ПК України, для нарахування земельного податку він не використав дані державного земельного кадастру.

З огляду на вищезазначені норми законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області № 104569-1303 від 30.06.2016р. підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення № 104569-1303 від 30.06.2016р. визнанню протиправним та скасуванню. Враховуючи, що підставою для винесення податкової вимоги № 1534-17 від 21.09.2016р. послугувало податкове повідомлення-рішення № 104569-1303 від 30.06.2016р., остання також є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З урахуванням вищевказаного, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що адміністративний позов підлягає задоволенню судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 94, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 104569-1303 від 30.06.2016р., податкової вимоги № 1534-17 від 21.09.2016р.,- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області № 104569-1303 від 30.06.2016р.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області № 1534-17 від 21.09.2016р.

Стягнути з державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1102,40 грн. (одна тисяча сто дві гривні 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 03.03.2017 р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.