Ухвала суду № 65077148, 01.03.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/91/2017(м)

222/1118/16-ц

Категорія 21 Головуючий у 1 інстанції Вайновська О.Є.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Гаврилової Г.Л., Попової С.А,

з участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 грудня 2016 року та додаткове рішення Володарського районного суду Донецької області від 07 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 23 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковим рішенням Володарського районного суду Донецької області від 07 лютого 2017 року доповнено резолютивну частину рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 грудня 2016 року в частині розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 551,20 грн. В задоволенні вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду та додаткове рішення скасувати, в частині відмови у стягненні з позивача на її користь понесених витрат на правову допомогу, та прийняти нове рішення в цій частині, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійним договору дарування 2\3 частини домоволодіння №204 по вул. Леніна в смт. Нікольське, Нікольського району Донецької області, посвідченого 16 березня 2016 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за №281.

За цим позовом Володарським районним судом Донецької області було відкрито провадження.

26 листопада 2016 року відповідач ОСОБА_3 уклала договір про надання правової допомоги, при розгляді даної справи у Володарському районному суді Донецької області, з адвокатом ОСОБА_6, який має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3872, видане Донецькою обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 30 березня 2011 року (а.с.215-216).

15 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду першої інстанції з заявою про відшкодування їй судових витрат, понесених на оплату правової допомоги адвоката.

Згідно рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування залишено без задоволення.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні заяви про відшкодування їй витрат на правову допомогу, суд першої інстанції зазначив, що ці витрати відповідач повинна нести самостійно, оскільки за положеннями ст.84 ЦПК України, витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, несуть сторони.

З висновком суду про відсутність підстав для відшкодування ОСОБА_3 витрат на правову допомогу не можна не погодитися. Проте апеляційний суд враховує наступне.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року N 6-рп/2013).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно зі ст. ст. 82 , 88 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

За умовами ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 48 постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до п. 3.1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, квитанція до касового прибуткового ордеру є належним документальним підтвердженням факту внесення грошових коштів у касу адвоката та сплати суми гонорару.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається зі справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідач надала суду договір з адвокатом від 26 листопада 2016 року та копію додатку до договору про надання правової допомоги у цивільній справі, посвідчену адвокатом ОСОБА_6

Вказаний додаток до договору містить відомості про те, що адвокат надав послуги з правових питань у вигляді ознайомлення з матеріалами справи; представництва інтересів в ході судових засідань; складання заперечень на позов. Вартість наданих послуг оцінена в загальній сумі 4350 грн.(а.с.225).

Разом з тим, квитанція про оплату правової допомоги на вказану суму та акт прийому виконаних робіт, з зазначенням часу витраченого адвокатом на виконання конкретних робіт по наданню правової допомоги, до справи відповідачем не долучено.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача зазначив, що вказані документи відсутні і додатково надати їх він не має можливості.

Отже, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, незважаючи на відмову у позові ОСОБА_2, правильно залишив без задоволення заяву ОСОБА_3 про відшкодування їй витрат на правову допомогу, оскільки зазначені витрати відповідача документально не підтверджені та не доведені.

Висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 23 грудня 2016 року та в додатковому рішенні від 07 лютого 2017 року хоча і ґрунтуються на невірному тлумаченні ст.ст.84,88 ЦПК України, але вони не призвели до неправильного вирішенні питання по суті.

Нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та могли вплинути на рішення суду відповідачем або його представником апеляційному суду не надано.

Тому, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_3 та скасування судових рішень немає.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 грудня 2016 року та додаткове рішення Володарського районного суду Донецької області від 07 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: Г.Л.Гаврилова

ОСОБА_7