Ухвала суду № 65072683, 28.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

28 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Прокопчук Н.О.

суддів: Семенюк Т.А.,Саліхова В.В.

при секретарі: П'ятничук В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Простір» про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із вищевказаним позовом до відповідача.

Просила визнати недійсним договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкових територій № 605/46/оф, укладений між сторонами 01.02.2012 року. Зазначала, що спірний Договір повинен бути визнаний недійсним з тих підстав, що відповідач умисно замовчував ту обставину, що він не є балансоутримувачем будинку по АДРЕСА_1 та ту обставину, що у останнього відсутні повноваження щодо укладення договорів з надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій із кінцевими споживачами, чим ввів позивача в оману щодо прав відповідача на укладання договору з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21.12.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду ОСОБА_1, діючи в інтересах ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зазначає,що суд ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що рішення суду ґрунтується на припущеннях, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст. 213, 214 ЦПК України не встановив всіх дійсних обставин справи та безпідставно не урахував,що будинок АДРЕСА_1 не перебуває на балансі відповідача.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2- ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених в ній.

Представник відповідача ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу відхилити як безпідставну,подав письмові заперечення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі рішення в цих межах, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того,що позивачкою не доведено факту обману з боку відповідача при укладанні з нею Договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території,а відтак цей договір не може бути визнаний недійсним з підстав зазначених нею.

Колегія суддів з такими висновками суду погоджується.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.02.2012 року між сторонами було укладено Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до пп.1, 2 цього Договору, предметом договору є забезпечення Виконавцем надання послуг з утримання будинку АДРЕСА_1 та прибудинкової території, а Споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах,що передбачені цим договором;Виконавець надає послуги відповідно до встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що :

-житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правилутримання будинків і прибудинкових територій;

-балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

- комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

У даному випадку оспорений позивачкою договір укладено нею,як власником офісного приміщення у багатоквартирному будинку та юридичною особою,що забезпечує надання комунальних послуг з водопостачання і водовідведення,а також послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

Статутом ТОВ «Сервісна компанія «Простір», затвердженим Загальними зборами учасників Протокол № 2 від 15.03.2008 р., визначено , що основною метою та предметом діяльності Товариства є забезпечення мешканців будинків комунальними та іншими послугами,контроль за дотриманням та виконанням власниками квартир,житлових та нежитлових приміщень будинків вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинкових територій (а.с. 35-50).

Згідно з розпорядженням Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації від 14.04.2005 року № 668 «Про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом житлових будинків АДРЕСА_1» прийняття на баланс та експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 покладено на ДП (на тепер ТОВ СК)«Простір».

На виконання цього розпорядження 05.09.2005 року між Українським державним інститутом по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» та ДП «Простір» передано об'єкт та складено Акт приймання-передачі житлового комплексу по АДРЕСА_1 з балансу на баланс,АВІЗО від 05.09.2005 року за № 2 про передачу балансової вартості житлового будинку по АДРЕСА_1,з визначенням інвентарної вартості об'єкта,що підтверджується також листом Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації № 109/02/31-1206 від 15.02.2017 року ( а.с.224).

Вказані розпорядження РДА та Акт приймання-передачі не визнані в установленому законом порядку недійсними. А відтак, суд першої інстанції надійшов до вірного висновку про те, що відповідач мав право на укладання оспорюваного договору з позивачкою й доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.

За правилами ч.1 ст.19, п.3 ч.2 ст.21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах і виконавець зобов'язанийпідготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Укладений між сторонами договір відповідає типовому,що також позивачкою не спростовано.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що позивач була навмисно введена в оману відповідачем при укладенні оспорюваного договору, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При чому, наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Разом з тим, позивачем жодним чином не було доведено умислу в діях відповідача при укладенні з ОСОБА_2 оспорюваного договору, позивачем також не було доведено жодними належними та допустимими доказами ненадання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій ТОВ «Сервісна компанія «Простір», а отже і невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором від 01.02.2012 року.

З урахуванням встановленого суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог .

Посилання в апеляційній скарзі на те,що суд помилково вважав,що не вправі сам змінити правове обґрунтування позову,колегія суддів до уваги прийняти не може,оскільки цивільне судочинство ґрунтується на принципі диспозитивності. У даному випадку позивач обґрунтовувала свої вимоги тим ,що відповідач навмисно ввів її в оману щодо наявності в нього права на укладання оспорюваного договору, саме цим обґрунтовувала свої вимоги і як на правове обґрунтування посилалася на ст.230 ЦК України,що відповідало заявленим нею вимогам та обставинам якими вона їх обґрунтовувала.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає,що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції щодо пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення .

Обставин, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 303,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 -відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення ,але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий :

Судді:

Справа № 761/30193/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2470/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Осаулова А.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.