Ухвала суду № 65079566, 24.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6697/16

У Х В А Л А

24 лютого 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ОСОБА_4 та кредит ОСОБА_5, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії.

24.02.2017 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі, яке обґрунтовано тим, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а оскільки АТ «БАНК «ОСОБА_4 та Кредит» знаходиться в стадії ліквідації провадження по справі підлягає закриттю.

Представник відповідача заперечував проти закриття провадження по справі.

Розглянувши подане клопотання суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на наступне.

Частина перша статті 157 КАС України містить вичерпний перелік підстав для закриття провадження в адміністративній справі:

1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі, а тому закриття провадження у справі з інших підстав є неприпустимим.

Представник відповідача вказує, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з урахуванням того, що АТ «ІМЕКСБАНК» (третя особа по справі) знаходиться у стадії ліквідації.

Суд з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч.ч. 1, 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до ч.1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними субєктами відносно їх прав та обовязків, в конкретних правових відносинах, в яких один субєкт законодавчо уповноважений власно керувати поведінкою інших субєктів.

Пунктом 7 частини 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України надано визначення субєкта владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В свою чергу відповідачем у справі є уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ОСОБА_4 та кредит ОСОБА_5

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду визначена як, працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Із наведеного визначення слідує, що ця уповноважена особа може бути як: уповноважена особу Фонду на тимчасову адміністрацію неплатоспроможного банку; уповноважена особу Фонду на ліквідацію банку.

При цьому в Положенні про виведення неплатоспроможного банку з ринку надано визначення уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію, як працівника Фонду, який від імені Фонду виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та визначення уповноваженої особа Фонду на ліквідацію банку, як працівника Фонду, який від імені Фонду виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення ліквідації банку.

Призначення уповноваженої особи Фонду належить до компетенції виконавчої дирекції і здійснюється наступним чином. Національний банку України прийнявши рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних чи рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку інформує про це Фонд.

Фонд в свою чергу зобовязаний, в термін не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення - при здійсненні тимчасової адміністрації та в день отримання рішення - при ліквідації, призначити з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Призначення здійснюється на підставі рішення виконавчої дирекції, що приймається на її засіданні простою більшістю голосів. Уповноважена особа Фонду призначається з числа працівників Фонду і повинна відповідати наступним критеріям: 1) високі професійні та моральні якості; 2) бездоганна ділова репутація; 3) повна вища освіта в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня спеціаліст); 4) професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах забезпечення виведення неплатоспроможного банку з ринку.

При цьому відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є обєктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Фонд є субєктом управління майном, самостійно володіє, користується і рожпоряжається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії ( у т.ч. відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечить законодавству та меті діяльності Фонду.

Частиною 1 пункту 2 підпункту а) статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" визначено коло субєктів, на яких поширюються дія цього Закон, зокрема, належать посадові особи юридичних осіб публічного права, які для цілей Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що що уповноважена особа Фонду, як посадова особа юридичної особи публічного права, уповноважена на виконання функцій держави, а отже, її дії, рішення чи бездіяльність повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства (ч. 1 ст. 17 КАС України), так як ця особа має владні управлінські функції.

Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, в т. ч. на виконання делегованих повноважень, розуміють будь-яківладні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування.

Крім іншого представник відповідача, як на підставу закриття провадження по справі посилається на рішення Верховного Суду України від 15.06.2016 р. у справі № 826/20410/14 та від 16.02.2016 р. у справі № 826/2043/15, якими встановлено, що спірні правовідносини повинні розглядатись в господарському судочинстві.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові ВСУ має враховуватись іншими судами.

Саме тому суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Верховного Суду України від 09.11.2016 року у справі № 6-2309цс16, в якій ВСУ визначив, що бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оскаржується в адміністративних судах, а коштиз Фонду стягуються в порядку цивільного судочинства.

Оскільки позовні вимоги не стосуються стягнення коштів, вони підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

Стосовно питання доступу до суду Суд повторює, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обовязків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя.

Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див, справу Ґолдер проти Сполученого Королівства, рішення від 21 лютого 1975 р., серія А № 18, п. 28-36). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з п. 1 статті 6, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Brulla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 р., п. 33).

З урахуванням викладеного суд не вбачає законодавчо визначених підстав для закриття провадження по справі.

Керуючись ст. ст. 128, 133, 157, 160 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі відмовити.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Потоцька Н. В.