Постанова № 65079601, 03.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/370/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Завальнюка І.В.,

за участю секретаря Маковейчук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, зобовязання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною відмову від 10.01.2017 р. № П-19725/0-139/6-17 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту); зобовязати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 14.12.2016 р. з урахуванням вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України; зобовязати відповідача в 30-денний строк з моменту набрання постановою суду законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення, а копію звіту позивачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в грудні 2016 р. звернулася до відповідача із заявою щодо передачі їй безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту) та просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Обране місце розташування бажаної земельної ділянки позивач позначила на доданих графічних матеріалах до клопотання у межах оприлюдненої на публічній кадастровій карті України сформованій земельної ділянки (масиву) загальної площею 16,2075 га, кадастровий номер 5123781300:01:002:0583. Листом від 10.01.2017 р. № П-19725/0-139/6-17 відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, пославшись на необхідність проведення інвентаризації земельної ділянки. В свою чергу, відповідачем було прийнято низку рішень про надання дозволів іншим громадянам для ведення садівництва та ведення особистого селянського господарства у межах сформованої земельної ділянки (масиву) загальної площею 16,2075 га, кадастровий номер 5123781300:01:002:0583, на загальну площу 2,08 га з 16,2075 наявних. При цьому відповідач не надав вмотивованої відмови, яка б відповідала визначеним у ч.7 ст.118 ЗК України підставам. Наведена ж підстава в оскаржуваній відповіді Земельним кодексом України взагалі не передбачена. Зважаючи на неправомірність означеної відповіді, позивач звернулася за судовим захистом.

До суду з'явилися позивач та її представник, які позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просили задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях проти адміністративного позову. Згідно письмових заперечень ГУ Держгеокадастру в Одеській області прийнято наказ від 22.12.2016 р. № 15-11150/13-16-СГ про надання згоди на проведення інвентаризації земельної ділянки. Підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою фактично було невідповідність місця розташування обєкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, та іншої містобудівної документації згідно з ч.7 ст.118 ЗК України. При цьому в судовому засіданні представник відповідача визнав, що викладена в листі від 10.01.2017 р. № П-19725/0-139/6-17 відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою безоплатно у власність земельної ділянки була неповною.

Вислухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що 14.12.2016 р. ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням відповідно до ст.ст. 15-1, 19, 22, 35, 116, 118, 119, 121, 122 ЗК України щодо передачі їй безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва за рахунок земель державної форми власності розташованої на території Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту) із наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. До клопотання додані копія паспорту та ідентифікаційного коду; графічні матеріали, на яких позначено бажане місце розташування земельної ділянки (заштриховане), орієнтовною площею 0,12 га.

У відповідь листом від 10.01.2017 р. № П-19725/0-139/6-17 ГУ Держгеокадастру в Одеській області повідомило ОСОБА_1, що даний земельний масив, на якому позивач бажає отримати земельну ділянку, знаходиться у державній власності, в межах якого Головним управлінням вже надані дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок інших громадянам. З метою впорядкування території та виявлення можливого вільного залишку земель, які можливо передати (надати) у власність (користування) фізичних чи юридичним особам, ГУ Держгеокадастру в Одеській області видано наказ про інвентаризацію земельної ділянки. Після проведення інвентаризації даного земельного масиву та у разі наявності вільних місць сільськогосподарського призначення державної власності, буде можливо згідно чинного законодавства розглянути питання щодо передачі земельної ділянки у власність для ведення садівництва. На підставі викладеного ГУ Держгеокадастру в Одеській області відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вимоги позивача стосуються перевірки правомірності відмови відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначену відмову необґрунтованою, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у звязку з наступним.

Відповідно до п. «є-1» ч.1 ст.15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. «а» ч.3 ст.22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Правовий режим земельних ділянок для садівництва визначається статтею 35 Земельного кодексу України, відповідно до частини першої якої встановлено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. «в» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. N 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з п.12 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 3.03.2015 р. № 26, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством на території Одеської області.

Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.

За обставин справи, ОСОБА_1 в установленому чинним законодавством порядку звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої листом від 10.01.2017 р. № П-19725/0-139/6-17 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вирішуючи спір, суд враховує, що викладена в листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 10.01.2017 р. № П-19725/0-139/6-17 відмова не узгоджується з приписами ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, яка містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу.

Так, згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 10.01.2017 р. № П-19725/0-139/6-17 даний земельний масив знаходиться в державній власності, в межах якого Головним управлінням вже надані дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок іншим громадянам. З метою впорядкування території та виявлення можливого вільного залишку земель, які можливо передати (надати) у власність (користування) фізичних чи юридичним особам, ГУ Держгеокадастру в Одеській області видано наказ про інвентаризацію земельної ділянки, і тільки після проведення відповідної інвентаризації порушене позивачем питання можливо буде вирішити.

За змістом вказана відповідь не відповідає вимогам ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, у звязку із чим суд констатує неправомірність означеної відмови.

В той же час, в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що відповідь від 10.01.2017 р. № П-19725/0-139/6-17 дійсно була неповною, проте по суті остання ґрунтується на тому, що позивач просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, місце розташування якої не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, іншої містобудівної документації. При цьому в судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити, яким саме вимогам законів, нормативно-правовим актам та містобудівній документації не відповідає місце розташування земельної ділянки (масиву) загальної площею 16,2075 га, кадастровий номер 5123781300:01:002:0583.

Крім того, заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача не заперечував факту надання ГУ Держгеокадастру в Одеській області наказами № 15-9119/13-16-СГ, 15-9118/13-16-СГ, 15-9121/13-16-СГ, 15-9116/13-16СГ від 2.11.2016 р. дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення садівництва площею 0,12 га, наказом № 15-9520/13-16-СГ від 12.11.2016 р. площею 1,60 для ведення особистого селянського господарства. Втім, пояснити діаметрально протилежний підхід у вирішенні аналогічних питань не зміг, припустивши ймовірність неправомірності вищевказаних рішень ГУ Держгеокадастру в Одеській області.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності (очікуваності) субєктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Про те, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, йдеться в рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року «Брумареску проти Румунії» (пункт 61).

Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України у рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.

При цьому принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а рішення від 10 лютого 2010 р. у справі «Серявін та інші проти України ЄСПЛ відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішення від 27 вересня 2010 р. по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Однак за обставин справи, спосіб, в який відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, свідчить про відсутність адекватної відповіді на законні вимоги позивача, з підстав, що не передбачені спеціальним законодавством. Посилання відповідача на власний наказ від 22.12.2016 р. № 15-11150/13-16-СГ щодо надання згоди на проведення інвентаризації земельної ділянки суд визнає неспроможними доводами, оскільки надання згоди на проведення інвентаризації жодним чином не перешкоджає можливості надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, ч.8 ст.118 Земельного кодексу України передбачає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно з ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У свою чергу, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, про що неодноразово зауважував ОСОБА_2 Суд України (рішення № 21-358а13 від 10.12.2013 р.).

Таким чином, надання згоди на проведення інвентаризації не ставить у залежність можливість розглянути по суті звернення громадянина в порядку ст.ст. 15-1, 19, 22, 35, 116, 118, 119, 121, 122 ЗК України щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки для ведення садівництва із наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, а тим більше не може бути підставою для відмови в наданні такого дозволу.

Земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки (ст.5 ЗК України).

Дотримання принципу забезпечення довіри громадян до держави та створюваного нею закону як вимога, що випливає з принципу верховенства права, означає заборону запроваджувати закони, які можуть створювати ілюзорні правові інститути. З точки зору принципу забезпечення довіри, право на землю має забезпечуватися не через оцінку його сутності, а через оцінку засобів захисту цього права. Відсутність можливості реалізувати це право у межах, встановлених законом, свідчить про те, що створено ілюзорний правовий інститут і, відповідно, має місце порушення Конституції.

На думку суду, суб'єктом владних повноважень також порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що при прийнятті рішення від 10.01.2017 р. № П-19725/0-139/6-17 ГУ Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), не дотримано принципів, на яких ґрунтується земельне законодавство, зокрема забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави та забезпечення гарантій прав на землю; рівно як і принципів законності та правової визначеності, які є складовими верховенства права.

Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача є зобовязання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.12.2016 р. з урахуванням вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України та викладених вище висновків суду.

Відповідно до ч.1 ст.267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статті 267 КАС України визначають порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, тобто спрямовані на забезпечення виконання рішень суду. У Рішенні від 30 червня 2009 року N 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини" "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Строк для звіту встановлює суд, який ухвалив судове рішення. Строк для звіту встановлюється з таким розрахунком, що б суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин. Якщо строк для звіту встановлюється судом першої інстанції, він починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно (ст. 163 КАС).

На підставі викладеного суд також вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_1 та встановити судовий контроль шляхом зобовязання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в 30-денний строк з моменту набрання постановою суду законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення. Подання такого звіту позивачеві законом не передбачено, у звязку із чим клопотання в цій частині задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 158-163, 267 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 10.01.2017 р. № П-19725/0-139/6-17 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Зобовязати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.12.2016 р. з урахуванням вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Зобовязати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області в 30-денний строк з моменту набрання постановою суду законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 3 березня 2017 року.

Суддя І.В. Завальнюк

.