Постанова № 65080358, 02.03.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 березня 2017 р. № 820/27/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Зінченка А.В.

Суддів - Панченко О.В., Спірідонова М.О.

При секретарі - Абоян І.І.

За участі:

Представника позивача - ОСОБА_1

Представника відповідача - Вишневського О.В.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, з участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, про часткове скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить суд скасувати пункт 4 з підпунктами 4.1, 4.2, 4.3 наказу Державної міграційної служби України № 222 від 31.08.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, а тому підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши надані до справи матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, колегією суддів встановлено такі обставини справи.

Судом встановлено, що позивач - громадянин СРВ ОСОБА_3, у 1989 році прибув до України з метою працевлаштування. Згодом позивач залишився на постійне проживання в Україні.

15.06.2004 року УГІРФО ГУМВС в Київській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до ГУДМС України в Харківській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з втратою.

У відповідь на неї позивач отримав лист від 19.12.2016 року, в якому повідомлено, що наказом ДМС України було скасовано посвідку ОСОБА_3 на постійне проживання в Україні та пропонувалося прибути до ГУДМС України в Харківській області для роз'яснення положень імміграційного законодавства.

Так, згідно Висновку ГУ ДМС України в Харківській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 26.07.2016 року визнано, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання позивачу прийнято з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію».

Також, згідно п.п. 4.1, 4.2, 4.3 п. 4 наказу ДМС України № 222 від 31.08.2016 року на підставі висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 26.07.2016 року: скасовано повністю рішення відділу ВГІРФО ГУ МВС в Київській області від 15.06.2004 року про видачу посвідки на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_3, видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.06.2004 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню, також начальникові ГУ МВС в Харківській області доручено забезпечити вилучення вказаної у підпункті 4.2 п. 4 цього наказу посвідки на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Позивач, не погоджуючись із вказаними діями відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Колегією суддів встановлено, що видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз. 3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Судом встановлено, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1987 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, та позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Разом з тим, у 2016 році ГУ ДМС України в Харківській області, керуючись тією ж самою нормою Закону обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 26.07.2016 року про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого ДМС України наказом № 222 від 31.08.2016 року скасовано як рішення відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 15.06.2004 року про документування посвідкою на постійне проживання позивача так і видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Колегія суддів зазначає, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не передбачено. Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Відповідно ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Згідно законодавства України надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах. Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Таким чином, державні органи, в тому числі і Державна міграційна служба України та Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Таким чином, враховуючи, що при наданні позивачу посвідки на постійне проживання у 2004 році ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області будь-яких заперечень щодо законності перебування позивача на території України не висловлювало, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про скасування пункту 4 з підпунктами 4.1, 4.2, 4.3 наказу Державної міграційної служби України № 222 від 31.08.2016 року.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 11, 69- 71, 160-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, з участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, про часткове скасування рішення - задовольнити.

Скасувати пункт 4 з підпунктами 4.1, 4.2, 4.3 наказу Державної міграційної служби України від 31.08.2016 р. №222.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 03 березня 2017 року.

Головуючий суддя А.В. Зінченко

Судді О.В. Панченко

М.О. Спірідонов