Постанова № 65070423, 22.02.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року Справа № 924/433/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Корсака В.А., Сибіги О.М., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс Інвест"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2016у справі № 924/433/16 Господарського суду Хмельницької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "Вітагро"до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс Інвест", 2.Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці"простягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача не з'явився- відповідача -1 не з'явивсявідповідача -2не з'явився

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "Вітагро" (надалі - ТОВ "Агрохімічна компанія "Вітагро", позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс Інвест" (надалі - ТОВ "Агропродсервіс Інвест", відповідач 1) та Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці" (надалі - ВСК "Шпичинці", відповідач 2), про солідарне стягнення з відповідачів 464 967,97 грн., з яких: 76 072,96 грн. пені, 261 207,21 грн. штрафу, 53 913,69 грн. 36 % річних та 73 774,12 грн. курсової різниці.

Позовні вимоги обргунтовано невиконанням відповідачем 1 зобов'язань за договором поставки № 36-03/15ЛВ від 05.03.2015 в частині оплати.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.07.2016 (суддя Кочергіна В.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (головуючий суддя Тимошенко О.М., судді: Коломис В.В., Огородник К.М.), позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Агропродсервіс Інвест" та ВСК "Шпичинці" на користь позивача 3 487,26 грн. витрат по сплаті судового збору. Судові рішення вмотивовані обґрунтованістю та доведеністю заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішеннями, ТОВ "Агропродсервіс Інвест" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить їх скасувати, припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду. Судові витрати покласти на позивача.

Обгрунтовуючи свою касаційну скаргу скаржник посилався на те, що застосування штрафу і пені одночасно суперечить вимогам Конституції України та створює умови коли боржник двічі притягується до юридичної відповідальності одного виду. Стягнення пені в іноземній валюті чинним законодавством не передбачено. Під час формування цін обґрунтованим є врахування втрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової ціни. На думку скаржника, порядок розрахунку та ціна поставленого товару має здійснюватись виключно у гривні, а тому вважає безпідставним нарахування курсової різниці. Звертає увагу суду, що встановлена у п. 6.1 розділу "Строк дії договору та інші умови" договору поруки №36-03/15ЛВ від 06.03.2015 вказівка на подію часу (припинення зобов'язань за основним договором) є терміном, а не строком. Законодавством по відношенню до договорів поруки передбачено саме поняття "строк", тому вважає, що договір поруки припинив свою дію.

У від відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Агрохімічна компанія "Вітагро" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Виробничий сільськогосподарський кооператив "Шпичинці" не скористався правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (), не надіслало свій відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Учасники даного судового провадження не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Як встановлено господарськими судами, 05.03.2015 між ТОВ "Агрохімічна компанія "Вітагро" (постачальник) та ТОВ "Агропродсервіс Інвест" (покупець) укладено договір поставки №36-03/15ЛВ, за умовами якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця засоби захисту рослин, інокулянт, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість. Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, вартість товару загальна, термін оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід'ємними частинами договору (пункти 1.1., 1.2. договору).

В пунктах 2.1, 2.2 договору сторони узгодили, що ціна товару вираховується, як сума вартостей усіх партій товару (згідно відповідних специфікацій), переданих постачальником у власність покупцю.

В пунктах п.п. 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3 цього договору сторонами погоджено, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання покупця існують і підлягають сплаті у гривнях. Постачальник визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті вказаній в додатках до договору (специфікація), на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на дату формування видаткової накладної. Сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплата вартості Товару, визначаються шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікація) на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "Райффайзен банк Аваль" на банківський день фактичної оплати покупцем ціни товару (неоплаченої частини). При цьому, сторони погодили, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "Райффайзен банк Аваль" на банківський день фактичної оплати покупцем ціни товару (її неоплаченої частини) менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладній на товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування видаткової накладної.

Пунктом 3.2.2 договору погоджено, що покупець повинен оплатити вартість товару в термін(и), вказані у додатках (специфікаціях), враховуючи при цьому, умови п. 2.3 та п. 2.8 цього договору. При перерахуванні коштів обов'язково необхідно вказувати в платіжному документі номер і дату укладення договору. У випадку відсутності у платіжному документі цих реквізитів, постачальник самостійно визначає порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення будь-яких існуючих зобов'язань покупця перед постачальником.

Пунктом 3.2.6 договору сторонами погоджено, що виконання обов'язку покупця з оплатити товару може забезпечуватись договорами застави, договорами поруки, іншими видами забезпечення виконання зобов'язань. Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та припиняється належним виконанням всіх умов даного договору сторонами (п. 5.1 договору).

Пунктами 7.2.1, 7.2.3 договору сторони обумовили відповідальність покупця за затримку з оплатою постачальнику поставленого товару, сплачуючи штраф в розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. За порушення грошового зобов'язання покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять шість відсотків річних від простроченої (неоплачуваної) суми.

Судами встановлено, що у підписаних та скріплених відтисками печаток сторін додатках до договору визначено назву товару, кількість, ціну, загальну вартість товару, терміни поставки, календарний графік платежів, грошовий еквівалент ціни товару в іноземній валюті та курс продажу іноземної валюти, встановлений ПАТ "Райффайзен банк Аваль" на дату їх формування (а.с. 20-23).

В забезпечення належного виконання ТОВ "Агропродсервіс Інвест" взятих на себе зобов'язань за договором поставки, 06.03.2015 ТОВ "Вітагро" (кредитор) укладено з виробничим сільськогосподарським кооперативом "Шпичинці" (поручитель) договір поруки №36-03/15ЛВ, за умовами якого, поручитель зобов'язується здійснити оплату за поставлені засоби захисту рослин та/або мікродобрива тощо в обсязі та на умовах договору поставки №36-03/15ЛВ від 05.03.2015; відшкодувати збитки, 36% річних та сплатити штрафні санкції у випадках, передбачених договором поставки №36-03/15ЛВ від 05.03.2015 (п.2.1 договору).

Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору, поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов'язань за основним договором в обсязі грошових стягнень відповідно до розділу 2 та розділу 7 основного договору.

Договір поруки № 36-03/15ЛВ від 06.03.2015 підписаний та погоджений сторонами, набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту припинення зобов'язань за основним договором (п. 6.1 договору).

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору №36-03/15ЛВ від 05.03.2015 ТОВ "Агрохімічна компанія "Вітагро" поставило, а ТОВ "Агропродсервіс Інвест" без зауважень прийняло товар на суму 1 044 828, 90 грн., що підтверджено видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких залучені до матеріалів справи (а.с.24-32).

Спір виник у зв'язку з тим, що ТОВ "Агропродсервіс Інвест" несвоєчасно розрахувалось за поставлений товар, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення солідарно з ТОВ "Агропродсервіс Інвест" та ВСК "Шпичинці" 464 967, 98 грн., з яких: 76 072, 96 грн. пені за періоди з 07.04.2015 по 29.11.2015, 261 207, 21 грн. штрафу, 53 913, 69 грн. - 36% річних за періоди з 07.04.2015 по 29.11.2015, 73 774, 12 грн. курсової різниці (2 315,39 доларів США та 491,53 Євро по курсу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" станом на 16.05.2016).

Висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову колегія вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договору №36-03/15ЛВ від 05.03.2015 містять ознаки договору купівлі-продажу та договору поставки.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ч. 1 та ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Наявними в матеріалах справи видатковими накладними підтверджується, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки відповідачу 1 товару, обумовленого у договорі № 36-03/15ЛВ від 05.03.2015 та у додатках до нього.

У пунктах 2.3.1, 2.3.2 договору №36-03/15ЛВ від 05.03.2015р. сторони встановили, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання покупця існують і підлягають сплаті у гривнях. Постачальник визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті вказаній в додатках до договору (специфікація), на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на дату формування видаткової накладної (п.п.2.3.1, 2.3.2 договору).

Відповідно до п.2.3.3 сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплата вартості Товару, визначаються шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікація) на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "Райффайзен банк Аваль" на банківський день фактичної оплати покупцем ціни товару (неоплаченої частини). При цьому, сторони погодили, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "Райффайзен банк Аваль" на банківський день фактичної оплати покупцем ціни товару (її неоплаченої частини) менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладній на товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування видаткової накладної.

В додатках №№ 1-8 до договору сторони визначили строки оплати та вартість отриманого товару з прив'язкою до курсу долара США та Євро відносно гривні на день фактичної оплати.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач 1 своїх зобов'язань за договором №36-03/15ЛВ від 05.03.2015 належним чином не виконав, порушивши умови щодо строків оплати товару та визначення вартості товару з урахуванням зміни курсової різниці на день фактичної оплати.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Судами встановлено, що на підставі договору поруки від 06.03.2015 ВСК "Шпичинці" взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ТОВ "Агропродсервіс Інвест", що виникли з договору поставки №36-03/15ЛВ від 05.03.2015, а саме здійснити оплату за поставлені засоби захисту рослин та/або мікродобрива тощо в обсязі та на умовах договору поставки №36-03/15ЛВ від 05.03.2015; відшкодувати збитки, 36% річних та сплатити штрафні санкції у випадках, передбачених договором поставки № 36-03/15ЛВ від 05.03.2015 (п.1.1, п.2.1 договору поруки). Договором поставки № 36-03/15ЛВ від 05.03.2015 сторони передбачили, що дія договору припиняється належним виконанням всіх умов договору сторонами, а договором поруки №36-03/15ЛВ від 06.03.2015 передбачили такий строк - договір діє до моменту припинення зобов'язань за основним договором.

Оскільки договір поставки № 36-03/15ЛВ від 05.03.2015 діє до належного виконання сторонами всіх умов договору, а відповідачем 1 не відшкодовано позивачу 36 % річних, курсову різницю та не сплачено штраф та пеню, строк договору поставки не закінчився, як і договору поруки, який є похідним від основного договору і пов'язується зі строком дії основного договору, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем правомірно визначено двох відповідачів у справі та заявлено вимогу про солідарне стягнення заборгованості.

Посилання ТОВ "Агропродсервіс Інвест" на припинення правовідносин поруки обґрунтовано не прийнято до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки строком дії договору за умовами ч. 1 ст. 631 ЦК України є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Оскільки строк дії основного договору не закінчився, відповідно діючим є договір поруки.

В частині позовних вимог про стягнення 73774 грн. 12 коп. курсової різниці суди обґрунтовано виходили з того, що відповідно до ст.6, ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Верховний Суд України в постановах № 3-62гс11 від 04.07.2011 та № 3-141гс11 від 26.12.2011 дійшов висновку, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

У п.п. 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3 договору поставки, сторонами погоджено, що вартість товару визначається з урахуванням курсу продажу іноземною валюти на день фактичної оплати. Доказів визнання цього договору недійсним суду не надано.

Таким чином, безпідставними є твердження ТОВ "Агропродсервіс Інвест" про необґрунтоване нарахування позивачем курсової різниці.

Зважаючи на строки оплати поставленого товару, визначені у додатках до договору, дати та суми фактичної оплати, курс продажу іноземної валюти, встановлений ПАТ "Райффайзен банк Аваль" на день фактичної оплати відповідачем товару, перевіривши розрахунок позивача щодо курсової різниці вартості товару (2315,39 доларів США та 491,53 Євро по курсу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" станом на день звернення позивача з позовом до суду - 16.05.2016), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 73 774 грн. 12 коп. є такими, що підлягають задоволенню.

Відносно позовних вимог про стягнення з відповідача 76 072 грн. 96 коп. пені, нарахованої за періоди з 07.04.2015 по 29.11.2015 та 261 207 грн. 21 коп. штрафу, нарахованих відповідно до п.7.2.1 договору, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

За змістом ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею) (ст.546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 7.2.1 договору сторони визначили відповідальність покупця за затримку з оплатою постачальнику поставленого товару у вигляді штрафу в розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України. У випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. У договорі між сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-121гс11 та у справі № 3-24гс12, а також у п. 2.1 та п.2.9 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14.

Посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 по справі № 6-2003цс15, ТОВ "Агропродсервіс Інвест" не врахувало, що висновки Верховного Суду у цій справі стосувалися одночасного стягнення пені й штрафу за одне й те саме - порушення строків виконання грошовим договором, без будь-якого іншого критерію порушення; висновок суду ґрунтувався на аналізі приписів Цивільного кодексу України та умов кредитного договору; вказівки на відступ від правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постановах від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справах №№ 3-121гс11, 3-24гс12, зазначена постанова не містить. В цій постанові Верховного Суду України зроблено висновок про застосування ст. 549 ЦК України, а до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст.ст. 230, 231 ГК України.

Колегія суддів погоджується з розрахунком заявлених до стягнення сум пені та штрафних санкцій, вважає їх правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 53 913 грн. 69 коп. - 36 % річних, нарахованих за період з 07.04.2015 по 29.11.2015, висновки судів колегія вважає обґрунтованими, враховуючи наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.7.2.3 договору сторони встановили 36 % річних від простроченої суми, що узгоджується із приписами ст.625, ст.627 Цивільного кодексу України.

Посилання ТОВ "Агропродсервіс Інвест" на неправомірне нарахування процентів річних, оскільки в даному випадку стягнення курсової різниці не є наслідком порушення основного грошового зобов'язання, а є сплатою додаткових коштів з інших підстав, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено, враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення курсова різниця є частиною ціни товару, тобто основного грошового зобов'язання, яке мало бути належно виконане відповідачем. Відтак, порушення даного грошового зобов'язання тягне за собою застосування правових наслідків, зокрема, нарахування процентів річних.

Також безпідставним визнано твердження ТОВ "Агропродсервіс Інвест" про неможливість такого нарахування з огляду на вираження ціни в іноземній валюті, оскільки ціна лише має вираження в іноземній валюті, а розрахунки здійснюється виключно в національній валюті. Таким чином, нарахування процентів річних не суперечить положенням ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок 36 % річних в розмірі 53 913 грн. 69 коп., колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про його задоволення, оскільки він є арифметично вірним.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 924/433/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і О.М. Сибіга

М.В. Данилова