Рішення № 65071521, 27.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2017Справа №910/18046/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Браво Гласс Трейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Груп»

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг»

про визнання недійсними актів здачі - прийняття робіт

Представники:

від позивача: Сорочан В.В. - по дов. №б/н від 20.09.2016р.

від відповідача: Ісупова К.В. - по дов. №б/н від 15.07.2016р.

від третьої особи: не з»явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Браво Гласс Трейд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Групп" про визнання недійсними актів здачі-прийняття робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/18046/16, розгляд справи призначено на 28.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2016 розгляд справи було відкладено на 17.01.2017; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Холдинг".

Відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду за розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/371 від 02.02.2017 було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/18046/16, за результатом якого справу № 910/18046/16 передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, призначив розгляд справи на 27.02.2017р.

В судовому засіданні 27.02.2016р. представник позивача заявив клопотання про призначення по справі судово - технічної експертизи документів та судово - економічної та судово - технічної експертизи документів.

Представник відповідача проти задоволення даного клопотання заперечував.

Суд розглянувши дані клопотання вважає, що вони не підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що питання, які зазначені в клопотаннях представника позивача про призначення судово - технічної експертизи документів та судово - економічної та судово - технічної експертизи документів не мають значення для правильного вирішення даного спору.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував із підстав викладених в наданому суду письмовому відзиві.

24.02.2017р. через відділ діловодство господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримує.

В судовому засіданні 27.02.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи повноважних представників позивача та відповідача по суті спору та дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

28.05.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг» (надалі третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Браво Гласс Трейд» (надалі позивач) укладено Договір №2-П/2013, предметом якого є ремонтні та монтажні роботи на об'єктах замовника.

Договором підряду передбачено право позивача , як виконавця робіт, залучати третіх осіб для виконання робіт, за умови погодження таких осіб з замовником - третьою особою.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно Групп» (надалі відповідач) було погоджено в якості субпідрядника для виконання робіт на об»єктах замовника (АЗС): №5010, №5002, №5004, №5008, №4039, №4029, №4030, №4036, 4041, №4042, №5004, №4036, №8501, №6014, №6013, №6023, №6012, №6006, №2001, №2006, №2001, №6224, №6225, №6226, №6227.

В зв'язку з зазначеним, між позивачем та відповідачем було укладено договір субпідряду №0307-13 від 03.07.2013

Відповідно до п. 1.1. Договору субпідряду, відповідач взяв на себе зобов'язання виконати роботи згідно специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору.

На виконання положень Договору субпідряду, відповідач надав позивачу

специфікації, які було погоджено сторонами разом з строками виконання робіт.

Згідно розділу 3 договору відповідач прийняв на себе зобов»язання виконати роботи, передбачені п. 1.1 договору, у строк якісно, з урахуваннями вимог до якості та обсягу. Які звичайно ставляться до робіт такого роду, а також побажань замовника, передати замовнику виконані роботи згідно акту виконаних робіт.

В період з 17.12.2014р. по 23.12.2014р. між сторонами були підписані акти здачі - прийняття робіт за договором №0307-13 від 03.07.2013р., а саме: №101 від 17.12.2014;№80 від 22.12.2014; №101/1 від 17.12.2014; № 121 від 29.12.2014;№111 від 23.12.2014; №99/1 від 09.12.2014; №109 від 24.12.2014; № 119 від 22.12.2014; №119/1 від 22.12.2014; № 120/1 від 22.12.2014; №120 від 22.12.2014; № 102 від 11.12.2014; №103 від 24.12.2014; №105 від 29.12.2014; №107 від 23.12.2014.

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсними вищезазначених актів , які вчинені позивачем під впливом тяжкої для позивача обставини, без наміру створювати правові наслідки, які обумовлюються таким правочином.

З даним твердженням позивача суд не погоджується, оскільки акти приймання-передачі не є частиною договору, а підтверджують наявність чи відсутність юридичного факту. Тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Вказані норми права та інші норми чинного законодавства України регулюють саме порядок захисту особами свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а позивач звернувся до суду за захистом свого права у спосіб, який не передбачений нормами чинного законодавства України.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Заявлена вимога про визнання недійсним підписаних між сторонами актів приймання-передачі №101 від 17.12.2014;№80 від 22.12.2014; №101/1 від 17.12.2014; № 121 від 29.12.2014;№111 від 23.12.2014; №99/1 від 09.12.2014; №109 від 24.12.2014; № 119 від 22.12.2014; №119/1 від 22.12.2014; № 120/1 від 22.12.2014; №120 від 22.12.2014; № 102 від 11.12.2014; №103 від 24.12.2014; №105 від 29.12.2014; №107 від 23.12.2014; від 28.11.08 не може бути предметом позову, оскільки акти приймання-передачі є доказом підтвердження наявності або відсутності юридичного факту, який має значення для правильного вирішення господарського спору, і не є матеріально-правовою чи немайновою вимогою позивача.

Відповідно до п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.09 № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесулаьного кодексу України,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.03.2017р.

Суддя Трофименко Т.Ю.